Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на Квітну неділю

Флп 4,4-9, Ів 12,1-13.

Вітати достойників – велика честь для тих, у яку місцевість вони прибувають. Гідних людей очікують з нетерпінням, бо багато-хто вважають, що відбудуться позитивні зміни, коли до них прибуде особа значного рангу. До відвідин неоднакових осіб готуються по-різному. Ми пам’ятаємо, коли за минулої, комуністичної влади, приїжджали високі чиновники відвідати якесь місто, відповідні служби готували вулиці міста, щоб належно прийняти достойного гостя. Що робили? Саджали, наприклад, деревця без коріння, просто, зрубані невеликі саджанці пхали у землю; усе навколо фарбували та білили, щоб надати парадного вигляду на два-три дні; підмітали тротуари, дороги, вивозили із площ та вулиць сміття тощо. Усе було поверхнево, для ока, з немалою даремно витратою коштів. Хтось сказав, що й тепер, коли Президент України відвідує певні міста, особливо, у центральній та східній Україні, там пригадують радянський період й швидко втілюють цю практику в життя на пару днів. Головне, замилювати очі, бо користі від такого прийому та виконаної праці – жодної, навпаки, витрачуються на марно немалі кошти, а при тому ще й чинять дописки, щоб відірвати побільше із бюджету й вложити у свої кишені.

По-іншому  люди вітають достойників Церкви, коли подумаємо про Святішого Отця, Папу Римського, таких достойників народ вітає щиросердо, готується, насамперед, духовно, щоб чистим серцем та щирими устами підійти до такої зустрічі. Зникає уся фальш, бо відомо, що особа Церкви не так глядить на зовнішні порядки, які можна навести кругом й прикрасити довкілля, як на духовний настрій людей. Важливіше за усе: чисте серце та люблячий й покірний стан душі; правда  й відвертість, від хитрого вдавання та  зовнішньої помпезності.

Колись в’їжджав у місто Єрусалим сам Господь, Ісус Христос. Ніхто про це не знав наперед, не було жодних приготувань, щоб його зустрічати, жодної опіки та найманої,  вишколеної сторожі. Не змивали каміння й не прикрашали своїх будиночків прапорами чи стрічками. Ні! Святий апостол Іван пише, що шостого дня перед Пасхою Спаситель прибув у Витанію, в дім Лазаря, якого воскресив із мертвих. У цьому домі його щиро вітали домашні та близькі, які не жаліли йому дорогоцінного пахучого мира, а навіть, волосся, яким Марія обтерла ноги Ісусові. Усе було просто, спонтанно, але поважно, щиро й від серця. Христос не прийшов, щоб приймати вітання, не очікував такої сердечності, хоч цього бажав, але не для себе, лише для самих людей, бо їм із цього була велика користь. А яка користь була апостолові Юді, злодієві, який вважав за більш властиве, -  продати миро й роздати бідним.? Господь, натомість, уважав інакше, бо добре знав, що за такий милостивий вчинок особа отримує Божу силу, благодать, прощення гріхів, любов та вічну нагороду. Син Божий уже відходив, бо за кілька днів мав померти і щасливі ті душі, які мали можливість, хоч в якийсь невеликий спосіб послужити Богові, що був серед народу в людському тілі.

Наступного дня Христос прямував в Єрусалим, про це довідалося багато людей, які усно передавали одні одним про його прихід. Звичайно, що усі його не знали, але переважна більшість чула про нього, як про великого чудотворця й пророка, що був «могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом» (Лк 24,19). Люди передавали поміж собою те, що бачили й  чули про Господа, тому бажали зустріти його, послухати, а може й оздоровитися. В’їзд Спасителя був дуже скромним та нерозголошеним. Мимо того, швидко зібралося чимало людей, які витали його радісно, бо стелили свої одежі та пальмове гілля під ноги осляті, на якому сидів Христос. Люди вигукували: «Осанна! Благословен хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів 12,13). Люди вийшли назустріч Ісусові Христові, а він не боронив їм вітати його і вони викрикували правду про те, що благословенні ті, хто приходить в Господнє ім’я. Однак, вони вважали його за ізраїльського царя, за земного володаря, бо були націлені увесь час на визволення з-під гніту римлян. Вони були дуже земними людьми, яким було надзвичайно трудно  піднестися від мирських потреб до небесних висот. Можливо й старшина юдейська  лякалася, бо вони були свідками потужної Христової сили, а тут ще й правдоподібно припускали, - він може стати невигідним їм царем. Простолюддя любило Христа, а старші юдейські, книжники та фарисеї бажали чимскоріш його позбутися. Він був їм невигідний, бо і люди йшли за ним, теж, упадав їхній авторитет, а вплив Христа зростав. Старшина втрачала  релігійно та політично, бо до усього цього, Господь викривав злобну та нечестиву діяльність старших ізраїльського народу. Хоч Син Божий програвав юдеям фізично й матеріально, однак, вигравав на правді, милосердю та любові до ближніх. Злобні провідники юдейські постановила вбити Христа, вони не один раз бралися за каміння, проте «Ісус пройшов посеред них і полишив храм» (Ів 8,59; пор. 10,31). Господь був покірний та милосердний, люблячий людей аж до пролиття крові. Люди не зрозуміли його місії спасіння, бо рахувалися тільки із своїми маргінальними потребами. А Господь  добровільно віддався в руки ворогам-юдеям, бо, коли Юда з відділом війська, первосвященицькі та фарисейські слуги прийшли, щоб схопити Ісуса та від його слова вони «подалися назад і припали до землі» (Ів 18,6). Син Божий міг спокійно обернути противників у порох, але він прийшов «шукати й спасти те, що загинуло».

Достойні сестри й брати, наше життя на землі невмолимо спішить до логічного завершення. Про це голосить кожен день, тиждень, місяць та роки, які залишаються поза нами. Нам необхідно зростати в покорі, терпеливості, взаємній любові та прощенні. Ми повинні керувати своє життя на Бога, його путь. Стаємо свідками того, що люди молоді й старші опиняються у вічності, де без сумніву відповідають за практику християнського життя та старанного служіння Господу. Багатства й гідності не рятують від осуду, але дуже допомагає милосердне та розкаяне життя. Любімо Спасителя і з ним покірно сідаймо на осля, щоб кинувши під ноги одежу наших неупорядкованих пристрастей та галузки гнилих прогрішень ввійти невинними до небесного Єрусалиму. Спішімо щиро каятися за наші промахи життя, бо такий спосіб необхідно допровадить нас до вічного спасіння! Вдумаймося у пропонований текст молитви Утрені, що мовить: «Виганяється беззаконне зборище непокірливих із божественної загороди, бо з Божого дому молитви вони зробили вертеп розбійників, від серця відкинувши Визволителя. Йому ми виголошуємо: благословіть, усі творіння Господні, Господа» (Утреня Квітної неділі, ірмос п.8). Хай благословиться ім’я Господнє у наших серцях!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

8 квітня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра
Джерело: www.ugcc.lviv.ua