Лк 15,11-32.

Невідомо скільки у світі на сьогодні людей, які, станувши перед Богом, були б оправдані, навіть через певного роду покуту, кару, яку б їм прийшлося понести у другому світі, а потім стати мешканцями неба.? За тим слідує інша правда: скільки у світі народу, котрих покликав би Господь до вічності в цю хвилю і такі особи, ставши зі способом свого життям перед Богом приговорили б себе на вічну кару? Серед тих, понад сім мільярдів мешканців нашої планети, знаходимося і ми, конкретно «я» зі своїми успіхами та невдачами, що мене оправдовують або осуджують на вічність. Ми добре розуміємо те, що оправдання приходить людині не від її особистих змагань, але праведність дає Господь, що її людина здобуває своїми змаганнями, плідно використовуючи дану їй Божу благодать. Святий апостол Павло, передбачаючи свою мученицьку смерть, посідав сильну надію, що його труди в Господі не були марні: «Зберігаючи слово життя, на похвалу мені в день Христа, що я біг не дарма і трудився не марно» (Флп 2,16). Апостол народів спокійно віддавав себе та усю свою послугу в руки Бога, зберігаючи глибокий мир в душі та рівновагу в серці. Дуже важливо, любі моєму серцю богомольці собору святого Юра, бути мирною людиною із своєю душею, тобто, тримати праведну гармонію у своїй особі з Богом.

Ісус Христос, часами поступав наперекір установленим й неоправданим правилам поведінки, показуючи те, що цінніше діяти за волею Бога, допомагаючи іншим людям пізнати його, як триматися втертих засад, що не порушували серця людини й не приводили до Бога через щире покаяння. Він пішов навіть до грішного митника на гостину, а «праведні особи» вважали це за велику провину самому Месії. Іншим разом, Христос дозволив непрошеній грішниці у домі фарисея Симона, стати біля нього, а потім, припавши, вона своїм розкішним волоссям голови обтирала йому ноги та не переставала цілувати їх! Такого чину, книжники, фарисеї та їм подібні не допускали. А, коли пригадати слова святого євангеліста Івана, який написав, що, сподіяне поодинці Ісусом «самий світ не змістив би написаних книг», то скільки таких практик вчинив Господь, ламаючи закостенілі правила накинуті книжниками й фарисеями, щоб привести людей до покаяння через щирий жаль їхнього серця та пристойний крик душі.

Одного разу Христос розповідав присутнім, знову притчу, найкращу, так оцінюють знавці Писань, про велике Боже милосердя до грішної людини, яка насмілилася покаятися. Добрий, грішний блудний син просив батька віддати йому частину майна, яка б йому належалася, згідно батьківської та установленої правом закономірності. Батько не дискутував, не випитував сина для чого йому потрібна частина майна, не насмілився не довіряти йому. Ні! Син просив – батько чесно віддав частину майна, яку вважав за таку, що приналежна своєму доброму синові. Він виховував його, знав якості характеру свого сина, вклав багато старань для його гідного виховання та постійно обдаровував його великою любов’ю свого серця. Син знав про усе це, тому сміливо й без усякого сумніву звернувся до батька, щоб той не жалів йому матеріального добра, бо морального та духовного, так уважав син, у нього достатньо. Син отримав від батька свою частину майна, яке, виходить із тексту – продав. Невідомо кому? Можливо батько сам відкупив у нього і дав йому за це гроші, а може хтось інший посів нерухоме, відкуплене майно у молодшого сина.? Так чи інакше, молодий чоловік із добре набитим грошима гаманцем в руках вирушив із батьківського дому й швидко віддалявся, забуваючи на спокійне й мирне життя у ньому. Він вважав, що самостійність, безглузда сваволя й віддаленість від доброго батьківського ока принесуть йому багато користі. А згодом показалося, що він невміло використовував те добро, що отримав. У батька була земля, майно та слуги, а він не придбав жодного клаптика зелі, не купив лісових угідь, ані верблюдів чи волів, ані не завів жодного бізнесу. Нічого! Став на шлях розтрати незаробленого маєтку й не зважав на ощадність. Знайшов друзів, що допомагали йому гайнувати добро, а нікого не зустрів із таких, хто б йому підказав та перестеріг, щоб тримав якісь кошти про запас. Користолюбці хвалили його за розгульну щедрість, від чого той приємно божеволів, забуваючи на гіркий кінець. Усе розтратив до тієї ступені, що спільники розпусного життя відступили від нього, залишили самого, а йому прийшлося пасти свиней, що вважалося великим пониженням та мусів їсти зі свинями стручки. Він повністю втратив людське обличчя, принизив себе нижче рівня поросят, його не вважали за людину, тому що не хотіли давати їсти того, чим кормили безрогих. Самітність, насмішки, глузування знаних йому осіб, голод та подібні обставини вдарили його у серце так, що він пригадав собі про свого батька, який гідно оцінював працю наймитів. Його батько не прирівнював наймитів зі свинями, а числився з ними як із добрими людьми. Крик духа та напруга серця були такі великі у цього, вже не молодого долею чоловіка, що він насмілився потоптати своє «я» й повертатися до рідного батька, щоб принаймні бути найманцем у нього. Він розраховував на те, що добрий батько простить йому, не буде пам’ятати зла та прийме його, принаймні, за слугу. Цей син ще й досі не знав добре любові батька до своєї дитини. Блудник не сумнівався тільки про те, що міг забрати у батька майно, але не збагнув його сили безкорисливої  любові та прощення, що зболілий батько признає у ньому доброго, а не блудного сина. Рішучість сина стати на добрий шлях була без відклику! Він націлився на те, щоб повертатися до батька, незважаючи на те, що у нього буде не сином, а наймитом, тобто, буде прирівняний, так уважав, із знаними йому слугами. Син розраховував, що добродушний батько прийме його, але батько здивував його тим, що поступив по-іншому: пізнав його обдертого здалека, вибіг синові назустріч, коли той приближався додому; перший кинувся йому на шию, яку міцно обійняв й поцілував дитину, сказав принести, не якусь, а найкращу одежу синові, одягнути його, накладаючи ще й перстень на палець та сандалі на ноги. Не згадував сумному синові  про його негідний вчинок, просто забув, не картав за вчинені злочини свого сина. Але на цій добрій ноті не усе закінчилося. Батько сказав зарізати годоване теля, виміряв все найкраще для сина, вчинив великий бенкет з музикою й танцями. Таке прийняття синові, показує надзвичайну любов батька до свого сина, мимо його помилок, які той вчинив протягом певного періоду свого життя.

Достойні сестри і брати, не буду заглиблюватися в роздумування про іншого сина, який був при батькові, але показався не таким добрим, яким би хотілося його бачити. Він нагнівався на батька та на свого брата за те, що його не пошановано так, як заблудлого брата. Але батько поставив усе на місце і сказав, що усяке прийняття, що відбувається у їхньому домі він чинить теж для нього, не відмежовуючи його від себе. Добрий батько усе заповів йому у домі та наштовхував його на те, щоб він був добрим для свого брата, який повернувся із поганого шляху життя на гідний. Той не мав духа прощення та любові до свого батька та брата. Ми з вами розуміємо, що розповідаючи цю притчу, Ісус Христос навчав про безмежне прощення й любов Небесного Отця до грішної людини. Ніхто не може піддаватися розпачі, коли б стратив усе гідне християнське життя. Бог готовий не тільки прощати найбільшим грішникам, але полюбити їх як своїх синів та дочок. Помолімося до Господа молитвою Утрені: «Як розбійник, взиваю: пом’яни мене; як митар скорботний, б’ю себе в груди і викликую нині: очисти мене, Всещедрий, від усіх злих діл моїх і прийми мене, як блудного, Всецарю, щоб і я оспівував твою безмірну милість» (Нед. Блудного Сина, Ірмос п.9).

Хай превеликі святителі: Василій Великий, Іван Золотоустий та Григорій Богослов, яких вшановуємо свято, будуть нам добрим прикладом життя та моляться за наше спасіння та освячення.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський

12 лютого 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерело: ugcc.lviv.ua