Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на неділю Самарянки
Ів 4,5-42.

Ісус Христос постійно перебував  у слухняності своєму Небесному Отцеві через служіння людям. Він ніколи себе не щадив, не відпочивав, мало спав, недоїдав; бо й апостоли від перебування з ним, часто голодні зривали колоски недоспілого збіжжя, щоб заспокоїти свій голод.  Святий Іван євангеліст розповідає, що, коли Спаситель направлявся у Галилею, уже був втомлений і по дорозі спочив біля криниці самарійського міста Сихар. Святий І. Золотоустий пояснює, що народність «самаряни» отримали назву від гори Сомором, яка носила ім’я її власника (пор. св. Ів. Золот., Бесіда XXXI на Ів п.2), де колись проживали ізраїльтяни. Згадується про криницю Якова, біля якої присів Господь, а це ще більше підкреслює про колишню місцевість юдеїв й тотожність самарян із ними.

Учні Христові пішли у місто дещо купити із харчів: були голодні й втомлені. Вони не робили жодних запасів, лише розраховували на доброту людей, купуючи у них необхідне для життя й надіючись теж, на милостиню інших (пор. Лк 8,3). А Спаситель не шукав собі вигідного місця для спочинку, бо сів просто на землі коло криниці, здогадуємося, що поза містом ніхто не споруджував навіть невеликої лавки біля джерела. Очевидно, що в тій місцевості о шостій годині була спека, але від води криниці відчувалася все-таки невелика прохолода. Задумаймося глибоко над простотою життя самого Бога, який міг каміння обернути на хліб (пор. Мт 4,3), або звеліти, щоб сюди перенеслася гора чи дерево, щоб сісти в тіні (пор. Мт 21,21). Однак, він цього не чинив, щоб шукати собі вигоди, а заодно навчав своїх учнів смирення та простоти життя.

В таку спекотну годину сталося щось іншого та несподіваного, бо до криниці прийшла жінка зачерпнути води? Вона не спочивала вдома, коли шаліла спекота та інші прохолоджувалися відпочинком, а ніби крадькома, боячись очей інших людей прибула в неочікуваний час сама до криниці. Ця жінка мала чого стидатися та боятися, бо згодом почула від Христа, що її життя - неправедне, гірке та духовно дуже небезпечне. Ісус перший починає розмову з нею ще перед тим, як вона наблизилася до колодязя. Попросив у неї води. Цікаво, що самарянка не обурилася на нього, не напала з лайкою, не проганяла від джерела води, лише здивовано сказала, що він – юдей, а просить у неї, жінки самарянки, напитися. Юдеї ставили себе вище понад самарян, навіть не хотіли з ними розмовляти.  Відповідаючи Ісусові, жінка здивувалася, що він перший заговорив до неї, бо юдеї погорджували самарянами і добре пам’ятаємо, як ті ж юдеї, краяни Сина Божого, з погордою називали його «самарянином» (пор. Ів 8,48). Жінка самарянка по-іншому була наставлена до незнайомця-юдея; його голос проникнув у її середину, до серця, тим більше в той час, коли Господь згадав про Божий дар та живу воду, яку він сам посідає. Самарянка не висміяла Ісуса, який сказав їй, що він посідає воду, а чомусь просить у неї напитися? Слова Ісуса дуже ласкаво затривожили та заінтригували її. Вона не перервала розмови, а піднеслася вище, бо відразу після цього відізвалася до Господа, називаючи його словом «пане». Швидко пізнала, що цей юдей не простий чоловік, він у її очах хтось вищий та більший: Пан! До цього часу вона спілкувалася з різними чоловіками та людьми, однак, від них вона не відчувала чогось внутрішнього, що б її зачепило, діткнуло та по-доброму тривожило її духа. Жінка ніколи не чула про якусь «живу воду», що про неї поважно згадав незнайомий чоловік. Не сміялася з такого вислову, не взяла його слів на жарти, лише вказала на глибоку криницю та Якова, якого признала за батька їхнього народу. Таким висловом, самарянка визнала своє походження з юдеїв, яких відкинули свої, бо ці ж юдеї також не приймали самого Христа (пор. Ів 5,43). Жінка самарянка, хоч її життя до цього часу не світилося праведністю, мала інше серце, як багато її краян. Вона інша від своїх самарян, які не прийняли Спасителя у своє село, коли він подорожував до Єрусалиму (пор. Лк 9,53). Ця самарянка, натомість, провадить з ним довгу розмову, якої не спішить переривати. Вона бажає дізнатися щось більше про Божі дари та незвичайне існування живої води, яке гасить навіки спрагу. Ця вода за словами Христа «струмує в життя вічне». Вона забажала цієї води, повірила словам Ісуса Христа хоч ще до кінця не збагнула їх значення, але не відмовилася, прагнула, тягнулася до цього, щоб осмислити слова чарівного незнаного їй чоловіка. Зрештою, ця розмова вчинила у неї внутрішній духовний переворот, бо вона прийняла слова Христа за правду. А  цей же Син Божий, Слово, «Прийшло до своїх, - я свої його не прийняли» (Ів 1,11). Вона зі своєю доброю прихильністю серця почула правду про себе й не образилася на Христа, який повідомив її про неправильне життя з наступним чоловіком. Господь - делікатний і він перший не сказав їй про негідне життя, лише просив, щоб покликала свого чоловіка, бо хотів дати їм якоїсь незвичайної води. Жива вода, про яку вона чула і це її надихнуло до цього, щоб сказати частково правду про себе. Решту правди довершив у ній Христос, підтверджуючи, що п’ять попередніх чоловіків і цей, з яким вона тепер перебуває – «не чоловік він її». Жінка зрозуміла, що вона спілкується з надзвичайною особою, яка не дорікала їй, не вмішувалася відкрито у її справи, лише бажала їй допомогти, щоб її життя набрало іншого духовного й правильного характеру. Розмова продовжувалася і їй вистарчив цей час спілкування, щоб пізнати у цьому незнайомому юдеєві пана, пророка, а вкінці Месію, чи то Христа. … Побігла, щоб іншим про нього сказати, не боячись згадати своїм людям, що він виявив правду про неї, яка зрозуміла своє негідне життя. Тепер вона вже не боялася того, що про неї будуть думати та говорити, бо від розмови зі Спасителем до неї вступив інший дух, влилася жива вода життя, жінка дала можливість ввійти Божим дарам у її душу. Впевненість жінки було таке щире та велике про Христа, її оповідання про зустріч з Господом було таким переконливим, що «численні самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки». Ось, віра, покаяння, щирість, покора та простота самарянки, що дозволило їй від однієї розмови з Господом змінити життя й стати на дорогу спасіння, що веде до вічного щасливого життя. Жінці не було запізно, хоч вона змарнувала уже багато часу, однак спішила наверстати втрачений час добрим прикладом життя. Залишила багатьох чоловіків, бо знайшла Боголюдину. Зачерпнула щиро живої води без вживання черпака, яка загасила її духовну спрагу. Стараймося й ми прикладати багато зусиль, щоб дозволити Богу змінити наше життя на краще, яке б провадило нас до вічної щасливості. Пресвята Богородице, наша невтомна Заступнице, допомагай нам у щирому покаянні та в праведній ході до вічності. Закінчимо наше роздумування словами Утрені, як молитву нашої душі: «Ти є вода життя, взивала до Христа самарянка: напої мене, Слове, завжди спраглу твоєю Божественною благодаттю, щоб мене більше не обіймала спека невідання, Ісусе Господи, але щоб я проповідувала велич Божу» (Утр., нед. Самарянки, пісня 7, ірмос).

У сьогоднішній не дуже теплий недільний день, щиро, сердечно й гаряче вітаю усіх жінок та дружин зі святом Матері! Хай Божа Мати допомагає й благословляє вам у доланні усіх труднощів, що відносяться до виховання дітей, опіки сім’єю та ваших інших численних обов’язків, які ви мужньо, терпеливо, мудро й  праведно несете у вашому житті. Бажаю вам рясних духовних дарів, Божого благословення, сили духу та доброго здоров’я на багато років гідного християнського життя! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

13 травня 2012 р.Б. Марійський духовний центр,
с. Заглина, Жовківського району, Львівської області.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua