//

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на Сиропусну неділю

Час Великого посту - особливий та святий час, тому що вірні нашої Церкви більше пам’ятають про терпіння Христа, про діло спасіння, про необхідність покаяння за сподіяні гріхи, про очікуваний Божий суд, воскресіння тіл із мертвих, вічність, про небо або пекло. Від цих правд ніхто не сховається, їх ніхто не уникне, не відкупиться жодним багатством, навпаки, кожна людина зустрінеться у вічності із справедливою оцінкою свого життя від самого справедливого Судді, Господа Бога й отримає те, за що боролася й змагалася на землі.  Звичайно, що думати про усе це не просто.? Ми зайняті іншими мислями, які на наш помилковий погляд видаються більш ближчі для нас й потрібніші, але наша вічна доля повинна бути нам завжди перед очима й не давати спокою в боротьбі за нагороду нашим щоденним трудом та спасенними подвигами. Святий апостол народів пише: «І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно» (2Тм 2,5).

 

Святий І. Золотоустий пише: «Люблю піст, тому що він – мати смиренномудрості і джерело всякої мудрості» (св. Ів. Золот., Слово VI «Про дерево, - чи від нього Адам отримав пізнання добра…» п.1). Час посту сприяє та спонукує доброго християнина, щоб кинути щирий погляд на своє життя, побачити серйозні легковажності та промахи, блуди та прогрішення, щиро покаятися, примиритися з Богом й змінити шлях свого життя на кращий, повернутий лицем до Господа. І люди мають цей спасенний острах та бажання бігти своїм життям дорогою правди та щирого служіння Богу. Однак, не завжди вистарчає людських сил, на які розраховує певна особа, бо це зовсім не правильно надіятися на себе, щоб осягнути праведність та витривати у доброму до кінця свого життя. Людина тоді правильно поступає, коли не довіряє собі в духовному житті, а усю свою надію покладає на Бога і очевидно, від себе чинить усе, що можливо, щоб долати труднощі й вправлятися у чеснотливому житті. «Надійсь на Господа й пильнуй його дороги…» (Пс 37,34), закликає автор псалмів, вказуючи докладати зусиль, щоб прямувати дорогами Господніми. Бо неможливо жити благородним життям, розраховуючи тільки на Бога, а самій особі стояти осторонь. Йдеться конкретно про нашу особу, яка повинна бути задіяна у сфері освячення та спасіння душі. Господь дуже рахується із вільною волею людини й не може когось освячувати чи спасати без згоди особи. Хоч він – всемогутній, однак, на силу нікого не спасає й не приводить у вічну радість. Кожна людина повинна бажати нагороди й крокувати дорогами Заповідей Божих, просто воювати за це, покладаючись на Господа і, полюбивши його отримати вічне щастя. Дуже влучно пригадує Ісус Христос у своїй Євангелії про важливу річ конечну до спасіння: прощати провини ближнім, бо й ми потребуємо прощення. А через те вчимося також, бачити ближніх. І тут не вистарчить сказати, що я каюся перед Богом й Господь повинен мені прощати. Ні! Чому ні? А тому, що Христос сказав виразно, щоб ми перші прощали людям, а потім зверталися о прощення до нього, до Бога. Як важно: жити у мирі з нашими ближніми! Не судити їх, не докучати нікому своїми поглядами й планами, не дратувати своїми переконаннями, не кривдити нікого, не виносити себе понад інших; не погорджувати, навіть найменшою особою, бо сам Спаситель пригадував, що вчинене зло найменшій особі, означає погорджувати ним (пор. Мт 25,40).

 

Ісус Христос пропонував найкращі уроки духовного життя, звертав увагу на людські немочі, яким бажав зарадити через добрий приклад й щире навчання. Він говорив про правильну практику посту, прощення, молитви та милостині. Господь вказував на те, щоб не трубити перед іншими людьми про віддану милостиню, вчинений піст чи практиковану молитву тощо. Показові добрі вчинки задумані наперед людиною, яка очікує похвали від ближніх, зайвий і без нагороди в Бога труд, бо людина вже отримує бажану похвалу та подив її подвигів людськими очима. Господь не радить збирати скарби у світі й згадує про міль, іржу та злодіїв, що нищать й викрадають усяке матеріальне добро. І він показав, що навіть духовне багатство підлягає втраті, коли людина вганяється за людською хвалю та голосним признанням її, як духовної сподвижниці. На перший погляд такі духовні вчинки видаються прозорими ділами, а в дійсності, це – діла темряви, що святий апостол Павло прирівняв до розбещеності, пияцтва,  сварки і заздрощів (пор. Рм 13,13). Бо з одного боку людина молиться, постить і дає милостиню, а при тому невпинно бажає похвали, а ще гірше це те, що за тим можуть стояли негідні вчинки сварок та розбещеності тощо.

 

Святий апостол закликає, щоб одягатися Христом, тобто, найперше дбати про чистоту й праведність душі, а згодом старатися й про необхідні речі для тіла. І правда, що наше тіло багато не потребує, бо пересиченість викликає хвороби, а дорогі речі привертають увагу злодіїв та грабіжників. Мудрець навчає: «Марнота людини – в тілі її…» (Сир 41,11), а згодом стверджує, що головне  у житті «вода, хліб і одяг та хата, щоб було чим прикрити наготу» (Сир 29,21). Отже, людині аж так багато не потрібно, бо вона не управляє до кінця своїм життям й обмежена до тієї міри, що не може використати вповні своїх посілостей та свого багатства. Ніхто не має певності про завтрашній день, бо Господь несподівано може покликати кого-небудь до вічності.

 

Дорогі та любі молільники, погляньмо на наше життя і стараймося цей час посту використати краще як усі попередні. Замкнімо наші уста, щоб не говорили скверних слів, наші очі хай менше або й зовсім не споглядають на екрани телевізії. Прочитаймо добру релігійну книжку, проказуймо щиріше й довше молитви. Даймо милостиню потребуючому і зробімо невеликі постанови відносно посту, щоб витримати в цьому. Насамперед, примирімося із нашими ближніми, якщо ми живемо в напрузі та якомусь гніві. Святий Учитель Церкви навчає: «… обійдемо всюди і, пізнавши кожен ворогів своїх, примиримо їх із собою і вчинимо правдивими друзями. … Якщо необхідно перепросити і просити у них прощення, не відмовимося від цього, хоч би ми самі були покривджені» (св. Ів Золот., Бесіда III «Про те, що ходити на видовища погибель… п. 8»). Показуймо нашу любов усім, кого зустрічаємо на шляху нашого життя. Не розповідаймо про наші добрі духовні постанови нікому, хай це буде для Господа, щоб він помилував нашу душу та дарував їй ласку спасіння. Хай пресвята Богородиця, наша найкраща Мати, допоможе нам у нашому житті, щоб ми дійшли спільно з Господом до Небесного Емаусу.


+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

26 лютого Архикатедральний Собор Святого Юра
Джерело: www.ugcc.lviv.ua