//

Інтервю Владики Венедикта Алексійчука у програмі «Особистий прийом» (2 частина)

Друга частина інтерв'ю владики Венедикта Алексійчука у програмі "Особистий прийом"

 

Ведучий: Наші редактори мені підказують, що маємо черговий телефонний дзвінок. Добрий вечір вам!

Глядач: Преосвященіший Владико Венедикте, маю до вас запитання, цікаве, мабуть, не лише для греко-католиків, але і для вірних інших конфесій. Скажіть, будь ласка, чи ведеться міжконфесійний діалог, щоб написати звернення до Президента, Парламенту, аби заборонити діяльність такої деструктивної секти як Свідки Єгови, як це було зроблено в Казахстані, або окремих областях Російської Федерації? Чи підносились такі питання і чи є в планах таке звернення? Дякую. Слава Ісусу Христу!

Ведучий: Нам зрозуміле ваше питання.

Владика Венедикт: Дякую за питання, і дуже гарна думка, як я вже згадував на початку мої обов’язки обмежуються до помічника Львівської Архиєпархії. Є наші представники, які беруть участь в Раді Церков і вони багато спільних ініціатив підіймають. Я не можу сказати, не знаючи, чи вони ці ініціативи піднімали, чи не піднімали, але я це запам’ятаю і я це передам нашим представникам у Раді Церков, щоби таку ідею могли подати і зробити.

 

Ведучий: До речі, звертаючись до попереднього сюжету, художник, який зображав сучасних політиків на іконах він, все-таки, вивчав і іконопис і, відповідно, він зображував ці картини згідно з усіма канонами, бо, інакше, я думаю, настоятель церкви заборонив би йому малювати такі зображення?

Владика Венедикт: Ну, я не знаю, бачите, що там було, але завжди є в нас якась така схильність те, що Біблійне, поєднати з тим, що сучасне. Напевно, кожен з нас чув, що вертепи, які є в часі Різдва, дуже часто містять політичні думки, ідеї, вони переплітаються. Дуже часто бере участь козак, чи якийсь інший воїн, або ж українка чи українець. Значить, переплітаються біблійні сюжети з сьогоденням. І тому, знаєте, ми хочемо те наше сьогодення якось підкреслити, активізувати, і та межа, де вона є, завжди є трудна для окреслення. Ми кажемо про певні традиції, правда ж? Але традиція – вона є жива, вона міняється, вона може набрати інших підходів. Я вже згадував, що на іконах Покров Богородиці зображали багато різних осіб, могли будь-кого зобразити. Ви можете замовити собі ікону Покров Богородиці, пане Вікторе, додому і попросити, щоб вас зобразили внизу. Це не буде протиканонічним, бо ви хочете, щоб Богородиця була покровом для вас. І ви будете в натуральному вигляді, такий як ви є, а святі будуть у канонічному представленні, як завжди пишуться ікони.

 

Ведучий: З іншого боку, я думаю, не є аж таким поганим, якщо завдяки певним таким незначним відступленням, будуть відбуватися процеси осучаснення якихось певних канонів, певних традицій?

Владика Венедикт: То є певні речі, але мені здається, що в тому випадку трохи переборщили…

Ведучий: Ми маємо ще один телефонний дзвінок. Давайте послухаємо. Доброго вечора!

Глядачка:  Добрий вечір! Мене звати пані Оля, я телефоную з Винник. У мене є питання до Владики: чи мав справу отець Греко-Католицької Церкви дати свідчення у справі – моя донька знаходиться у шлюборозвідному процесі в церкві святого Юра – і отець Греко-Католицької Церкви дав проти неї неправдиві свідчення, опершись на докази колишнього чоловіка моєї доньки. Ці свідчення є стовідсотково неправдиві, а отець підписався і сказав, що він вірить цій особі. Я хочу просто зрозуміти, чи мав він право таке зробити і, чи буде він за це покараний? Бо я вірю в Бога, а моя донька навіть не є прихожанкою його церкви, і він її в лице не знає. Вибачте. Дякую.

Владика Венедикт: Значить, якщо він написав неправду, то це є неправда. Неправда ніколи не може бути оправдана – це є раз. Друге, хотів би одразу зауважити, пані Олю, що немає ніякого розводу в Церкві, то ви говорите помилку. Бо, якщо говориться про повне уневажнення шлюбу, що не раз трапляється, то так є. А третє, я казав би цю ситуацію вирішити. Можете прийти до мене. Я приймаю у вівторок і середу, звичайно, треба в нашій канцелярії записатись. І я би особисто з вами ту справу вирішив би, бо не хотів би, щоб вона такою нерозв’язаною залишилась. Тому дуже запрошую вас прийти до мене.

 

 

Ведучий: Знаєте, надходять до нас запитання і по інтернету, не тільки по телефону прямого ефіру. Зачитаю одне з них: «Слава Ісусу Христу! Скажіть, будь ласка, чому у нас в селі Коростів, де є своя церква, ми, прості парафіяни, не маємо доступу до неї, бо в нас жахливі ціни на Служби Божі. За померлих 350 гривень тільки священикові, ще вимагають по 10 гривень щомісячно із сім’ї, хто відмовляється вивішують списки неплатників у різних установах і погрожують не дати церковні речі для померлих. Ми їдемо до церкви у сусідні села та у місто, бо в нас в селі без 350 гривень священик відмовляється служити Службу Божу.

Владика Венедикт: Звичайно, це є зло, інакше не можна тут назвати, бо Христос каже: «Я прийшов, щоб послужити». Ми кажемо про священика, що він є священнослужитель. Звичайно, священик мусить щось їсти, у щось одягатися. Мусить мати кошти також. Але я певний, коли священик служить Богові, люди це бачать і в десять раз більше віддячать. Така постава заробітчанина цілковито не личить священикові.

 

 

Ведучий: Церква мусить бути відкрита для всіх.

Владика Венедикт: Так. І такою своєю поведінкою він ганьбить служіння священика. І, якщо це трапляється в нашій Єпархії, я завжди прошу представляти конкретні ситуації, конкретні випадки, конкретні справи, і тоді ми пробуємо ту справу вирішити.

 

 

Ведучий: А от що Ви можете порадити людям, які звернулися до нас, тобто куди звернутися?

Владика Венедикт: Звичайно, завжди найкраще звернутися до декана свого, бо Єпархія поділена на деканати, а якщо там не реагують, то до єпископа звернутись.

 

 

Ведучий: Безпосередньо, так? Ми маємо ще один телефонний дзвінок. Давайте ми його послухаємо. Доброго вечора вам!

Глядачка: Добрий вечір! Мене звати пані Наталя. Я хочу звернутися до вас з таким питанням. З моїм чоловіком ми вже більше тридцяти років перебуваємо в законному, цивільному шлюбі, за той час ми не могли взяти шлюб такий. Справа в тому, що нас греко-католицькі священики не хочуть сповідати, і ми повинні завжди іти в Православну Церкву сповідатися. Я вважаю, що це є неправильно, тому що Ви тільки що сказали, що пан Фірташ є рівний такий самий як всі інші, всі інші люди є рівні. А чому Греко-Католицька Церква відмовляється сповідати нас, що ми ходимо постійно з чоловіком до церкви, особисто я багато зробила для тої Греко-Католицької Церкви, парафіянкою якої себе вважаю. Чому ж греко-католицький священик не хоче нас сповідати? Дякую за увагу.

 

Ведучий: Нам зрозуміле ваше питання. Дякуємо вам.

Владика Венедикт: Ну, відповідь надто проста. Коли ви живете разом, маєте в церковному шлюбі предстати перед Церквою разом. Що боронить вам взяти той шлюб? Згадуваний вами пан Фірташ, що дав 20 мільйонів, якби прийшов до сповіді і не мав шлюбу з жінкою – ніхто би не посповідав його. Це порядок. В Церкві є певний порядок. І Церква каже, що коли ви є чоловіком і жінкою, то маєте перед Церквою пристати чоловіком і жінкою. Якщо ви живете разом, ви маєте мати церковний шлюб, що вам тому боронить?

 

 

Ведучий: Поясніть нашим глядачам, у якому випадку їм потрібно звертатись, як так розумію до Церковного Трибуналу?

Владика Венедикт: Випадків може бути безліч. Якщо людина не може взяти шлюбу, якщо там певні перепони стоять, тоді треба прийти до Церковного Трибуналу…

 

 

Ведучий: Розкажіть нашим глядачам про ті випадки, які дозволять їм отримати церковне розлучення…

Владика Венедикт: Церковного розлучення нема, є церковне уневажнення. Воно може бути тоді, коли хтось приховав, що не є хрещений, а шлюб може брати тільки хрещена людина, тоді шлюб є неважний. Або, наприклад, коли людина приховала, що має психічну хворобу, але вона не була здатною взяти шлюб. Може бути, що людина має не тільки психічну хворобу, але і психічна неспроможність усвідомити, що таке є шлюб. Коли людина була в іншому шлюбі і скрила, то цей шлюб також не є дійсний.
Але коли людина має такі різні питання, то їй треба трохи потрудитись. І для них саме це є найбільша трудність.
Люди просто відкладають на завтра, що якось то буде, якось це вирішиться, а то не головне. Але це є головне, потрібно звертатись…і скажуть, що робити і як поступати.

 

 

Глядач: Телефоную Вам з Дрогобича, вітаю з річницею Ваших свячень, Владико, і питання більше не до Вас, а до журналістів: Я вже пів години не можу до вас додзвонитись, а додзвонюються тільки ті, що принижують УГКЦ, яка була в підпіллі, яка зазнала принижень, репресій, а не йдеться про Руску ПЦ, яка хоче взагалі нас усунути, ми вже стільки років незалежні, а УПЦ не дозволяють навіть в Києві існувати.

Ведучий:  Я зрозумів ваше запитання і хочу вас запевнити, що жодної дискримінації не має, якщо вам дуже важко вдавалось додзвонитись, то тільки через те, що дуже багато людей дзвонить також, і ви самі бачите, які різноманітні запитання звучать по телефону, а також по інтернету, по електронній пошті теж нам приходить дуже багато питань і знову ж таки самого Владики можемо запитати, чи є якась дискримінація до УГКЦ, чи ні?

Владика Венедикт: Я розумію ситуацію, ви знаєте, коли ми здорові, то не йдемо до лікаря, коли хворі, то йдемо і кажемо про свої болі. І я розумію, що люди говорять про свої болі, а якщо хтось здоровий, то він не буде тут говорити про якісь позитивні речі, ми ж не йдемо до лікаря, коли здорові, так само тут люди діляться своїми болями і я це розумію.

 

Ведучий: У попередньому сюжеті ми показали як люди намагаються прикрасити власні церкви, власні храми, власні обителі Божі. Хай навіть діючими політиками і персоналіями, які ще не те що не є канонізованими, а навіть не подані на беатифікацію. А зараз я хочу, щоб ми подивилися сюжет, у якому ремонт церкви у селі Гребенів, викликав занепокоєння у державної установи, в управлінні охорони культурної спадщини Львівської ОДА.

Сюжет: Церква Пресвятої Богородиці у селі Гребеневі одна з наймолодших на Сколівщині, проте Храм є унікальним і належить до пам’яток архітектури місцевого значення. Відбудували церкву у 1927 році, після того як стара згоріла, і посвятили. Церковний паламар розповідає, що покрівля храму через сильні дощі почала текти, тому і взялися відремонтувати дах цього літа. Ведеться самовільний ремонт храму і цим занепокоєне управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА, адже ніхто покрівельні роботи унікальної церкви не узгодив з відповідними органами, а мали б. Проте у церковної громади свої аргументи – нема грошей, а ми зібрались і ремонтуємо. В управлінні архітектури стверджують, що такі роботи, без попередньої оцінки і поради з відповідними органами, проводити заборонено, бо це може привести до руйнації храму, і зараз церкві доведеться призупинити роботи і повернути автентичний вигляд. Та ремонтні роботи йдуть повним ходом, реставрувальники кажуть, що працюватимуть ще місяць, а не на камеру зізнаються, що така покрівля дійсно псує автентичність храму.

Ведучий: Мені підказують, що ще людина, яка додзвонилась до нас, я пропоную вислухати її запитання, а потім повернутись до обговорення сюжету.

Глядачка: Як Ви відноситесь до Харизматичного руху в УГКЦ і чи можна сказати, що  там йде пояснення Ісуса Христа як Живого Бога, чого не має в такій звичайній церкві. Тобто, що Господь є з нами постійно,  Він є кожного дня, Він є присутній і треба приймати Його як особистість, з якою можна спілкуватись і говорити, яка Ваша думка відносно цього?

 

Владика Венедикт: У Церкві є дуже різноманітні духовності та рухи, коли говоримо також про харизматів. Але однаковим є враження і переконання, що ми часто шукаємо якихось певних новітніх рухів, новітніх підходів, і це можливо, але однако маємо цінувати те, що ми маємо в  Церкві здавна, найперше центр нашого духовного життя –  це Божественна Літургія, Причастя  Тіла і Крові, без якого живішого Бога ще можна мати. Це зустріч з Богом, прийняття Його до себе.
Ще одна річ – наше глибоке усвідомлення, розуміння, що ми хрещені в ім’я Ісуса Христа. Для кожного з нас в часі Хрещення співали: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися». Кожна наша молитва – це зустріч з Богом, живим. Те, що ви до мене вітались: «Слава Ісусу Христу», це зустріч з Богом, ми славимо Бога, промовляємо ім’я Ісус. І тому я вважаю, коли ми говоримо про живого Бога, Він всюди є. Коли ми говоримо в молитві «Царю небесний, що всюди єси і все наповняєш», в мене таке вражіння, що ми маємо багато скарбів в Церкві, до яких треба придивитися, призупинитися, приглянутися до будь-якої молитви, яку ми молимося, не тільки на пам'ять. Треба усвідомити що я промовляю, в часі вільному собі розважити над тими словами, застановитись, задуматись. Ми постійно вітаємося: «Слава Ісусу Христу», але чи я свідомий, що я говорю про Бога, вживаючи вашу термінологію, живого Бога, чи це не є харизматичне пережиття живого бога, який є всюди? І ми маємо навчитися всюди досвідчувати цього Бога, всюди переживати, з тим Богом жити.

 

 

Ведучий: Повернімося сюжету. Як на мене, то проблема лежить лише в площині комунікації. Ні влада села, ні громада, ні священик не зацікавлені, щоб наробити шкоди такій церкві, що є історичною пам’яткою. Яка Ваша думка?

Владика Венедикт: Подивімося на політику нашу. Америка, щоб існувала їй достатньо дві партії, Україні, щоб розвивалася треба 100 партій. Де два українці, там три гетьмани. Значить, нам українцям дуже тяжко зговоритись. Кожен з нас унікальна особистість, але разом не годні дати раду. Тут вся справа у співпраці. Чому ж така неузгодженість дій? Громада боїться, що влада не дозволить. 

 

Ведучий: Тому свої кошти десь трохи замовчуються, але як ми показали, можливо, навіть роблять цей ремонт, цю реставрацію без збереження автентичності. Це знову ж таки це йде на шкоду церкві.

Владика Венедикт: З того самого підходу люди тепер не довіряють, люди не мають, що до них комусь щось є. Як знаю, так зроблю. Що було з розпадом храму, той тепер. Ми знаємо що для нас краще. В сусідній парафії так зробили, а ми що – гірші? То така українська наша природа. Ми наразі не можемо з того вирости, знаєте. Треба трохи часу, щоб ми з того виросли, щоб ми могли один одному в очі подивитися, вислухати думки, критичні зауваження, чийсь інший погляд, переконання. І щоб ми разом будували Україну, будували Церкву, будували нашу українську націю.

 

 

Ведучий: Знаєте, трохи дивне є в цій ситуації єдине, що ніхто: ні влада, ні священик, ні парафіяни, ніхто не хоче зробити церкві шкоду.

Владика Венедикт: Кожен бачить по своєму. Нам є тяжко сісти і поговорити. Та і є священик, парафія, тепер кожен буде один на одного кидати стріли. Держава пришле їм документ, що забороняє, а вони можуть собі вночі добудувати, і що їм держава зробить. Це така наша недовіра один до одних. То є недобрий факт. Але він є показовий щодо нашої недовіри, нашої ментальності, показовий нашого стану суспільства. На тому факті ми можемо побачити, наскільки наше суспільство є таке закрите і саме по собі боїться відкритися, боїться увійти в діалог і встати зі своєю позицією, своєю думкою.

 

 

Ведучий: Тобто зрозуміло, що треба комусь робити першому ті кроки і відкриватися. Не знаю, не впевнений, чи державні органи, які заборонили, чи які хочуть заборонити, можливо, для того щоб привести всі документи в порядок.

Владика Венедикт: І в цій ситуації можна зайти вихід. Сісти за стіл. І тої ситуації, яка є трошки драматичною, я не бачу, чому її не можна вирішити. Коли ми маємо язик, можемо говорити, маємо вуха, маємо голову на плечах, тою самою мовою розмовляємо, можемо. Але ми не можемо сісти поговорити, вислухати один одного. І коли б всі сіли, то б вирішили. Було б бажання.

 

 

Ведучий: Маємо телефонний дзвінок, давайте послухаємо. Добрий вечір.

Глядач: Слава Ісусу Христу!

Ведучий:  Слава на віки!

Владика Венедикт: Слава на віки!

 

Глядач: Маю таке запитання: багато людей в нашій церкві хочуть приймати Святе Причастя клякнувши, але наші священики кажуть робити це на стоячи. Піднімають людей що клякнули, хіба не можна причащати, коли люди хочуть клякати?

Владика Венедикт: Не можу з вами не погодитися. Коли людина хоче запричащатися клячучи, вона може це зробити. В нашій східній традиції завжди причащалися стоячи, але під впливом Заходу ми почали причащатися клячучи. Зараз на Заході теж стоячи причащаються, і в нас є частина так, а частина так. Тому я не бачу в тому проблем. Звичайно, в нас здебільшого причащаються стоячи, але, як хтось прийде і клякне, тим він хоче виявити свою побожність, то треба запричащати так.

 

 

Ведучий: Знаєте, Владико, один з наших перших додзвонюваачів, питання якого ми не зрозуміли, написав по Інтернету, я зачитаю: «Чи збирається влада УГКЦ скористатися правом помісництва і розлучати шлюби в разі перелюбу, розпусти, як це роблять православні церкви?». Оце – перше запитання.

Владика Венедикт: Шлюб є шлюб. Шлюб, який людина приймає перед Богом, у Церкві Католицькій є нерозривним. Церква ніколи не говорить про розривність шлюбу. Перед тим я наводив певні аргументи, коли шлюб може бути уневажнений, тому не питання чи церква наша буде помісною чи ні, але така традиція у церкві вселенській є, що шлюб є нерозривним і вважається, що його людина не може розірвати. Як ми кажемо в часі шлюбу: «Що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає».

 

 

Ведучий: Знаєте, Владико, є впливовим зовнішній вигляд церкви, її настоятеля і священиків загалом, вони звичайно теж відіграють певну роль і мають вплив на прихожан.
У Львові є кілька магазинів, де можна придбати одіяння. Журналісти телеканалу «ЗІК» особисто дослідили, що це за одяг, скільки він коштує. Давайте ми подивимося про це у наступному сюжеті.

Сюжет: Микола – семінарист Львівської духовної семінарії. Юнак прийшов у магазин церковного одягу, щоб придбати підрясник. Каже, що основні вимоги, щоб було зручно, а ціна не така важлива. І поки семінаристи обходяться лише чорним підрясником, продавець показує різнобарв’я фелонів вже для священиків. В гардеробі священика повинно бути не менш ніж по одному фелону кожного кольору, починаючи з білого і закінчуючи темним. Ціни такого одягу не малі. Вартість одного комплекту близько 1000 грн. Переважно одяг для священиків шиють в Україні, проте є й такі елементи, яких у нас не знайдеш.

 

Ведучий: Знаєте, Владико, знову до нас багато людей дзвонить, знову додзвонився наш черговий глядач. Давайте ми його послухаємо, а потім далі повернемося до сюжету.

Глядач: Слава Ісусу Христу! Дуже радий бачити нашого Владику. Я хотів на рахунок церкви в Гребеневі два слова додати, бо очевидно і слава Богу, що громада робить і рятує ту церкву, бо як ми бачимо, влада не вкладе ні копійки, і та церква пропаде. Якщо йти бюрократичними процедурами, то цього ніколи не буде. Слава Богу, що громада в такий спосіб рятує ту пам’ятку.

 

Ведучий: Ми зрозуміли вас. З іншого боку, як на мене, потрібно знаходити якісь компромісні шляхи і все-таки робити все законним чином. Є закони Божі, а є закони держави.

Владика Венедикт: Я думаю, що потрібно робити все не лише законним чином, але й радитись з спеціалістами. Я думаю, що й порада це також важлива річ. Я годжуся з цим паном, що це є величезна проблема. Чому влада не має впливу на це, як то є в даному випадку? Бо влада не виділяє коштів. Якщо за кордоном це контролюється, бо держава, як правило, виділяє кошти на ті чи інші пам’ятки архітектури, вона тоді контролює процес реставрації. І тоді завжди громада чи спільнота все виконує. А тут держава не має коштів. Що зробимо, що зараз держава бідна. Але я вважаю, що якби не було, я горджуся, що ми рятуємо церкви. Але краще, щоб ми рятували їх з кваліфікованою допомогою.

 

 

Ведучий: Повертаючись до показаного перед цим сюжету, поясніть нашим глядачам, чи це громада має купувати одяг для священика, чи кожен священик персонально мусить знаходити кошти для купівлі свого одягу.

Владика Венедикт: Як правило, здебільшого, це купує громада через те, що священик може бути сьогодні на одній громаді, а завтра переставлений єпископом в іншу парафію служити. Тому не може весь одяг зі собою возити. Тому, як правило, парафія має свій набір різних фелонів і коли священик приїжджає, то використовує ці фелони. Звичайно кожен священик має своїх декілька фелонів для якихось поїздок, зокрема за кордон, чи для празників, чи для якоїсь прощі. Мають свої фелони, але, здебільшого, фелони всі є на парафіях.

 

 

Ведучий: Логічне запитання, яке випливає з цього: чи не може таким чином якийсь зловмисник просто скористатися, купити фелон і вчиняти якісь дії незаконні.

Владика Венедикт: Звичайно, може. Так і будь-який зловмисник може вдягнути форму міліціонера і також вчиняти дії. Але кожен міліціонер має посвідчення і кожен священик має посвідчення. Як правило, в селах люди знають своїх священиків, в містах на своїх парафіях також знають, але якщо людина стикається з ситуацією, де має скористатися послугою священика, завжди має право запитати його посвідчення, хто він. І він має його представити. Священик завжди має від свого єпископа посвідчення до якої єпархії він належить.

 

Ведучий: Тобто в даному випадку у магазинах все-таки питають якісь документи перш ніж продавати одяг?

Владика Венедикт: Не зобов’язані, бо, як ви чули в інтерв’ю, можуть приходити просто люди з парафії: подарунок роблять, чи просто якась особа купила фелон і хоче подарувати на свою парафію, що дуже часто трапляється. Такого контролю немає.

 

 

Ведучий: На продовження до цього сюжету до нас надходили запитання від глядачів. Чи отримують священики зарплату? Хто визначає розмір оплати їхньої праці? Хто виплачує їм цю платню? Поясніть нашим глядачам.

Владика Венедикт: Я так само запитав би у вас, не очікуючи відповіді, чи священики їдять чи не їдять? Звичайно, їдять. Чи одягаються чи не одягаються? Звичайно, вони мали б мати на це кошти і кожна парафія дає оплату священику. Це є прерогатива кожної парафії. Немає якихось сталих оплат, які б мали бути. Одні парафії можуть більше священику заплатити, інші менше. Навіть є випадки, коли наш ординарій, Владика Ігор Возняк, в той чи інший спосіб допомагає священикам, які є на якихось парафіях малих чи далеко в селах, якщо люди не в силах його утримати фінансово, чи якось по-іншому. Тоді Владика шукає свої кошти єпархіальні, щоб його утримати. Але оплата священика залежить від парохії, парохія йому надає оплату.

 

 

Ведучий: У нас є черговий телефонний дзвінок. Взагалі дуже багато дзвінків, але, на жаль, наш ефірний час обмежений, і він добігає кінця. Мабуть, це буде вже останній телефонний дзвінок на сьогодні. Давайте ми його послухаємо. Доброго вечора вам.

Глядачка: Слава Ісусу Христу!

Владика Венедикт: Слава навіки!

Глядачка: Мене звати Галя, дзвоню зі Львова. Скажіть, шановний Владико, де написано, в якій книзі Богом прописано, що Ви вповноважені судити людей, а не прощати? Це питання сповіді. Ви говорили, що Церква має свої порядки, де написано Богом, що Церква має право їх встановлювати. Так склалося в житті, що я житу з другою людиною. Чому я не можу приступити до сповіді тільки через те, що я не можу взяти розлучення? А розлучення я не можу взяти, я була в трибуналі три рази, по-перше через те, що потрібно зібрати купу документів і привести, як мінімум чотирьох свідків, заплатити 800 грн. в касу і на протязі двох років чекати, що, можливо, дадуть дозвіл. Я маю в другому шлюбі дитину і перший чоловік має. Це не гріх, це не в гріху я живу?

 

Ведучий: Пані Галю, дякую вам за запитання. Ми зрозуміли.

Владика Венедикт: Значить, ще раз повертаємося до того, оскільки пані Галя каже, що їй тяжко. Завжди є тяжко, але всюди є певні порядки, бо інакше буде хаос. Бог прощає нам завжди, коли ми каємося, і коли ми приходимо з покаянням. Але Церква каже в даному випадку конкретно. Коли людина приходить без шлюбу до сповіді і каже, що кається, в покаянні існує поправа, мусиш поправитися. А як ти поправишся, як та ситуація не розв’язана, ти живеш без шлюбу і надалі. Тому Церква покаяння приймає, але ти не вирішуєш ситуації, бо покаяння це не лише покаяння, коли я кажу, що каюся, а покаяння вимагає зміни ситуації.

 

 

Ведучий: Ви чули, що жінка каже, що справа тягнеться вже більше двох років?

Владика Венедикт: Ні, вона сказала, що якщо зібрати всі документи, то справа може тривати два роки. Це сказали їй з запасом. Це може тривати шість місяців, але треба прикласти зусилля. Якщо пані в житті так склалося, що щось заплуталося, то церковний трибунал якраз є для того, щоб це розплутати. Але він не може розплутати сам, він потребує свідків з обох сторін. І тому є певні порядки.

 

 

Ведучий: Це також можна сприймати як додаткову перевірку на терпіння.

Владика Венедикт: Значить, людина того бажає. Як я вже казав, маємо прикласти зусилля, якщо ми дійсно хочемо чогось досягнути. Я так і для цієї пані порадив би: раз, другий, третій піти, і це вирішиться.

 

 

Ведучий: На жаль, Владико, наш ефірний час закінчується. Надійшло дуже багато запитань і по Інтернету, крім телефонних дзвінків. Я постараюся максимально передати всі ці запитання і побажання до Владики. Стосовно нашої сьогоднішньої зустрічі: Ви бачили і чули проблеми, які найбільше турбують наших глядачів. У неділю ми всі будемо відзначати Успіння Пресвятої Богородиці. Що Ви можете побажати наостанок нашим глядачам?

Владика Венедикт: Успіння Богородиці – це перехід до вічності. Кажучи нашими людськими словами, це є смерть. І я побажав би нам, щоб ми завжди пам’ятали, що так, як Богородиця залишила землю, і ми залишимо її. Всі ті наші проблеми, про які ми говорили, на які я не відповів, в контексті нашого відходу до вічності, так багато не значать. Тому зичу нам, щоб ми завжди пам’ятали, що перед нами вічність, що наші проблеми є відносними, що наші проблеми є катастрофічні та їх треба вирішувати, але дивитися на наше закінчення – зустріч із Богом.