Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на Страсний вівторок

Мт 24,36-26,2.

Були останні дні життя нашого Спасителя на землі. Христос готував своїх учнів до випробовування та до майбутнього не легкого життя, до відповідальності за справи Церкви, яку він заснував. Історія потвердила, що старання Господа були дуже актуальні, бо на протязі уже третього тисячоліття аж до цього часу на Церкву, її служителів та звичайних мирян, тобто, людей вірних святій Церкві, у різних куточках земської планети чиняться переслідування, гоніння, вбивства та різного роду розправи. Тому особи, які бажають залишатися вірними Христовій Церкві, повинні завжди бути готовими свідчити про свою приналежність до неї, часом, до пролиття крові. Хитання та хитрування про позитивне відношення до Церкви, необхідно віддалювати, щоб не наражувати себе на непотрібні небезпеки.

Наше слово має бути чітким та непохитним таким, як навчав Христос: Так або ні! Не можна зраджувати Господа, навпаки, необхідно утверджуватися у вірі та любові до Бога та ближніх. Бо зрада, це – віроломство, перехід на бік ворога, зрештою, так вчинив апостол Юда. Він залишив вчення Господнє, а послухався нашіптувань злого духа і видав Христа в руки ворогів. Ті зраділи, що серед відданих Ісусові учнів знайшовся такий, який полюбив гроші більше, як самого Бога. Юда шукав відповідного місця та часу і винайшов, що це станеться тоді, коли Спаситель буде тільки з учнями, щоб не було натовпу людей, які можуть заступитися за Христа. Найкраще, вважав він – після молитви видати Ісуса у Гетсиманії, коли буде пізня ніч і про таке ніхто не буде здогадуватися. Обдумав гарний зрадницький план, який дощенту поранив його душу. Чомусь учень Господа не думав про стан своєї душі, про своє спасіння та вічність? Ісус Христос так багато разів натякав йому, що один із них його зрадить; що така людина – диявол; краще було не народитися ніж вчиняти таку злобу, такий великий гріх. І він розумів, що це про нього, бо носися з такою проблемою у серці, але Юду це не зворушило, бо жадоба грошей заступила йому духовні очі. Він був апостолом, але, зробившись безпечним, став зрадником (пор. св. Ів. Золот. «Бесіди про покаяння» Бесіда перша п.2). Цікаві роздумування вчинив святий Іван Золотоустий, який навчає, що Христос багато разів старався привести Юду до покаяння, але той не приймав спасенних вказівок та пропозицій. Господь бажав, щоб цей учень пізнав свій грішний задум та відступив від нього, а, коли цей не поправлявся, він тягнув його й звав до себе, щоб той пізнав свій гріх. А злий дух гонив Юду, переслідував його до тих пір, аж поки не загнав його в петлю, щоб той повісився, позбавивши його покаяння. А Юда, також досягнув би спасіння, якщо би залишився живим. Це видно із прикладу тих, які розпинали Господа. Коли Господь спас тих, що його піднесли на хресті, бо просив Отця, щоб він простив їм їхній гріх, то означає, що Христос прийняв би й зрадника, коли б той прибув із гідним покаянням (св. Ів. Золот.  «Бесіди про покаяння» Бесіда перша, п.3). Учень Христа не прибув під хрест, щоби просити прощення у Господа, а поніс назад гроші первосвященикам та старшим, які отримав від них за зраду Христа, зрозумівши, що «видав кров невинну». Замість того, щоб каятися, підійти до Господа під хрест, він спішив розрахуватися із ворогами й звертав знову більшу увагу на гроші, як на потребу щирого свого покаяння та прохання милосердя у Господа Ісуса. Кинув гроші, але за це не отримав милосердя та відпущення гріхів, тому що не прийшов до того, хто дарує прощення, - Ісус Христос. Юда не звертав уваги на слова Ісуса Христа, не тримався біля апостолів, а діяв так, як йому було вигідно. Святий Учитель Церкви, роздумуючи глибоко про гріх зрадника говорить наступне: «Юда, причастившись на останній вечері… поспішно вийшов. … Коли б не вийшов, тоді не став би зрадником; якщо б не залишив своїх співучнів, то не загинув би; якщо б не відірвав себе від стада, тоді вовк не схопив би його одного й не пожер би його; якщо б не віддалився від пастиря, тоді б не став здобиччю звіра» (св. Ів. Золот., «Слово в день Богоявлення» п.4).

Достойні сестри й брати, ми повинні дорожити своїм життям та своїм спасінням. Не можна нікому легковажити вічного життя, бо в такий спосіб можливо втратити вічну щасливість, а прийняти вічне осудження й терпіння. Хай Господь дає нам розуму та сили, щоб ми до останнього віддиху боролися за наше спасіння й ніколи не цуралися приходити до милостивого Бога, щоб просити у нього прощення наших прогрішень. Він готовий прощати завжди, коли тільки людина приходить до нього із таким проханням. Хай Мати Божа допоможе нам зрозуміти безмір Божого милосердя та готовість Бога постійно прощати.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

10 квітня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерело: www.ugcc.lviv.ua