//

Слово Митрополита Львівського на неділю по Богоявленню

Еф 4,7-13; Мт 4,12-17.

 

Сьогодні неділя після великого свята Богоявлення, а цей, другий день свята називається Собором святого пророка й предтечі Івана Хрестителя. Церква відразу поставила ім’я цього славного Предтечі після великого торжества, щоб вшанувати його, як славну людину, яку Небесний Отець вибрав на того, хто охрестив його Сина у водах річки Йордан. Добре віруючі люди знають, споглядаючи у календар, що про святого Івана Хрестителя протягом церковного року згадується кілька разів. У наших календарях записано про пам'ять зачаття св. Івана предтечі (06.10), про різдво цього святого (07.07), про усікновення його голови (11.09), перше й друге знайдення чесної його глави (09.03) і третє знайдення голови святого Пророка (07.06).

 

Ось, такі пам’ятні дні вшанування великого святого, предтечі Господнього, про кого сам Спаситель сказав, що «між народженими від жінок не було нікого більшого від Івана Хрестителя» (Мт 11,11). Коли такі слова промовлені самим Богом, тоді розуміємо, що й патріархи, пророки, мученики, преподобні та інші святі менші від святого Івана предтечі. Він був вибраним і дивним, бо про його народження сповістив сам ангел.

 

А його батько, священик Захарія, не приймаючи серйозно слів ангела про народження Івана, стягнув мовчанку для своїх уст, які відкрилися тільки тоді, коли народився цей незвичайний святий (див. Лк 1). Зауважмо, що ніхто із людей, ані жоден ангел не удостоївся хрестити Сина Божого, - цю відповідальну місію було доручено святому Предтечі. Своєю святістю святий Іван Хреститель дорівнював ангелам, а можливо, у певних прикметах й перевищував їх. Він був ангелом у тілі, голосом співаючим в пустині, палаючим вогнем любові Бога та ближніх, райдугою, що стояла на березі річки, щоб сповнити волю Господню, другом для звірів пустелі, які служили йому.

 

Ми згадали, що день після Богоявлення називається Собором, а це тому, що від давніх часів вірні збиралися численно у церквах, громадилися, щоб вшанувати ім’я, святих і праведних угодників,  бо «… Господь праведників любить» (Пс 146,8). У життєписі славного пророка та предтечі, святого Івана, згадано, що над Йорданом була побудована церква в його честь, куди у великій кількості з’їжджалися вірні, щоб молитися до святого Івана Хрестителя та просити благословення на гідне християнське життя.

 

Господь Бог ставить перед наші очі певних людей, одних, як зразки святців, що увесь свій вік долали шлях життя праведним способом; інших, які спотикалися, навіть переслідували Бога у вірних йому особах, але каялися за свої негідні вчинки, мирилися з Господом й удостоїлися вічної нагороди. «Господь підтримує всіх тих, що падають, і всіх зігнутих підводить» (Пс 145,14), - твердить автор псалмів. По-різному складається життя кожної людини у відносинах з Богом, в різний час особи приходять до Господа та з відмінним життям приближуються до нього. Він нікого не відкидає, Господь пропонує кожній людині спасіння й дає можливість на покаяння та осягнення вічного щастя. «… Праведність праведного не врятує його, коли він провиниться, і безбожність безбожного не пошкодить йому, коли він навернеться від своєї безбожності. Праведник, коли згрішить, не зможе залишитися живим за свою праведність» (Єз 33,12). Отже, коли б християнин великий період часу жив праведно, а вкінці, ставши на шлях лукавого життя, закінчив свій життєвий біг, не примирившись з Господом, таку людину не врятує її попереднє праведне життя, тому що вона із закам’янілим серцем відійшла до вічності.

 

Духовне життя людини у її руках. Християни повинні старатися, щоб часто проводити ревізію свого життя й усувати із нього усе те, що шкідливе, а практикувати це, що єднає людину із Богом. Християни не можуть байдуже ставитися до свого життя, тому що прямують до вічності, де необхідно здати докладний звіт з усього життя. Святий апостол стверджує: «Слава наша - це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, … у святості й щирості Божій…» (2Кр 1,12). За кожне слово будемо суджені: «… З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго!» (Лк 19,22).

 

Святий Іван Хреститель більшість свого життя промовчав у пустині, роздумував про Бога та найкраще упорядковував своє відношення до нього. Коли ж люди приближалися до нього, не говорив їм зайвих та необдуманих слів, лише мовив глибокі духовні й важливі слова: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт 3,2). Предтеча не будував планів визволення людей із рабства загарбників, лише дбав, щоб вони були вільні від гріха, знаючи, що за тим надійде Боже благословення. Він не боявся тих, хто його ненавидів й не любив, а відважно напоумляв садукеїв та фарисеїв: «…  Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву?» (Мт 3,7-8). Святий переміг з честю у собі страх смерті, досягаючи висот праведності та дбаючи про те для інших. Святий Пророк не побоявся сміливо сказати правду самому цареві: «… Не личить тобі мати жінку брата твого» (Мр 6,18).

 

Люди часто потурають можновладцям та бояться сказати їм правду в очі, а святий за свої правдиві та мужні слова попав у в’язницю, а згодом, йому відтяли голову. Ось, - великий святий, який виховувався у пустині й це не пошкодило йому на здоров’ї ані тіла, ані душі. Вдивляймося в життя Божих угодників, щоб нам такими ставатися! Святий пророче, предтече й Хрестителю Іване, моли Бога за спасіння наших душ!


+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський

 

20 січня 2013 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

 

Джерело: ugcc.lviv.ua