- Чого вони, пане суддя, напали на нас уночi? Що хотiли: вбити, повiсити, задушити, розп'яти нас? Що хотiли зробити, ваша честь?

Це -- дiалог зi судового засiдання, де минулого тижня розглядали незвичну справу. Тут судили двох людей -- О. Загiрського та В. Веселого. О другiй ночi вони ввiрвалися на обiйстя Ярослави та Петра Хруникiв, побили їм вiкна, намагалися залiзти до їх хати.

Суд ухвалив виплатити потерпiлим -- Ярославi та Петру Хруникам -- чотири тисячi гривень збиткiв.
-- Як почали виламувати дверi, я схопив залiзну трубу i став за дверима, -- згадує подiї тiєї ночi пан Петро. -- То так iз ломами тi сектанти Бога люблять? Якщо б дверi тiєї ночi не витримали, то що було б? Хто в кровi захлинався б: ми чи вони? Я б захищався до останку...

Сектанти, про яких говорить чоловiк, -- це члени секти Догнала. У минулих номерах "Експресу" ми розповiдали про те, що якiсь загадковi люди вбираються в одяг священикiв та монахiв, хоч не мають на це жодних пiдстав. Усi Церкви -- i Православна, i Католицька -- це засвiдчили.

До редакцiї телефонувало багато людей пiсля публiкацiї. Всi, хто стикався з цiєю сектою, говорили одне й те ж: вона дуже небезпечна, вона -- зомбує. Подiбне в Українi було двадцять рокiв тому, коли з'явилось "Бiле братство". Мабуть, саме тому групу Догнала вже йменують "Чорним братством".

I незвичне судове засiдання, якi вiдбувалося в Дрогобичi, -- наслiдок дiй цiєї секти, яка пустила корiння ненавистi та зла в Українi.

А ще декiлька рокiв тому все було зовсiм по-iншому. Родини Веселих, Хруникiв, Загiрських живуть на однiм кутi. Зналися давно. Родичалися, дiтей хрестили. До церкви разом у недiлю ходили. На Пасху пасками дiлилися, на Рiздво колядували на добробут i многiї лiта однi одним. Як добрi сусiди жили. Та три роки тому все змiнилося. Секта провела мiж ними чорну лiнiю розбрату.

-- Оленку нашу сусiдка бачила десь тижнiв зо два тому, а дiточок давно нiхто не бачив. Не знаємо, чи ж живi? Той нелюд, ватажок їх -- Догнал, вчить дiтей бити так, "щоб кров з тiла сикала", -- Ярослава, мати доньки-сектантки, каже, що сама на власнi вуха те чула. Ходила на їх "збори," аби зрозумiти, як доньку звiдти витягнути? -- Отак i говорили: "кров сикала".

Ярослава говорить: "Зомбують людей у тiй сектi. Чи гiпноз, чи то ще якусь бiду використовують, але люди стають як мертвi. Ярославi такi технологiї, як "вплив на масову свiдомiсть" -- невiдомi.

Онукiв своїх Петро з Ярославою не бачили вже два роки: "Старшенького Юрасика приїхали з днем народження привiтати. Петро взяв малого на руки, а тут зять бiжить, слина бризкає, як кинувся до батька i кулаками його в голову, груди, а той малого на руках тримає, боронить, аби вiн не вдарив, тодi вiн до мене -- ногами в голову..." -- плаче мати. Фотографiї пригортає онукiв. Все, що має.

Ще недавно це була щаслива родина. До секти. Нинi Хруники не знають: чи живi їх онуки, зображенi на цьому фото.

Оленка, донька Ярослави, як стала в секту ходити -- матерi цуратися почала. Поставила ультиматум: або приймаєш мою "вiру", або -- не знаю тебе.

Не пiшла мати до сектантiв.

Натомiсть намагалися батьки й викрадати доньку з онуками. Але сектанти ховають.
Зверненнями до рiзних служб родини Хруникiв можна всi стiни в хатi обклеїти. Просять батько з матiр'ю допомогти дiтей їх зi секти вирвати -- нiхто не чує. Мовчать усi. Так, наче немає незрозумiлої секти, що тренує своїх членiв за технологiєю терористiв.

Юрасик, малий внук Ярослави i Петра, як останнiй раз бачили його дiдо з бабою, обвив рученятами шию: "Бабуню, забери, не залишай мене тут". На руках дитяти помiтили дивний шрам-коло: "Дядьо чужий малював у церквi, а менi пекло-пекло".

-- Що то за диявольськi знаки на руках дiтей вони малюють? То так вони в Iсуса вiрять? Не Боговi вони служать, а сатанi, -- плаче над свiтлинами онукiв Ярослава. -- Де нинi Юрасик? Де трирiчна внучка Христинка?

Оленка Губич давно не розмовляє з батьком i матiр'ю. Ранiше ще через записки спiлкувалася, нинi -- нiяк. Сусiди кажуть: "Висохла Оленка на трiску, пожовтiла, почорнiла вся, очi блищать -- як не живi".

Донька-сектантка не розмовляє з татом i мамою. Вони пишуть їй листи.

Виписана Оленка з чоловiком i дiтьми й з власного помешкання у нiкуди. Чи ще хата їх, а чи вже сектантiв -- нiхто не знає.

-- Бабуня Оленчина помирала, а вона на похорон не прийшла. Покiйна так просила її не полишати нашої вiри, нашої церкви. Та донька сказала, що ми не батьки її, а братовi своєму рiдному -- що немає у неї брата.

Догналовi тепер молиться наша доня, -- Ярослава з Петром написали нову заяву в СБУ, щоб депортували громадянина Чехiї Догнала, аби не сiяв зла i розбрату мiж родинами. Аби не калiчив доль i життiв.
...Найцiкавiше, що нападники на судi визнали свою вину. 
-- Ми не правi, що вночi й нетверезi пiшли. А знаєте, як то все тодi дiстало? Приїхали iз заробiткiв, а нам жiнки й матерi з ранку до ночi жалiються, що Хруники їх сектантами обзивають. Ото нас зi швагром i понесло. Добре, що все так скiнчилося, а то через тi їх секти могло б лиха бути набагато бiльшого... -- так нинi каже Загiрський, один iз тих, хто нападав на обiйстя Хруникiв уночi.

Але не всi здатнi швидко зрозумiти, в яку халепу потрапляють, наблизившись до секти Догнала.
-- Я з Володимиром, чоловiком Оленки, говорю, а в нього очi як склянi -- нiби нiчого не чує. А тодi якийсь
такий страшний зробився, дивиться повз мене i каже: "Менi видiння у Святому Письмi було про те, що тестя i тещу маю скоро покарати", -- Василь Кiт, який працює разом iз зятем-сектантом Хруникiв на заводi, каже, вiк прожив, а таких слiв недобрих не чув.

Покарати? Знову з iменем Iсуса на устах жертвоприношення?

А в маленькому Дрогобичi ситуацiя сьогоднi напружена. I не лише тут. У сотнях сiл та мiст батьки бояться, аби їх дiти не стали черговими жертвами незрозумiлої секти у чорному. I кажуть, що готовi порубати дверi сектантських домiв сокирами, а ватажкiв секти -- за руки i ноги дотягти до кордону. Якщо СБУ -- боїться.
Але чому таке коїться? I хто привiв цих людей у чорному на нашi землi?

Далi буде.

Редакцiя "Експресу"