"Упродовж багатьох десятиліть ми переживаємо зменшення релігійних практик, стверджуємо щораз більше дистанціювання значної частини охрещених від життя Церкви. Звідси постає запитання: Хіба Церква не повинна змінитися? Чи не повинна вона у своїх офісах і структурах пристосуватися до нашого часу, щоб дістатися людей, які сьогодні у пошуках чи сумнівах?". Так Папа звернувся до католиків, які беруть активну участь у церковному та суспільному житті. 

"Так, є привід і потреба для зміни, – сказав Святіший Отець. – Кожен християнин і спільнота вірних покликані постійно змінюватися. Церква повинна увесь час переконуватися щодо своєї місії. Це випливає із таємниці творчої любові Бога. Церква знаходить свій сенс виключно у тому, що вона є інструментом відкуплення, проникнення слова Божого у світ і перетворення його в єдність любові з Богом. Історія показує, однак, протилежну тенденцію, коли Церква пристосовується до цього світу, до його критеріїв та стає самодостатньою. Тоді вона надає більшої ваги організації та інституціаоналізації, ніж своєму покликанню бути відкритою на Бога, на світ, на інших."

Бенедикт XVI також зазначив: "Щоб виконувати належне їй завдання, Церква повинна постійно заново робити зусилля, щоб відрізати себе від духа світу. Вона має слідувати за словами Ісуса: "Вони не від світу, і Я не від світу" (Ів. 17, 16)". "Історія, певним чином, приходить на допомогу Церкві через різні епохи секуляризації, які принципово спричинювалися до Її очищення і внутрішньої реформи, – продовжив Папа. – Секуляризація – чи відчуження церковного майна, чи скасування привілеї чи тому подібне – щоразу означали глибоке звільнення Церкви від світу. При цьому вона позбавлялася свого земного багатства і знову приймала у повній мірі свою земну бідність. Приклади з історії показують, що свідчення місії  Церкви, відірваної від світу, стає виразнішим; звільнившись від своїх матеріальних і політичних тягарів, Церква може краще жертвувати себе, дійсно по-християнськи, усьому світові, бути по-справжньому відкритою для світу; може знову щиріше жити своїм покликанням поклонятися Богові та служити ближньому; відкривається для світу не задля того, щоб здобути людей для інституції, що претендує на владу, а щоб вести їх знову до самих себе, тому що вона приводить їх до того, про кого кожен може сказати, разом із св. Августином: Він є більше в мені, ніж я сам (пор. "Сповідь" , 3, 5, 11)."

Далі Папа пояснює, що тут не йдеться про знаходження нової тактики, щоб повернути Церкві її значення. Швидше йдеться про відкидання всього, що є просто тактикою, і про прагнення до повної ретельності". "Християнська віра завжди, не лише у наш час, є  для людини скандалом, – звернув увагу Святіший Отець. – Одвічний Бог піклується про нас, людей, знає нас. Те, що Його у певному часі не зрозуміли, що Безсмертний страждав і помер на хресті, а нам, смертним, обіцяне воскресіння і життя вічне. Вірити у це є вже для нас, людей, вимагаюче. Цей скандал, якого не можна позбутися, якщо хочеться зберегти християнство, на жаль, останнім часом прикривається іншими, болючими скандалами проповідників віри. Це створює загрозливу ситуацію, коли ці скандали займають місце первинного скандалу, скандалу Хреста, і тим самим роблять його недоступним, тобто приховують важливу християнську вимогу за непокорою його проповідників.  Отже, настав час сміливо порвати з тим, що у Церкві є від світу. Це не означає, відійти від світу. Церква, звільнена від того, що від світу, здатна власне  також у сфері суспільно-харитативній звіщати  людям, як хворих, так і тим, які їм допомагають, особливу животворну силу християнської віри".

За матеріалами Radio Watykańskie