Святійший Отець Бенедикт ХVІ знов прикував увагу світових ЗМІ. Другий том Його книги «Ісус з Назарету» вже викликав ажіотаж. «Папа скинув звинувачення з євреїв у боговбивстві», «Папа сказав, що євреї не відповідають за смерть Ісуса», – такими і подібними заголовками повнилися шпальти газет, часописів, електронних видань. Диктори випусків новин звіщали про нову «сенсацію» у католицькому світі. Ажіотаж, який одним словом годі описати. Але проблема в одному. Насправді ніякої сенсації нема. Ще у далекому 601 році папа Григорій І Великий своїм листом «Quisincera» поспішив остудити гарячі голови візантійського духовенства, яке взялося утискати синів Ізраїлевих. Через цілу історію Церкви Папи докладали усіх зусиль, щоб захистити представників народу, з якого Господь обрав собі Матір, Опікуна, апостолів та перших учнів. Часто Папи протестували проти несправедливих декретів королів проти юдеїв, часто давали їм прихисток у своїй державі. І завжди докладали зусиль, щоб розвіяти чорну легенду люмпенів про те, начебто усі євреї винні у грісі боговбивства. Додам лише, що Римський Катехизм 1566 року, практично перший загальнокатолицький катехизм, виразно і недвозначно знімає і заперечує всілякі звинувачення у боговбивстві з Ізраїльського народу, а виразно цей гріх приписує кожному, хто грішить тяжким гріхом. Тому твердження папи Бенедикта про те, що євреї не можуть нести відповідальності за гріх окремих представників свого народу, так само, як усі римляни за гріх тих, хто розпинав Христа, не є жодною сенсацією, а продовженням багатовікової традиційної науки Святої Католицької та Апостольської Церкви. Сенсаційність, роздута ЗМІ, хоча і покращить рейтинг Папиної книги, одначе принесе більше шкоди, як користі. Бо виглядає, що начебто Церква раніше покладала вину за гріх боговбивства на увесь єврейський народ, а не на кожного грішника, який тяжким гріхом знову розпинає Христа.

На відміну від істеричної реакції світових ЗМІ, реакція прем’єр-міністра Ізраїльської держави була шляхетним виразом вдячності Великому Папі, за ще один крок на зустріч примиренню між християнами та юдеями.

Цікавим моментом зараз є період «міжпатріяршества» в УГКЦ та Маронітській Католицькій Церкві. Обидві Церкви розташовані у політично та релігійно доволі трудних регіонах. Обидві перетерпіли жахливі переслідування за свою вірність Наслідникам св. Апостола Петра. Обидві історично стали захисниками і твердинями ідентичності своїх народів. Тому майбутній вибір Глав цих Церков не може бути поза увагою цілого католицького світу. Кожен католик мав би підтримати єпископати цих Церков гарячою молитвою за просвітлення Святого Духа у справі вибору Предстоятелів.

І хоча світові ЗМІ обділили ці церкви належною увагою, а в той же час підняли ажіотаж довкола папських висловлювань, для них через цілий тиждень майже непоміченими лишилися повідомлення про нові переслідування християн у світі. Чому? Відповідь одна – читачам, слухачам, глядачам, ця інформація є нецікавою. Як висловися один поважний журналіст, сучасні люди мало співчувають з трагедіями, які сталися десь трошка далі, аніж у їхньому рідному місті чи селі. Якщо, наприклад, читач помічає інформацію про те, що в його рідному місті маршрутка переїхала пенсіонера, то повідомлення про ідентичний випадок у сусідньому місті сучасний читач лишає поза увагою. Щоб привернути його увагу, «бажано», щоб у сусідньому місті маршрутка переїхала вже бодай двох пенсіонерів, а в другому кінці країни, щоб перевернувся автобус і всі пасажири загинули, а в Таїланді – вже «мусить» затонути паром з двома тисячами людей, які втопилися, і «бажано», щоб половину з них з’їли крокодили, а половину акули – лише така інформація приверне увагу сучасної людини, вихолощеної від будь-якого співчуття. Тому й інформація про переслідування християн, яка все частіше нагадує повідомлення про Голокост, мало кого хвилює. Кого обходить, що властиво цього тижня четверо християн загинуло у Нігерії в нападі мусульман на християнську школу, що в Пакистані поліція вбиває християнських юнаків, що в Єгипті армія і натовп нападають на монастирі, церкви і просто християнські громади, кого цікавить, що в Індії знову переслідують християн і що держава цьому сприяє? Кого цікавить свідчення віри, яке дають християни по цілому світі? Воно перестало цікавити навіть багатьох християн. Навіть християни втратили співчуття, яке є основою нормальних людських відносин. «Ось безбожності сестри твоєї – Содому: гордо, в достатку хліба, і безжурно жила вона і дочки її, а вбогому і потребуючому не допомагала» (Єз. 16, 49) – чи не пророчий опис це сучасного західного людства? Навіть страждання братів по вірі більше не здатні зрушити закам’яніле серце більшості західних номінальних християн.

Щоправда, світові ЗМІ «милостиво» таки уділили увагу вбивству пакистанського міністра і його величавому похорону. Але ж то вбили не будь кого, а міністра, і на похороні були тисячі людей. Чим не інформаційний привід? Але не привід до співчуття і солідарності західного обивателя. Світ, навіть християнський, втратив шляхетність, втратив співчутливість і доброту, і Церква це чітко помітила. Тому майбутній Синод Єпископів Католицької Церкви своєю темою буде мати нову євангелізацію. Бо без нової християнізації дехристиянізованого світу повернути його до нормального стану практично неможливо.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Salus mediarum – suprema lex -- Благо ЗМІ – найвищий закон.