Ім’ям святого Йосифа Більчевського (1860-1923) відкриває у вікіпедії список видатних особистостей, які походять із Віламовичів – сілезького містечка, заснованого вихідцями з Фризії та Фландрії, яке мало навіть власну мову. На сьогодні, хоч ця мова занесена до світового реєстру мов і діалектів, нею розмовляють лише кількадесят осіб.

Святий єпископ Більчевський, ректор Львівського університету, розмовляв і писав головно польською, але якщо на його життя і вчительську спадщину подивитися символічно, то мова його була також доволі рідкісна. Хоча «зареєстрована», всім знана. Він належав до тих єпископів, які у своїх проповідях, повчаннях, катехезах не «розтікаються мисью по древу», а називають праве – правим, і ліве – лівим. У той час (початок ХХ ст.), коли Йосип Більчевський став єпископом, вірні потребували не загальнотеоретичної євангелізації, а ясного пастирського проводу. Про те, де він народився і навчався, вже згадувалося, й не раз. Варто відзначити, може, ще той факт, що священицькі свячення (6 липня 1884 р.) він прийняв із рук знаної людини – кардинала Альбіна Дунаєвського, і той-таки кардинал скерував здібного і старанного священика на подальше навчання до Відня. Потім Більчевський поїхав до Рима, де не тільки лекції слухав, а провадив археологічні дослідження у катакомбах та римських музеях під керівництвом Джованні де Россі, відкривача катакомб св.Калікста.

Чи не було складно молодому священикові, з такими здібностями та можливостями, повернутися назад у Польщу й бути звичайним вікарієм у «звичайних» Кентах? Навіть не настоятелем… Але час вікарного служіння він використав для того, щоб написати на підставі своїх римських досліджень наукову працю. Її тема – «Християнська археологія, її стосунок до історії Церкви та догми». У нелегкі часи доходження до влади масонських кіл молодий священик писав про те, що вся Церква, і в своєму історичному, і в догматичному вимірі, є живою реальністю, ніким не вигадана і має достатньо підтверджень. Отож не дивно, що 21 серпня 1890 року його призначають викладачем догматики й церковної історії у Львівському університеті. За десять років він стане його ректором.

Він був людиною міцних католицьких поглядів, викладачем із незвичайною пам’яттю (підручники догматики, писані латиною, фактично знав напам’ять), і найсильнішим теологом краю. Друга його наукова праця була присвячена темі Євхаристії. На підставі археологічних даних він виклав тему вшанування Євхаристії упродовж століть. Вона була написана блискуче не лише з теологічного та наукового поглядів, а й також із літературного.

На зламі століть, 30 жовтня 1900 року, він прийняв номінацію на Львівську митрополичу столицю. Далі 9 листопада він відмовляється від посади ректора університету, 20 грудня складає державну присягу і відбуває аудієнцію в імператора Франца Йосифа у Відні (без згоди імператора таку посаду обійняти було неможливо). Консекрація та інтронізація відбулися у Львові 20 січня 1901 року. Архиєпископ Більчевський мав широку пастирську програму, впритул заопікувався вихованням кліриків і катехетів, священицьких покликань побільшало й вони стали міцніші. Особливо Львівський пастир звертав увагу на інтелектуальне й моральне виховання священиків – бо немає сенсу проповідувати людям те, чим сам не живеш. Беатифікований 1997 р. блаж. Йоаном Павлом ІІ, канонізований 2005 р. папою Бенедиктом XVI. Львівська Церква пам’ятає свого святого єпископа.

На цей день, 23 жовтня 2012 р., в рідній парафії св.єпископа, у Віламовичах, оголошено урочисту св.Месу, під час якої єпископ Тадеуш Ракочі проголосить піднесення парафіяльного храму Пресвятої Трійці у Віламовичах на санктуарій св.архиєпископа Йосипа

Джерело: http://rkc.lviv.ua