//

Слово владики Ігоря на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці

 

Еф. 4,1-6; Лк. 10, 25-37.

Достойні сестри й брати,

ми усі з нетерпінням очікуємо неділі чи свята, щоб не тільки відпочити тілесно, але прийняти духовну віднову через щиру та спільну молитву у святому храмі. Мудрі люди стараються, щоб обов'язково бути у церкві в такі дні, якщо необхідно - сповідатися та завжди причащатися святих Таїн. Так сталося, що у цю неділю ми святкуємо, також, свято Введення у храм Богородиці. Святе Писання замовчує цю подію, інші джерела згадують про цей факт і описують, бо це передається, також по пам'яті із роду в рід. Церква прийняла до відома й вшанувала це передання святом, почитуючи пресвяту Марію та, віддаючи їй належну пошану. І - добре, що факти із життя визначних осіб проголошуються та пов'язуються з їхньою історією. Для нас дуже важливі факти із життя нашого Спасителя, його матері Марії, Богородиці та святих, що нам пропонує Церква. їхнє життя спонукує нас звертатися до них за допомогою, щоб освячувати наше життя, приближати до їхнього, мати зразок, наслідувати, насамперед, нашого Спасителя та святих, що здобули небо. Ми свідомі того, що часто помиляємося, падаємо у різні прогрішення, але добре знаємо й те, що маємо можливість встати, покаявшись у святій Сповіді за вчинені гріхи. Цього не потрібно було чинити пречистій Діві Марії, хоч вона ставила себе низько, однак, Богородиця жодною найменшою провиною не образила Бога, навпаки, вона постійно зростала у любові до Господа та ближніх.

 

Святкуємо свято Введення у єрусалимський храм малої дівчинки Марії. Як твердить передання, що її мати, Анна, ще до народження жертвувала дочку на служіння до церкви. У книгах знаходимо таке твердження, що уже від трьох років батьки віддали маленьку Марію до святині, яку прийняв священик Захарія, батько святого Івана Хрестителя. Не відомо, що вона робила в цьому віці у святині, коли інші дівиці та жінки молилися, навчалися, працювали та дбали про навколишній порядок, найперше розуміється у святині. Не можна заперечити того, щоб така вірна слугиня Бога, як Марія, не молилися, навіть у такому віці. Вона мабуть, перевершувала інших своєю відданістю Богові через молитву, якісь дрібні послуги чи навчаючись ручної праці. Про малу Марію пишуть, що вона в будь-яку вільну хвилину ставала до молитви, також, для цього використовувала ночі. Молитва кріпила її дитяче тіло, додавала сили та здоров'я, бо робила це в ім'я Господнє. Господь віддячував її за таку ревність, покору, простоту та відданість йому в усьому. Краса Бога, про яку вона мала розуміння, захоплювала її та відбивалася у ній наповненням Божих дарів. Вона - повна духовних талантів, благодатна між усіма жінками, поза Богом святіша від усього неба. Так, у небі тисячі тисяч ангелів й архангелів, херувимів й серафимів, інших небесних духів, а вона, маючи кволе людське тіло перевищувала їх усіх своєю святістю та любов'ю, затоплена цілковито в Господі. Трудно це збагнути людському розумові та серцю, але про це здавна твердить свята Церква, про це писали й пишуть вчені церковні письменники, дослідники, великі святі мужі та дівиці, маючи різні об'явлення від самого Бога. Нам залишається прийняти це з вірою та вдячністю, даючи слово Богородиці, яка покірно промовить: «Мовчіть, острови, переді мною!» (Іс. 41,1).

 

Пресвята Марія була смиренна й покірна, повна любові до ближніх, що подивляли її успішність посеред себе. Ніхто їй не завидував, не осуджував, тому що вона своєю тихістю й працьовитістю спонукала інших до прекрасних вчинків. Вона багато читала й молилася, часто постила, їла мало, служила іншим та допомагала бідним в їхніх потребах. Можна тільки здогадуватися, як присутні у святині із великим подивом споглядали на Марію, бажали дорівняти їй, а вона повна доброти й милосердя ревно служила іншим, та втікала від усякої похвали. Мало говорила, тільки при необхідності, бо роздумувала про Бога, його любов та свою негідність перед Божим лицем. Ніколи не ставила себе понад інших, хоч відомо, якою великою благодаттю наділив її Господь і вона була свідома цього дару, завдячувала Богу й нічого собі не приписувала. Марія - найчистіше дзеркало чесноти, приклад досконалості, від якої нам потрібно вчитися служіння Богові та ближнім. До неї звертаймося у молитвах, бо вона знає наші духовні й матеріальні потреби. Разом з нею увіходьмо до наших церков та храмів душ, щоб стати спільно в молитві та щиро просити Господа про помилування для нас і нашого народу. Святе Писання говорить: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5,16). Не біймося слова «праведник», бо ми повинні бути такими. А, коли ні, тоді довіряймо Марії, нашій Небесній Матері, хай наша молитва спільно із її ласкавим заступництвом за нас перед Богом буде вислухана й прийнята її Сином. Величаймо нашу матір, Марію, не тільки нашими устами, але від усього серця, цілим нашим єством усім нашим життям.

 

Стараймося упорядковувати наше життя на зразок милосердного самарянина, про якого у притчі розповів Ісус Христос, що не жалів свого часу, похилився над покаліченою людиною, не зважав на міжнаціональну ворожнечу, видав свої кошти, щоб тільки допомогти, для багатьох ворогові, а для нього самому Христові (пор. Мт. 25,40). Самарянин не мав ворогів, він бачив перед собою людину, яка потребує милосердя, доброго відношення та прихильного серця. Цей чоловік виконував настанови Спасителя, який навчав: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт. 5,44). Не існує іншого шляху здобування неба. Хто говорить, але не чинить добрих вчинків, така особа наражатиметься на те, що прибуде перед Господа на останній суд з порожніми руками. А Господь попереджує, щоб не ставати перед ним без жодного дару.

 

Ви, брати й сестри, маєте доброго краянина, світлої пам'яті отця Будзінського Германа, який боровся за праведність і правду. Його не зламали радянські в'язниці й табори, застрашування органів безпеки та побивання його у старечому віці. Цей монах був готовий свідчити своїм життям вірність Богові та своїй Церкві. Поборов страх, витерпів знущання та психічні лікарні, був вірний Богу в усьому. Мені пригадується, як одного разу отець Герман поїхав у село на пограничну зону. Там сповідав людей, служив Службу Божу і хтось доповів на нього, що прибув до села. Таких людей в радянський час не бракувало. Будинок, де відбувалося моління оточили військові та міліція. Отця забрали в ізолятор. Він не бажав з будь-ким розмовляти. Його били гумовою палицею по голові. Потім відвезли в психічну лікарню у Львові по вулиці Кульпарківській. На щастя, там знайшлися добрі люди, що не виявили жодних підозрінь для перебування у цій лікарні й відпустили отця додому. Маєте великого духовного мужа, що походить із вашого села та молиться у вічності за своїх краян. Любіть свою Церкву, поважайте священиків, бо коли Ісус Христос говорить про відповідальність за вчинену кривду найменшому, то що ж тоді буде, коли хтось образив би його слугу, якого він сам присилає до нас через єпископа, щоб виконати його волю. Моліться, достойні сестри й брати, до Матері Божої, щоб вона допомагала нам здобути небо, а разом - вічне щастя. Усім нам - це під силу, коли довіримося небесній Матері, яку нам залишив Господь, Ісус Христос. Пресвята Богородице, ратуй нас від усякого зла та допровадь до вічного щастя!

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський, УГКЦ

4 грудня 2011 р. Б. Церква Введення в храм пресвятої Богородиці. с. Перегноїв, Золочівський р-н.

 

Джерело: www.ugcc.lviv.ua