Серед стереотипів, які мають вплив на наш спосіб думання і сприйняття світу, є один, який не зовсім відповідає істині: ми – острівець правдивої побожності в морі безбожного практичного атеїзму Заходу і Сходу. Ми часто все ще себе тішимо тим, що наші діаспоряни, коли приїздили до нас на початку 90-х років ХХ століття, подивляли масовість наших щонедільних богослужінь. І ми ревно відкидаємо усякий досвід, який спростовує цю, нами ж вигадану, тезу.

Але реалії життя зовсім інакше свідчать про нас і тих, хто нас оточує.

Це правда, що європейці живуть дещо заможніше від нас, це правда, що більшість доріг в ліпшому стані, правда і те, що вже від початку Адвенту (різдвяний піст у римо-католиків) вулиці сіл і міст прикрашають спеціальним освітлення й іншими прикрасами. Гирлянди, шопки, ялинки... В загальному все не дуже відрізняється від нашого щоденного буття, особливо у Львові. Але є й суттєві відмінності.

І перша – вражаюча – різдвяні ярмарки. Ми їх теж маємо, та європейські різдвяні ярмарки таки відрізняються від наших, правда, не кількістю товарів, а чимось зовсім інакшим. Цінами. Усе значно дешевше, ніж у непередрізвяний час. Таке вражіння, що і виробники, і торговці змагаються у тому, хто більше знизить ціну. Суцільні знижки: 80%, 70%, 50%, 30% знижки... Навіть престижні бутіки намагаються свої астрономічні ціни злагіднити, зробити доступними пересічному покупцеві, а не лише тим, у кого грубий полярес¹. А ялинкові прикраси, адвентські віночки, свічки та продукти – обов’язкові атрибути різдвяного столу – стають доступними для найбіднішого населення.

Як це все відрізняється від нашого астрономічного зростання цін на шклянку² маку чи 100 грам пшениці для куті перед Святвечором!

Саме через величезні знижки передріздвяний час стає часом великих покупок у Європі. Це правда – споживацька гарячка дещо затіняє духовні приготування. Але хіба ж не виразом християнського милосердя є зменшення ціни на 70%?

«Безбожні» європейські «буржуї» стараються Різдво зробити святом для усіх, стараються, щоб і той, хто не має, мав. А наші «побожні» прості люди стараються на таких же ж, як і вони, заробити бодай на гривню більше.

Справді, разюча різниця між нами і ними. «По плодах їхніх пізнаєте їх». Які плоди нашої «побожності», а які їхньої «безбожності»?

Не можу говорити про інших, але спадкоємці бабці Австрії таки не стидаються свого християнського милосердя. Невже 50 років московського ярма зробило нас моральними покручами, які в церкві готові пообціловувати усе, що тільки можна, а в реальному житті за найменшої нагоди обдираємо одні одних?

Мене до сліз вразила сцена в одному зі загребських торговельних центрів, практично на самому залізничному вокзалі. Чекаючи свого поїзда, зайнявся дуже цікавою справою: спостереженням за людьми.

Увагу привернула молода, вбого вбрана пара, що зайшла в ювелірний магазин, де писало: «Різдвяна знижка 80%». Було видно, що вбогий чоловік вирішив розвеселити дружину подарунком на Різдво. Мушу зізнатися: моя людська цікавість взяла верх над пристойністю, і я затримався коло магазину без зовнішної перегородки – все видно і все чути – щоб поспостерігати за тим, що буде. Чоловік попрохав дружину, щоб вона вибирала, але, як він це значуще додав, і пам’ятала. Жінка скромно обрала невеличку прикрасу, але виявилось, що ця прикраса на 100 кун (трохи більше як 10 євро) дорожча від того, скільки подружжя мало грошей. Чоловік, ніяковіючи, по-тихо, почав пояснювати дружині, що річ за дорога. І тут втрутився власник майстерні. «Не переживайте. Адже близько Різдво і нам, золотарям, також приємно дарувати іншим подарунки на Божу честь». Пара отримала подарунок. Щаслива усмішка власника і зніяковілі, але усміхнені обличчя подружжя... Оце Різдво!

Якось нагадало усе це Дікенсового Скруджа. Тільки тут, на Заході, – наверненого, а в нас...

У нас чисто за Шевченком: «А в нас! Нате письменні ми. Читаєм Божії глаголи...»

Це правда, що цим людям прикраса не була конечно потрібною для життя. Але хіба в часі Свят і ці люди не мали би радіти?

Що більше, «зіпсуті» європейці цілий Адвент зносять до церков пакунки з найнеобхіднішим – продуктами, побутовою хімією, предметами особистої гігієни. Зносять, щоб на передодні Різдва і найвбогіші відчули, що парохія дбає про них. Звісно, різдвяний пакунок не рятує їх від біди, але багато означає для них. Адже це переважно старші люди, які з різних причин залишились самі, чи люди неуспішні. І цей різдвяний пакунок є знаком того, що про них не забувають. Звичайно, вони отримують соціальну допомогу, держава на Заході дбає про тих, хто сам з різних причин не може подбати про себе. Водночас там добре розвинуте і харитативне служіння Церкви, але різдвяний пакунок для цих людей те саме, що подарунки дітям на св. Миколая – це знак. Знак, що про них пам’ятають, що з ними співчувають.

Варто нашим «побожним» людям задуматися над цим.

Іншою вражаючою підготовкою до Різдва є ранішні Служби Божі. Літургія о 5 чи 6 ранку щодня і то часто з Утренею! І церкви практично повністю заповнені, принаймні, в австрійському Бурґенланді, Словенії та Хорватії. Перед сповідальницями довжелезні черги. Попри споживацьку гарячку, народ Божий в цих краях готується то того, щоб Христос народився і в їхніх серцях.

Хочеться, щоб і в нас, в Україні, люди збагнули, що головне у святкуванні Різдва не смачна кутя з медом і маком, а можливість розділити з іншими радість з народження Бога в темних вертепах земних. Нехай же світло Божого Різдва освітить і темні закутки наших душ!

1 Гаманець
2 Склянка

о. Орест-Дмитро Вільчинський