//

У Самборі відбулась підсумкова зустріч паломників до Зарваниці

З 20 на 21 серпня у м. Самборі відбулась підсумкова організаційна зустріч паломників Міжнародної пішої прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця. Учасники поділились враженнями від паломництва та склали свої свідоцтва. Відтак у храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулись  цілонічні чування. Присутні мали нагоду скласти свої прохання до Чудотворної ікони Самбірської Богородиці, послухати духовні науки оо. Василя Поточняка та Ігоря Козанкевича.

 

Завершилася зустріч недільною ранішньою подячною Літургією та благословенням духівника.

«Прийшли додому втомлені, але щасливі, з піднесеним духом, чистим серцем», - діляться враженнями учасники прощі. Жінка розповідає, що її вперше зустріли, як малу дитину. «Я ввійшла у свою хату – і одразу усі замовкли, дивились на мене, як на святу», - говорить учасниця про зустріч із рідними. П. Василь із Старосамбірщини зауважує: «Я ніколи не говорив своїй дружині, що люблю її. Після прощі сказав це з глибини душі. Усвідомив, що за все потрібно дякувати». Рівно ж, сестра Анастасія з Києва, котра стала першою  учасницею-монахинею за всю історію паломництва Самбір-Зарваниця, зазначає, що піша проща – це утвердження у вірі. Вона  подякувала Богові, що мала ласку пережити і пройти цей шлях, який дуже схожий на дорогу Ісуса, Котрий «так само, як і ми, ходив від села до села і свідчив», – зауважує монахиня. Інші учасники після повернення відчули зміни у стосунках із близькими людьми. «Повернувшись додому,  був приємно здивований, що з тими людьми, з котрими у мене були конфлікти, усе налагодилось», - говорить Ярослав з Києва. «Після цієї прощі кинув курити», - свідчить п. Михайло, Городоцький р-н. 80-літня учасниця, п. Стефанія з Трускавця, говорить про Божу силу, яку вона завжди відчуває після прощі. «Прийшла додому - і одразу почала щось робити. Мене запитували: «Ти йшла, чи не йшла на прощу, що так бігаєш?».

 

О. Василь зазначив, що цьогорічна проща була деяким ризиком, позаяк її організацію майже всеціло було передано мирянам. Зауважив, що це виправдало себе.

 

Відтак подякував та вручив подарунки ведучим прощі та усім відповідальним за різні ділянки служіння і побажав «не гасити той запал віри, який кожен отримав від Бога, не боятись братись за труднощі і долати їх».

Особливо відзначив «героїв» нашої прощі: п. Оксану, Дрогобицький р-н, с. Доброгостів  та її хворого сина Артура і зауважив, що «Бог обов’язково побачить таку віру, треба лише бути терпеливим». Опісля привітав найстаршого учасника паломництва, котрому виповнилось 81 рік. «Ця людина пережила у своєму житті велике горе -  втратила двох синів», - зауважив священик і звернув увагу на велику покору та смиренність, яку він завжди свідчить під час паломництв.

 

Відтак, за нашою прочанською традицією, було відзначено і нагороджено подарунками номінантів прощі у категоріях: «Терпеливість прощі», «Радість прощі», «Щирість прощі», «Щастя прощі».

У катехизі о. Василь звернув увагу на силу віри і  зауважив, що «у смиренної людини вона є». Коментуючи Євангеліє про уздоровлення глухонімого, наголосив, що Ісус не робив собі реклами з чуда а, «відвів набік і наказав учням про це нікому не говорити». Як відзначає проповідник, «важливим є глибокий зв'язок з Богом, а «не людське око», і це є духовною Христовою педагогікою», - говорить священик. Наголошує, що ми маємо право робити для себе все, щоб наша віра поглибилась, і зауважує, що Ісус теж робить це для людини: «вкладає пальці, щоб збільшилась віра і відбулось одужання не тільки на рівні тіла, а і на рівні свідомості». Говорить, що «коли Христос торкається, то наша мова стає виразом душі».


О. Ігор Козанкевич у своїй катехизі про подружню любов наголосив на  тому, що для глибокого росту любові потрібно у неї ще і повірити.

 

На завершення о. Василь закликав бути пильними у дорозі нашого життя, «щоб наш слух, слова і говір були Божими, бо наша проща тільки почалась», - зауважив проповідник і наголосив на тому, щоб вчитись любити себе і своє життя Божою любов’ю. Звернув увагу на важливість запитань, які потрібно ставити Ісусові, «бо поки людина запитує – вона вчиться віри». «Запитуймо Ісуса, щоб почути відповідь: «Ти моя улюблена дитина», - наголосив священик.


Іванна Рижан