//

Людина повинна шукати добра

 

Високопреосвященний Архиєпископ Львівський владика Ігор Возняк дав  інтерв'ю львівському виданню "Львівська Пошта" про сучасний стан речей в Україні. Інтерв'ювала Владику пані Ольга Хворостовська.

 

Сорок років старозавітний Мойсей водив євреїв пустелею по дорозі з Єгипту до Обіцяної землі. Через нарікання, відступи і навернення, через спільний шлях вони стали народом. Україна святкує 20-річчя своєї незалежності. Про втрати і здобутки, про те, що ще потрібно осягнути на цьому шляху, “Пошта” спілкується з архієпископом Львівським Української греко-католицької церкви, владикою Ігорем (Возьняком).

 

Про здобутки і втрати

 

 

 

– Високопреосвященніший владико, що, на Вашу думку, ми здобули за ті 20 років?

– Гадаю, ми багато вже здобули, але не обійшлося й без втрат. Нині ще не маємо демократії, якої би хотіли. Я сказав би, що ми тільки йдемо і то шляхом спотикання, до справжньої демократії. Сьогодні можемо вільно говорити і думати – це великий здобуток, можемо розбудовувати свою державу. Це великий крок вперед і в церковному житті: можна будувати церкви, до них ходити, молитися. Очевидно, люди там знайдуть доб­ро для своєї душі, котре вони понесуть у повсякденне життя.

 

 

– А що втратили?

– Матеріальне забезпечення людей мінімальне. Дехто ледве виживає. Українці не мають роботи, виїжджають за кордон, руйнуються сім’ї, потерпають діти. Замало уваги приділяється потребам людей, особливо старших, самотніх, котрим дуже важко вижити. Поширюється несправедливість, занедбується демократія, суди корумповані, рідко кому можна повірити. Знайдуться, очевидно, люди чесні, котрі відстоюватимуть правду, справедливість, боротимуться за неї, але їх мало.

 

 

– Чи могло бути якось інакше?

– Гадаю, могло, якби ми мали політичного лідера – практикуючого християнина. Однак його не було звідки взяти, бо всі виростали за радянської влади. Крім того, на жаль, у тих, хто обіймає високі посади, є багато спокус – вони багато мають, а хочуть ще більше і про бідний народ не дбають.

 

 

– Часом ми відчуваємо ностальгію за СРСР. Як її зрозуміти?

– Виникають паралелі з наріканнями євреїв у пустелі, що краще було залишатися в Єгипті. Але такі голоси туги є радше поодинокими, бо тих, кому в той час було добре, насправді є досить мало. Немає за чим тужити. Ми пам’ятаємо: не було навіть масла, м’яса, по молоко стояли в чергах. А кріпацтво в колгоспах? Я добре пам’ятаю, як ходив з мамою на “ділянку”, працювали всією родиною, а за цілий рік заробили два центнери цукру і 70 карбованців.

 

 

– Мойсей сорок років водив народ по пустелі. Чи справді потрібно 40 років, щоб дозріти до державності?

– Напевне, потрібно, щоб виросли покоління, які мислять іншими категоріями.

 

 

– Чи є в нас достойні провідники?

– Я вважаю, що є, але ми не вміємо їх вирізнити, оцінити, от і йдемо шляхом спотикання. А ще я маю підтвердження від самих лідерів, що їм бракує духовної поради, спілкування з духовними особами. Бракує співпраці влади і Церкви. Може, це гординя – люди вважають, що вони все зроблять без Бога. Через те й страждаємо сьогодні. Необхідно також, щоб народ займав провідне місце в державі. Не потрібно дивитися в плечі можновладцям, чекати, що вони прийдуть, щось нам зроблять і дадуть. Це смішно і наївно.


Про свободу

 

 

 

– Ми здобули свободу, але чи можемо її належно використати?

– Буває так, що люди не вміють з тієї свободи користати, і тоді воля може перетворитися на сваволю. Зараз ми бачимо багато таких прикладів.

 

 

– Які найбільші небезпеки чатують сьогодні на духовну незалежність людини?

– Найбільша загроза, коли людина схиляється в бік особистої матеріальної вигоди, коли починає гнатися за статками, а її мораль сповзає до нуля. Цю загрозу вже відчуло західне суспільство.

 

 

– Сьогодні з’явилося багато нових вірувань, напрямів. Чи має держава якось втручатися?

– Держава мала би трохи контролювати, щоби релігійні течії, котрі є шкідливі, загрожують людям, створюють напруження в суспільстві, були обмежені в діяльності. Не можна нікого змусити вірити, належати до певної конфесії. Людина повинна бути свідома у своєму виборі й шукати доб­ра. Коли ж певна течія починає щось вимагати, тиснути на людину, контролювати її, це нездорова тенденція, що принесе дуже багато негативу в суспільство.

 

 

– Чи існує загроза ісламу для Церкви в Україні та для християнства взагалі?

– Колись від Христа відійшло багато людей, як почули, що треба “їсти Його тіло і пити Його кров”. Він запитав апостолів, чи й вони не хочуть відійти. Бог дав свободу, але не відступив від своїх слів, бо Правда є одна. Люди слабкі й піддаються різним впливам. Для доброго і щирого християнина жодна інша релігія не є загрозою, він добре знає, за кого триматися та на що бути готовим.

 

 

– Як зберегти цей духов­ний стрижень?

– Через молитву. Щиро молитися, просити Творця про світло Святого Духа, і це світло завжди буде освічувати і провадити. Маємо багато храмів, маємо священиків і, якщо хтось хитається чи сумнівається, то може прийти і скористати зі спільної чи особистої молитви. Є багато можливостей зберегти свою ідентичність, плекати, розвивати, поширювати її в своєму серці. Найперша турбота має бути про внутрішню духовність. І Бог тоді охоронить.

 

Про владу і державу

 

 

 

– Митрополит Андрей навчав, що людська влада має підпорядковуватися Божим законам. Чи це актуально сьогодні?

– Очевидно, це завжди актуально. І, якби люди будували своє життя за Божим законом, то ми б жили значно краще. Якби багаті люди в Україні бачили ту величезну кількість своїх ближніх, які ледь виживають, і хотіли їм допомогти, обставини  змінилися б.

 

 

– Кажуть, що кожен народ має ту владу, якої заслуговує. Що ми маємо зробити, щоб стати тим народом, який заслужить і добру владу, і добре буття?

– Навернутися до Бога. Щиро просити Всевишнього, як це робили ізраїльтяни. Вони теж потерпали через свою невірність, перебували в не­волі, але, побачивши свої гріхи і покаявшись, отримували Господню ласку і благословення. Бог завжди вислухає щире благання, дасть добрий провід для народу і можливість розвиватися.

 

 

– Чи має християнин обо­в’язок молитися за владу?

– Так, люди мають молитися за добрий провід, адже і в Літургії промовляємо єктенії-прохання,  в яких молимося за державу, її провідників і військо. І навіть, якщо бачимо, що влада не є такою, яку б ми хотіли, молимося до Господа, щоб вона стала достойною, щоб Бог уплинув на уми людей. На жаль, сьогодні можемо побачити, що після Літургії, коли співаємо гімн “Боже великий єдиний”, частина людей виходить з храму. Це є свідченням слабкого духа, політичної сліпоти, незрілості, а, може, інколи й гордині.

 

 

– Чи потребує наша держава молитви за неї?

– Потребує і то багато. Це подібно до того, як дитина молиться за своїх батьків. Навіть, скажімо, за недоброго батька дитина молиться, щоб він змінився. Ми повинні молитися за нашу державу, щоби мати добрих провідників. Маємо розбудовувати державу, як храм, де служимо Богові.

 


Про пріоритети

 

 

 

– Що сьогодні має бути найважливішим, щоб хоча б за наступні двадцять років збудувати державу, якої прагнемо?

– Бракує правдивої духовності. Якби в людських душах і серцях зажив праведний, Божий дух, Україна відновилася б, змінилася, стала б зовсім іншою. Найперше має прийти духовне відродження і становлення. Потрібно трохи часу, щоби людина себе усвідомила і повірила в себе через довіру до Бога. Самої тільки віри в себе замало: у Святому Письмі люди повірили в себе, почали будувати вавилонську вежу і знаємо, чим це закінчилося. Якщо будуватимемо самі від себе, очевидно, що нічого не збудуємо. Якщо ж будуватимемо на камені Господньому, яким є Ісус Христос, тоді досягнемо багато.

 

 

– З чого, на Вашу думку, мають початися зміни?

– Починати потрібно зі себе. Кожен хай почне жити правдою, і це вже буде велика перемога добра.

 

 

– Які пріоритети, на Ва­шу думку, мають бути визначальними?

– Людина має насамперед бути Людиною. Як духовна особа, представник Христової Церкви, вважаю, що саме добрий християнин буде гідним батьком, чоловіком, лікарем, адвокатом чи менеджером. Буде творити і поширювати добро, якщо провадитиме цілісне праведне життя з Богом. Людина не може бути християнином, скажімо, в неділю, з 11.00 до 13.30. Вона несе з собою своє християнство всюди. Коли ми станемо християнами цілодобово і щоденно, тоді зможемо осягнути більше.

 

 

– Поширена думка, що вкрасти, схалтурити на роботі – це нормально. Чи це так?

– Апостол Павло каже: “Чи їсте, чи п’єте, чи що іншого робите – все робіть на славу Божу”. Якби людина робила свою роботу насамперед на славу Божу, усвідомлюючи, яку духовну користь це їй приносить, ставлення до праці було б зовсім інше. Коли б особа щиро вірила, була свідома того, що навіть, якщо її скривдили на роботі, то Господь ніколи не скривдить і за неї заступиться, то працювала б по-іншому. Якщо ж на це все не зважати, а шукати швидкого матеріального зиску, то користі буде мало.

 

 

– Митрополит Андрей писав, що справедлива зарплата – та, яка дає забезпечення  та певність працівникові та його родині. Якщо ж працедавець, користаючи зі скрутного становища, не забезпечує того, то це також є гріх, який кличе про помсту з неба. Чи це актуально в сьогоднішніх умовах?

– Звичайно, що так. Тому й наша держава так повільно розвивається. Людей кривдять, бракує пошани до праці та гідності. Немає благословення, бо ця кривда є гріхом, а гріх ніколи не принесе добра. Зло завжди негативно впливає не лише на особу, що  його вчиняє, але й кидає тінь на все довкола.

 

 

– Сьогодні багато песимізму і особистого, і суспільного. Як віднайти віру, надію та зберегти любов?

– Це духовні дари. Бог їх дає. Вони є у кожного, але все залежить від особистого ставлення та їх використання. Маємо розвивати довіру до Бога, до себе, до інших людей, вірити в добрі зміни. Особливо, як християни, маємо плекати надію на вічне життя й помножувати любов, бо у вічності, за словом апостола Павла, вже не буде ні віри, ні надії, а зостанеться лиш любов. Людина не здатна помножити в собі цих дарів, завжди її очі мають бути звернені до Господа, Богородиці й святих. Господь завжди вислуховує, коли ми щиро звертаємося і підтримує людину в цих чеснотах. 

 

Джерело: "Львівська пошта"