Слово Митрополита Львівського на 27-му неділю по зісланні Святого Духа

Еф. 6,10-17; Лк. 13,10-17

Ми з вами щасливі від цього, що Син Божий здобув для нас небо, а з ним вічну радість та постійне життя з Богом. Але в здобуте Господом небо ми не можемо ввійти самі собою, за нього необхідно поборотися, благородно жити, необхідно показати нашу віддану вірність Богові. Бо небо приготоване для світлих людей, для праведників, а такими стаються усі грішники, ми з вами, ті, які приймають оправдання через Ісуса Христа. Ніхто не може сумніватися в тому, що ми спосібні здобути щасливу вічність! Тільки такі особи можуть втратити її, хто не буде змагатися за щастя, хто не стане до боротьби зі злом, хто занедбає чинити добро й відступить від покаянного життя, - при такому розкладі сил, людина здібна себе  погубити. Тому святий апостол Павло закликає, щоби покладатися на Божу силу, мати постійно в руках Господню зброю, якою є молитва, піст, милостиня й усе направляти на боротьбу проти диявольських хитрощів. Праведник не говорив, - просто змагатися із  дияволом, але поборювати його хитрощі, які він завертає в гарні, чудові зовнішні упаковки та реклами. Злі сили – дуже підступні, володіють великою здатністю зводити людей,  зваблювати у грішні затії й перемогти хитрістю. У злого духа немає жодної правди і про нього відверто сказав Ісус Христос, що він - батько брехні (пор. Ів 8,44). Коли злий - батько, тоді він має багато своїх дітей, якими є також люди, що йдуть дорогою обману й неправди, нажаль, таких знаємо багато й у нашому суспільстві.  Чимало людей, не тільки юристів, які чинять вироки, а багато інших, особливо певних політиків, запитали б разом із римським правителем Пилатом, що засудив Спасителя на хресну смерть: «Що таке - істина?» (Ів. 18,38). Багато людей не бажають знати правди, воліють жити під прикриттям брехні, знаходячись знаряддям у такий спосіб в розпорядженні ненависницьких сатанинських сил. А це – дуже гіркий спосіб служіння сатані. Саме в такий спосіб злий дух глибоко й далеко запускає свої коріння в людські душі, щоб зводити християнський люд із дороги праведності та спасіння, тримаючи людей у брехні та страху. Багато християн купуються шкідливими та дешевими обіцянками злих духів, які зводять їх на манівці, насміхаючись з людської довіри до зла та невірного життя перед Богом. Тому святий апостол Павло згадував про шкідливі та пагубні духовні штуки злих сил, щоб перестерегти вірний люд від легковажної довіри злобному духові. Праведний учень пригадував про світ темряви не як про приміщення без вікон, дверей й світла, і не про нічну темноту, але він говорив про темряву духовну, про гріх, яким злі сили опутують людей та ловлять їх у свої сіті, щоб позбавити спасіння. Він закликав до боротьби, до духовної зброї, молитви, щоб бути одягненими у  внутрішню броню справедливості та шолом спасіння, тримаючи  у серці меч духовний, яким є слово Боже. А це слово не означає, щоб тільки знати про нього, вміти його знайти у Святих Писаннях. Ні! - Боже слово повинно стати способом нашого постійного життя із Господом, бо воно є Бог (Ів. 1,1). Необхідно читати Святе Писання – це зброя!

Такою є правда, що ми знаходимося у постійному стані сторожі та воювання проти фокусів начал й властей, злих духів, які знаходять різнорідних слуг-правителів цього світу, що самі втрачають свої душі для Бога та інших успішно втягують у безвихідне провалля. Святий апостол не настановляє нас, щоб ми тривали тільки в стані боротьби проти зла, він увесь час пригадує про перемогу над злом, здобуваючи вищий духовний стан та про необхідність контролю над духовним лихом. Необхідно сказати, що наша боротьба зі злом – невидима. Ми не тримаємо в руках якогось меча чи іншої зброї, не стріляємо кулями, а боремося молінням до Господа, призиваємо Христа на поміч, щоб здолати підступні думки, хитрі пропозиції, брехливі обіцянки щастя й насолоди, які накидає нечистий дух або пропонують лихі люди. Наше завдання – не оборони, але наступу на зло, щоб голосити слово Боже способом безвинної практики християнського життя та повчанням правд віри в Бога. Святий апостол Павло закликає, щоб стояти у вірі, а разом із тим, бути взутими ногами, тобто, ступати вперед з довірою до Бога, не боятися підступних ворожих сил. Неприязні людям сили застрашують їх, тримають в стані боязні й непевності, щоб не дати людині можливості повірити в Бога, в його милосердя, прощення та певність отримання спасенного стану. Нічого не говорить високий науковий ступінь людини, політичні амбіції, матеріальні здобутки, авторитет в народі, коли вона далека від праведної практики віри та примиренного життя з Господом. Християнин повинен жити щирою вірою в Бога, перебувати в руках Господнього Провидіння, з ним упорядкувати спосіб свого духовного життя та полагодити спасенний стан душі із служителями святої Церкви. Немає спасіння без гідного способу християнського життя, без сердечного покаяння та цілковитої довіри до Бога. Злі сили мають велику практику спокушання людей. Вони повалили мудрого й великого духом Адама, збороли багатьох праведників, пустинників, пісників, монахів, священиків, єпископів тощо. Але не здолали ніколи таких людей, хто довірив своє життя Господу, хто, можливо й помилявся, однак, каявся й мирився з Богом. У  Святому Писанні читаємо про надбання праведного Іова: «І народилось у нього семеро синів і три дочки. А статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць і пребагато челяді, так що чоловік той був найбагатший з усіх мешканців Сходу» (Іов 1,2-3). Праведний Іов втратив усе велике майно, що посідав, а разом із ним усіх своїх дітей, однак довіряв Богові. Так злий дух із дозволу Бога знущався над праведником, однак, він мовив до свого Творця: «Знаю, що ти все можеш; усе, що задумаєш, зробити спроможний … Тому смиряюся і каюсь на поросі та на попелі» (Іов 42, 2;6). Після тяжкого випробування у вірі, Господь знову благословив його великим матеріальним достатком, бо дарував йому породити синів та дочок, яких він втратив та прожив ще 140 років. Іов довірив своє життя Богові, жив вірою й Господь благословив його на довге життя на землі та дарував щасливе життя у вічності! Любі сестри й брати, Святіший Отець Венедикт проголосив цей рік, роком віри. Він так відізвався: «Ми можемо повірити в Бога, тому що він наближається до нас і доторкається нас, тому що Святий Дух, дар Воскреслого, вчиняє нас здатними прийняти животворного Бога». … віра є також глибоко вільним людським актом і не суперечить свободі та розумові, а, навпаки, «включає та підносить їх», адже «вірити – означає з повною свободою та радістю ввіритися провидінню Божого задуму, як це вчинив праотець Авраам, як це зробила Марія з Назарету» (Католицький оглядач» 24.10.2012).

Наша віра в Бога на землі проходить через різні випробування. Ми зауважуємо про наші часті помилки, про гріхи, невірності, яких допускаємося дуже часто. Але це - не кінець, бо маємо вихід через покаяння, щоб знову зблизитися до Господа. Це - правда, що нас незабаром забракне на землі, а життя ще може продовжуватися довгі тисячоліття. Апостолам було цікаво знати про кінець світу, а Господь звертав їм увагу на необхідність праведного життя вірою, щоб бути готовими до переходу. А про самий кінець світу так відізвався: «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець (Мт. 24,36). Нам потрібно старатися, щоб, закінчуючи наш біг життя ми зберегли здорову віру в Бога (пор. 2Тм. 4,7).

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

9 грудня 2012 р. Архикатедральний храм св. Юра. м. Львів

Джерело: www.ugcc.lviv.ua