Спостерігаючи за прощанням з першим президентом Чехії Вацлавом Гавелом, я згадав про фразу, ніби сказану Йосипом Сталіним про Папу Римського: що там, мовляв, звертати на нього увагу, скільки у цього Ватикану дивізій? Комуністичний диктатор, який оперував фронтами і розпоряджався мільйонами людських життів, навіть і уявити собі не міг, що таке сила морального авторитету. Але ж пройде всього кілька десятиліть – і саме моральний авторитет Папи-поляка, Івана Павла II, допоможе позбавитися від залишків сталінської спадщини і буде сприяти звільненню Центральної Європи та краху радянської імперії.

З Вацлавом Гавелом – та ж історія. Ну скільки там було в нього дивізій, навіть політичних? Драматург, який опинився на периферії Чехословаччини Густава Гусака, дисидент без перспектив в одній з найбільш залізобетонних камер радянського блоку, збудованій на руїнах «празької весни». Президент Чехословаччини, який ніколи не намагався сподобатися ні політикам, ні навіть власному народу – і відкрито протестував проти поділу країни, схваленого і більшістю словаків, і більшістю чехів. Президент Чехії, що конфліктував з елітою і якого критикувала преса за «переродження» і зайву увагу до бажань своєї молодої дружини. Як же вийшло, що саме ця людина, такa незручна, стала символом чехословацької – та й взагалі центральноєвропейської – «оксамитової революції»? Чому ж з нею прощаються з такою скорботою, з таким жалем – і це в Чехії, країні, що не визнає авторитетів?

А саме тому, що Гавел був таким, яким був насправді – незручним, відвертим, чесним у своїх звершеннях і своїх помилках. Виявляється, люди саме це сьогодні цінують – а зовсім не глянець і гарну брехню «справжніх політиків». Виявляється, можна «істину царям з посмішкою говорити» – і при цьому самому бути президентом. Виявляється, репутація від цього не тільки не страждає – навпаки, авторитету тільки додається. Так скільки там дивізій у Гавела? І  чи не символічно, що людина, яка ще в 1978 році у своєму есе «Сила безсилих» написала: «Якщо ви живете по правді, це завжди небезпечно для системи», встигла дожити до нового початку зламу системи, багатотисячного мітингу на московській Болотнiй площі?

І ще одна важлива, практично недоступнa «справжнім політикам» якість – прагнення розвиватися і змінюватися, що жило у Вацлавi Гавелi буквально до останнього дня. Він був драматургом, публіцистом, політиком – і встиг стати ще й кінорежисером, з хвилюванням стежив з-за куліс за реакцією глядачів на свій перший фільм. Говорив про себе, як про агностикa, практично все своє життя, а недавно задався питанням, чи здатне сучасне йому суспільство проіснувати без цінностей, без Бога. І в цьому прагненні зрозуміти себе і змінити світ – весь Гавел.

Віталій Портников спеціально для "Католицького Оглядача"