//

"Стараймося нашими молитвами виблагати для нашого народу міцної віри, праведності, доброї долі, гідних провідників", - Митрополит Ігор

Слово Митрополита Львівського
в день пам'яті мучеників Макавейських


Мт 23,23-28.

 

Достойні сестри і брати,

у сьогоднішній день за нашим церковним календарем, також, згадується про похід із чесним Деревом чесного і животворящого Хреста. Ця скромна урочистість пригадує про те, що в давнину патріарх у Царгороді  переносив урочисто хрест із цісарської палати до собору святої Софії. Люди приходили, поклонялися та цілували святий хрест, тому що на ньому помер наш любий Спаситель. Це – великий знак, що святий хрест із престолу приходить поміж людей на тетрапод, тому називається перенесення або винесення хреста, а по старослов’янському говориться «проісхожденіє», тобто, сходження святого животворного хреста поміж вірних, які з любові вшановують його. Любімо святий хрест, шануймо його і чинімо на собі з достойною гідністю цей знак, хрестячись з відповідними рубриками, складаючи три пальці, торкаючись ними нашого чола, грудей, правого та лівого рамена. Крім належного вшанування святого хреста, сьогодні щиро пам’ятаємо про святих мучеників Макавейських, які віддали своє життя з любові до Бога, непорушно тримаючись святих законів.

 

Хто вони - святі мученики, брати Макавейські? На їхнє життя випала нелегка доля, бо могутній король Сирії, Антіох Епіфан, захопив Єрусалим, пограбував усе майно церкви, знищив 80 тисяч людей, а 40 тисяч забрав у неволю. Цей жорстокий володар повернувся в Антіохію, а замість себе керувати у Єрусалимі залишив Филипа Фригійчика, який переслідував віруючих юдеїв. Він поставив в єрусалимському храмі олімпійського божка Дія, обезчещуючи святе місце. Цей наставник не дозволяв юдеям святкувати суботи, заставляв їсти нечисте жертовне м'ясо, навіть, неможливо було називати себе юдеєм; переслідували тих, хто визнавав святу віру в єдиного Бога, - таких карав смертю (пор. 2Мак 6,6-9). Поміж такими знайшовся дев’яносто річний старець Єлеазар та жінка Соломонія зі своїми сімома синами. Цьому сивому старцеві наказували їсти заборонену свинину, відкриваючи йому уста, але він не піддався на жодні намови, теж, відмовився, вдавати, що ніби їсть заборонене м’ясо. Праведний книжник радо пішов на місце тортур, мовивши: «Господь у своїй святості й у своєму знанні добре відає, що я, маючи змогу звільнитися від смерті, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею терплю їх радо заради страху, що його маю перед ним» (2Мак 6,30). Так він помер від тяжких ударів, але залишив гідний приклад для інших, здобуваючи вічну нагороду. Подібне сталося із сімома братами Макавейськими, яких схопили разом із матір’ю й заставляли їсти заборонену свинину. Цих молодих людей, просто, дітей, страшно мучили, розпаливши великий вогонь, розпікши до червона залізні ліжка, відрізали язики, обтинали кінцівки ніг та рук, здирали живцем шкіру із ніжного тіла, а потім кидали їх на розпечені бляхи. Так помирали один за другим мужні юнаки, непереможні поклонники Бога, сіяючі діаманти віри, переможці короля Антіоха та невіруючих катів! Це – незбагненне свідоцтво вірності Богові, його святим Законам, велика довіра до Господа на воскресіння та щасливе життя у вічності! Юдеї були невірні Богові, порушували Закони Господні, тому було чути слова святого мученика, який стверджував: «Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просячи Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що він – Бог єдиний; та й щоб гнів Вседержителя, слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах» (2Мак 7,37-38). Ось, такі мужні та вірні Богу були брати Макавейські, які знали про невірність свого народу й жертвували себе не тільки за своїх краян, але зверталися до царя, катів та переслідувачів, щоб й вони пізнали правдивого Бога. Антіох, нечестивець, який вважав себе за рівного Богові (пор. 2Мак 9,12), був наповнений червами, які вилазили із його нутра наверх, його тіло розпадалося на кусні,  «а від смороду ціле його військо терпіло» (2Мак 9,9). Вкінці, цей властолюбець корився й молився до Владики неба, об’явив вільним святе місто, зрівняв юдеїв із атенцями, а святий храм велів найкраще приоздобити, повернув увесь посуд із святині, чинив видатки для жертвоприношень, зобов’язався зробитись юдеєм і велів вістити всемогутність Божу (пор. 2Мак 9,14-17). Нам невідомо чи цей голодний влади король щиро покаявся і здобув помилування у Бога? Святе Писання так описує його кінець: «Ось так той душогуб і богохульник, терплячи жахливі муки, тому що стільки лиха завдав іншим, помер нужденно серед мук на чужині у горах» (2Мак 9,28). Важливо те, що святі мученики розуміли невірність свого народу Богові, жертвували себе за нього та молилися до Господа про покаяння для мучителів. Син Божий навчав, що найбільша любов полягає у тому, щоб віддати своє життя за друзів (пор. Ів 15,13). А, що ж скажемо про святих мучеників Макавейських, які віддавали своє життя й за тих, хто знущався над ними та жорстоко мучили їх?! Це – свідчення великої та мужньої любові, натхненної Всевишнім! Ці мученики перемогли палючий вогонь, гострі знаряддя тортур, ненависть мучителів та немилосердну жорстокість царя. Вони стали вище понад знаряддя смерті, піднеслись вірою так, що вогонь та муки ставали їм у пригоди, ніби друзями, дверима, які відчинили їм вічну нагороду в небі та утверджували у воскресіння тіл. Святий Учитель Церкви, роздумуючи про старця та братів Макавейських так навчає: «Якщо старець Єлеазар знехтував вогнем і мати тих блаженних перенесла стільки мук у крайній старості, то чим ви зможете оправдатися, чи перепросити (Бога), не проходячи для споглядання тієї боротьби навіть невеликої віддалі» (св. Ів. Золот., Бесіда XI, виголошена в церкві мучеників, у «древній скалі…» п.5). Тому ми не можемо ніколи нарікати, бо наші терпіння та злидні дуже далекі від того, що перенесли святі мученики. І ми, достойні сестри та брати, стараймося нашими молитвами, невеликим терпінням, гідним постом та зношенням всякої невигоди, виблагати для нашого народу міцної віри, праведності, доброї долі, гідних провідників, щоб позбутися байдужності, а прийняти духовне натхнення для звершення волі Божої. Святі мученики Макавейські та праведний Єлеазаре, моліться до Господа за спасіння наших душ! Свята Соломоніє, випроси у Господа доброго й праведного виховання поколінь для нашого народу!


+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

14 серпня 2012 р.Б. Храм мучеників Макавейських, с. Новосілка

Джерело: www.ugcc.lviv.ua