//

Кораблі в пустелі

Я запам'ятав ілюстрацію з журналу подорожей, присвячену району Аральського моря. Море було фактично знищено внаслідок блюзнірських експериментів Радянської влади, в рибальські селища прийшла пустеля. А кораблі – кораблі залишилася прямо посередині нової пустелі.


Сучасна Україна нагадує мені такий корабель. Ми багато говоримо про те, що урядування Віктора Януковича загальмувало європейську інтеграцію нашої країни. Але ще перед президентськими виборами 2010 року існувала теза – і її активно підтримували як прихильники майбутнього президента, так і його опоненти – що внаслідок перемоги Януковича Україна розвернеться обличчям до Росії. Чи відбулося ця? Очевидно, також ні. Виявилося, що у нової української влади та керівництва Росії різні погляди на майбутні стосунки. У Києва – очікування нових енергетичних поступок, у Москви – впевненість, що Україна має просто стати частиною нових інтеграційних проектів Росії. Й знайти тут компроміс просто немає ніякої можливості.


Отже, це є реальний наслідок політики Януковича – пустеля. Україна не може просуватися на Захід, бо атмосфера, яка склалася в країні внаслідок рішень чинної влади – вибіркове політизоване правосуддя, переслідування незалежних ЗМІ, деградація судової системи тощо – просто не дозволяє Європі домовлятися з нами. І Україна не може домовлятися з Росією, бо це просто невигідно й непотрібно українському керівництву. Нам залишається тільки чекати, чекати поки українське суспільство дозріє до усвідомлення своєї власної ролі у майбутньому країни.
Виникає тільки питання, яким має бути моральний стан суспільства, чи не захоче воно, замість того, щоб копати канал до моря, просто спалити корабель або розтащити його на друзки?


Як на мене, без моралі нічого не може бути – ані відповідальної політики, ані цивілізованого бізнесу, ані незалежних ЗМІ. І тут важливо простежити, як реагуватиме на виклики Церква.


Ми бачимо різноманітну – й нерідко суперечливу реакцію. Синод Єпископів УГКЦ звертає увагу влади на кричущі проблеми із свободою. УПЦ МП пропонує запровадити Закон Божий у шкільній освіті й отримати право на створення власного університету. Це не тотожне реагування – мені, як громадянину, більше імпонує позиція греко-католицького клиру, але разом із цим я усвідомлюю тривогу православного священства щодо морального занепаду. Чи можна боротися з цим занепадом шляхом відновлення викладання Закону Божого? Чи прислухається влада до тривожних сигналів з боку греко-католицьких єпископів? Риторичні запитання, звичайно. Однак для мене головним – й обнадійливим – є саме пошук в церковних колах моделі моральної відповідальності. Якщо цей пошук знайде відгук у суспільстві, якщо виявиться сучасним й прийнятним, якщо буде також супроводжуватися й відповідним суспільним пошуком – рано чи пізно ми побачимо море замість пустелі.

 

Віталій Портников спеціально для "Католицького Оглядача"