Показовим є той факт, що у наші часи, часи визначних технічних досягнень, пошуків задоволення, пошуків шляхів полегшення життя і продовження днів активного довголіття, у засобах масової інформації дуже мало уваги приділяється питанню смерті. Іноді складається враження, що сучасна людина стала вже такою сміливою, настільки не боїться смерті, настільки покладається на останні досягнення медицини... Але це тільки здається, бо справжня причина змови мовчанки навколо смерті пов’язана саме з панічним страхом перед неминучим кінцем, перед невідомим, можливо — перед небуттям.

Адже навіть найсучасніші засоби науки можуть лише віддалити смерть, але аж ніяк не ліквідувати. Cучасна наука може допомогти людні продовжити своє життя, але відвести смерть... ні. Навіть більше, розвиток техніки, який випереджає моральне зростання людини, призводить до виникнення нових загроз життю. Це й екологічна криза, й соціальні потрясіння, й нові розробки зброї масового ураження...

Й тому людина боїться, боїться за власне життя, за життя своїх рідних і близьких, за життя всієї людської родини. Й починає шукати відповіді на фундаментальні питання буття, одне з яких: що нас чекає після смерті та чому ми вмираємо?

Тож, як ми зазначали раніше, замислимося, що таке смерть? З точки зору природи, смерть є остаточною метою життя кожного організму. Бо ж життя і смерть завжди стоять поруч. Природничі науки, та й наш власний досвід, підтверджують, що життя завжди спрямоване у конкретному і незмінному напрямку... до смерті. Й разом з тим все у природі живої істоти заперечує смерть. Захист життя та здатність передавати його наступному поколінню являють собою ніби дві властивості, що відрізняють життя від того стану, який можемо назвати нежиттям.

Й таке заперечення смерті живою істотою вказує, що смерть не притаманна життю, а навпаки є його запереченням. З іншого боку, очевидна скерованість життя до смерті показує, що якоюсь мірою смерть є, так би мовити, власністю життя.

Як відомо, існує кілька, якщо так можна висловитися, різновидів смерті. По-перше природна, натуральна смерть від старості. Друге - смерть, що спричинена хворобою. Така смерть може бути як очікуваною, так й раптовою, несподіваною. Напевно, кожен з нас знає як вражає та пригнічує, коли здавалося б цілком здорова людина несподівано вмирає від серцевого нападу абощо... Третій різновид смерті - це смерть, зумовлена зовнішніми факторами, як наприклад отруєння, стихійне лихо, нещасний випадок....

Не будемо розглядати смерть з точки зору анатомії і фізіології. Залишимо це вченим... Також не будемо перераховувати й аналізувати приклади ставлення до смерті в різних культурах, у різних народів... Зараз ми хочемо лише коротко і дуже стисло нагадати, що каже про смерть Біблія, та спробуємо зробити деякі висновки...

Певною мірою можна стверджувати, що питання смерті є продовженням питання про сенс життя. Наш страх перед смертю є нічим іншим, як браком сенсу життя. Якщо людина не зрозуміє та не увірує, що належить Богові, то й не зможе зрозуміти себе і власну смерть...

У першому розділі книги Мудрості читаємо:

“...Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу - спасенні; нема в них жадної погубної отрути і царства смерті на землі немає...”

Тож Бог дає життя. Його життя є любов’ю. Але хто так думає і вірує? Чи мислення сучасної людини не нагадує подальших слів книги Мудрості:

“Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно... (2, 1-3. 5-9)”

Багато хто з нас вважає себе християнином і вірує в Христа. Й хіба Ісус не пережив те саме, що переживаємо ми? Він, будучи людиною, відчував біль, голод, спрагу й навіть спокуси. Й в кінці-кінців, несправедливо звинувачений, покинутий учнями і висміяний, Він переніс страждання розп’яття і власну смерть. Але це не кінець. Бо Він - Воскрес. Він переміг гріх, який власне й веде до смерті. З Євангелії від Йоана ми знаємо, що Ісус казав: ”Я - Воскресіння і Життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки...”. У відповідь на ці слова Спасителя Марта визнала свою віру: “...вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.” Й ми так само як Марта маємо шукати відповідь, шукати сенс свого життя... Але як це зробити?

Христос сказав: “Я - Путь, Істина і Життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.” Тож Він є нашим дороговказом. Дивімося на Нього. Шукаймо Його щирим серцем, бо ми до Нього належимо, навіть якщо не знаємо, не усвідомлюємо цього. Святий Павло писав у листі до римлян: “Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. На це бо Христос вмер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати”.

Як це пов’язати з сенсом мого власного життя? І який тут є зв’язок зі смертю?

У якості відповіді на такі питання ми хочемо запропонувати, так би мовити, програму віднайдення Христа, який є сенсом і метою життя кожного з нас

По-перше, необхідне поєднання з Христом, присутнім під виглядом хліба і вина у святій Євхаристії. Бо це не є звичайний обряд, традиція чи забобон. Тут йдеться про те, щоб заглибитися у це Таїнство і відчути реальну присутність Живого Бога у євхаристійному зібранні та у власному серці. Іншої дороги немає. Погляньмо, як багато точиться різних суперечок і дискусій на тему християнства, як багато його інтерпретацій. Розмови стосуються політичних та економічних, філософських та теологічних аспектів. Навіть розглядаються питання взаємовідносин між Церквою і державою. Натомість в тінь відходить те, що істотою християнства є сам Ісус. І Він має бути нашим життям. Без Його життя наше власне існування на цій землі стає фікцією, будинком без фундаменту.

Друге. Потрібно побачити і усвідомити власні гріхи, власну недосконалість та благати Бога про пробачення. Тобто, йдеться про поєднання людини з Богом в таїнстві покаяння, у святій сповіді. У особі священика сам Христос пробачає і відпускає нам гріхи, та допомагає наблизитися до ідеалу християнства. Не лякаймося приступати до сповіді! Не замикаймося в собі!

Третій, один з найважливіших пунктів дороги до пізнання Христа - це молитва. Сам Спаситель, Божий Син, вночі, далеко від галасливих вулиць, залишивши відпочивати змучених Апостолів, заглиблюється у молитву. Щоб очима віри побачити у Євхаристійному Хлібі живого і справжнього Ісуса, щоб під час сповіді у особі священика побачити Христа, необхідно молитися. Молитися в будь-який час, у будь-якому місці. Молитися невтомно.

Пункт четвертий також вельми важливий. Щоб бути з Христом, потрібно про Нього більше знати, пізнавати Його, читаючи Біблію. Але при цьому радимо мати на увазі слова святого Августина: “Хто не випливе у море Біблії в човні хреста, той потонить”. Багато хто читає і знає цю Книгу. Пильнуймо, щоб не схибити зі справжньої дороги, а навпаки знайти Істину і Дорогу у Христі.

І нарешті останнє, але найважче питання. Як все вищезазначене пов’язати з повсякденним життям? Пригадаймо: сьогоднішній світ не потребує багатьох вчителів, натомість потребує гідних свідків. Нам здається, що тут певною мірою пасують слова покійного Президента Сполучених Штатів Америки Джона Кеннеді. Колись він сказав: “Не питайте, що може вам дати Америка, але що ви можете дати Америці”. Напевно те саме можна сказати і по відношенню до віри, до Церкви, до Христа. Адже ми ніколи не віднайдемо сенс свого життя, якщо будемо стояти і чекати. Ми маємо рушити і почати думати, міркувати, зважувати. Й тоді життя набуде сенсу, а смерть перестане бути страшною.

Джерело: Католицький медіа-центр