Заява Патріарха Філарета (Денисенко)
30 грудня 2010 року Патріарх Філарет заявив, що Московська патріархія має план ліквідації УПЦ КП, який має надію втілити в життя за допомогою сьогоднішньої української влади. Патріарх назвав ряд фактів, які, на його думку, свідчать про існування такого плану.

Пошук Москвою перебіжчиків
По-перше, предстоятель УПЦ КП повідомив про зусилля митрополита Іларіона (Алфєєва) знайти перебіжчиків серед єпископату. Дійсно, під час своїх декількох поїздок до України з концертами митрополит Іларіон зустрічався з єрархами УПЦ КП і всіляко умовляв їх перейти в Московський патріархат. Такого виду діяльність не могла мати великого успіху, оскільки українським єпископам важко переходити в патріархію, що проповідує "Російський світ", тобто реанімовану ідеологію Москви, – Третього Риму з додаванням новій версії "православ’я-самодержавності-народності". Тим більше, єпископам УПЦ КП практично неможливо умовити віруючих, щоб вони перейшли в УПЦ МП.

Тиск на місцях
По-друге, Патріарх заявив про систематичний тиск на священиків, общини, спонсорів. Очевидно, що цей тиск має на меті витіснити УПЦ КП з областей, в яких ця Церква представлена слабо. Основне ядро парафій УПЦ КП – це Рівненська і Київська області, а також Галіція. В останніх областях в УПЦ КП справжніх храмів налічується по десятку в кожній. Решта общин УПЦ КП або взагалі не існують фактично (а лише юридично), або існують дуже скромно і бідно. Ліквідовувати декілька храмів в області – це завдання державна влада цілком легко вирішує. Патріарх явно боїться (або точно знає), що відповідна команда вже дана. Крім того, звичайні для України переходи священиків з однієї юрисдикції в іншу Патріарх трактує як такі, що сталися в ході розпочатої реалізації "плану". Втім, всі православні юрисдикції схильні приписувати такі переходи "тиску з боку держави".

Фантастичні інтерпретації владики Іонафана (Єлецьких)
На заяву Патріарха Філарета відповів архієпископ УПЦ МП Іонафан (Єлецьких) іронічною заміткою на власному сайті - "Лжепатріарх Київський Філарет (Денисенко) образив президента України В.Ф. Януковича". На думку владики Іонафана, твердження про те, що Москва покладає особливі надії на українську державну владу, означає, що УПЦ МП контролює В.Ф. Януковича. А це, звичайно, образа влади і президента особисто.

Зрозуміло, що владика Іонафан помилився в своїй інтерпретації. Твердження Патріарха Філарета, що Московська патріархія розраховує на допомогу державної влади і президента, – відповідає дійсності. Але ні сама Московська патріархія, ні Патріарх Філарет не інтерпретували ситуацію так, ніби президент підкоряється комусь, хто розраховує на його допомогу. Владика Іонафан, як людина мистецтва, мабуть, не знає про правила логіки і про ази раціонального мислення. Мабуть, на думку владики Іонафана, будь-яка людина, що допомагає іншій, повинна знаходитися у владі цієї іншої. Тому він і думає, що розмови про допомогу президента УПЦ МП означають підпорядкування МП. Втім, з багаточисельних коментарів на сайті владики Іонафана можна складати колекцію схожих ляпів і фантазій.

Мрії про тонучий корабель при розхитуванні власного човна
Подальший зміст коментаря владики витриманий в стилі Легойди-Алфєєва. Неначе в УПЦ КП "зріє рух" по переходу в МП. Влітку митрополит Іларіон заявляв в стилі радянського телебачення часів брежнєвщини, що МП отримує багаточисельні сигнали про бажання перейти. І що вони прийматимуть кліриків індивідуально і групами, а ось в цілому з УПЦ КП переговорів не буде. Але щось жодних особливих переходів не спостерігається. В Україні щороку декілька парафій переходить в УПЦ МП. Статистика 2010 року нічим не краща за 2009 р. або 2008 р. Незрозумілі риторичні заяви про корабель УПЦ КП, який тоне через масове прозріння віруючих, які біжать з цього самого корабля. За підсумками 2010 року можна говорити лише про зменшення відвідуваності храмів УПЦ МП. У суспільстві назріває швидше критичне відношення до УПЦ МП і починається "вихід з храмів", стають загальною думкою вимоги зупинити клерикалізацію, наростає протестна хвиля, викликана привілеями МП. Критика дій і стилю життя керівництва МП перестала бути справою націоналістів, а стала загальною справою журналістського суспільства. Загалом, як би не потонути самій УПЦ МП в такій ситуації – її корабель не в меншій небезпеці, ніж УПЦ КП.

М'який план Київської митрополії
Насправді існували два "плани" політики МП по відношенню до "розкольників". Перший "план" можна назвати "київським" або "м'яким". Суть плану полягала в тому, щоб вести переговори з "розкольниками", розвивати УПЦ МП як Церкву і для Сходу, і для Заходу України, об'єднувати всіх навколо християнських цінностей. Надання в Церкві місця для української культури, мови, богослужебної традиції мало продемонструвати "розкольникам", що і в УПЦ МП вони можуть не втрачати, а розвивати свою національну ідентичність. Ситуація діалогу з УПЦ МП заставляла б "розкольників" менше приділяти уваги "константинопольському напряму" і готувала б грунт для об'єднання. Останнє було б можливе як зусиллями українців після відходу Філарета (Денисенка), так і зусиллями Всеправославного зібрання предстоятелів – якби православ'я дійсно хотіло провести український розкол негайно.

"Одесити", яких підтримувала Москва, систематично блокували діяльність по здійсненню цього плану. Часом вони починали цілі інформаційні війни проти митрополії і навіть митрополита Володимира особисто. У таких умовах будь-яка діяльність по відношенню до "розкольників" була УПЦ МП зупинена, тому що у всіх діях митрополії шукався привід для нападів. З початком проповіді ідеології "Російського світу", категорично неприйнятної для "розкольників" і взагалі людей з українською ідентичністю, всі зусилля по реалізації "м'якого плану" були залишені через їх явну безперспективність. Центральним завданням для митрополії стало збереження єдності УПЦ МП. Можливий розкол на прибічників і противників ідеології "Російського світу" надихав УПЦ КП і УАПЦ на чекання істотного поповнення своїх рядів. Зберігати життєздатність і єдність УПЦ МП в таких умовах досить важко, а вести якусь систематичну політику розвитку – взагалі неможливо.

Жорсткий план Московської патріархії
Відмова Москви від м'якого плану викликана уявленнями Патріарха Кирила (Гундяєва):
– про можливість форсованої русифікації України,
– про можливість встановлення в Україні суворого контролю держави над суспільством і придушення опозиції;
– про потребу української влади в ідеологічних конструкціях, що продукуються Московською патріархією.

Патріарх Кирил відкидає вичікувальну і обережну політику, не бачить необхідності в компромісах і українізації МП. На його думку, декількох символічних знаків (українська версія сайту МП, ритуальні фрази про те, що цивілізаційна імперія "Російського світу" не пригнічуватиме українство) вистачає, і про більше говорити немає необхідності.

Оскільки УПЦ МП знесилена боротьбою по лінії Київ-Одеса і не володіє достатніми ресурсами для втілення жорсткого плану в життя, Патріарх може розраховувати лише на силу самої Московської патріархії і на допомогу української держави. Московська патріархія в рамках жорсткої політики здійснює:
– нейтралізацію впливу Константинопольського патріархату;
– інформаційну війну з УПЦ КП;
– підвищення агресивності віруючих через прийняття ультраконсервативних ідеологій (фактична відмова від Основ соціальної концепції 2000 року, поступова розробка о. Всеволодом Чапліним нової соціальної доктрини, основними елементами якої буде відкидання ідеї прав людини, заперечення наявності благодаті поза Православною Церквою, "Російський світ").

Забезпечити що-небудь більше власними силами Московська патріархія не в змозі. Нейтралізація Константинопольського патріархату не змінила політики УПЦ КП, яка і так була налаштована на самоізоляцію. Ця ж політика спричинила УАПЦ до відмови від гасла автокефалії. Сьогодні УАПЦ згідна увійти до Константинопольського патріархату на будь-яких умовах.

Інформаційна війна з УПЦ КП і проповідь ультраконсерватизму впливають лише на віруючих УПЦ МП, які розшаровуються на прибічників і противників цієї ідеології.

Без допомоги української влади жорстка політика по відношенню до УПЦ КП може мати виключно негативні наслідки. І для УПЦ МП, і для РПЦ МП (яка через свій "новий консерватизм" не може добитися настільки необхідних компромісів і з Константинополем, і з Римом, не може запропонувати ідеології модернізації для РФ і так далі).

Допомога української держави – єдине, що може забезпечити успіх жорсткої політики по відношенню до УПЦ КП. Лише за допомогою сили державної машини можна зробити зусилля самої МП ефективними. Очевидно, що МП просто не може відмовитися від такої допомоги. Навпаки, Патріарх Кирил просто вимушений добиватися того, щоб українська державна влада зробила ліквідацію УПЦ КП основою власної політики.

З точки зору Патріарха Кирила, Московська патріархія в цілому і УПЦ МП зокрема для того і підтримували багато років Партію Регіонів і Віктора Януковича, щоб тепер отримати всесторонню допомогу в "остаточному вирішенні розкольницького питання".

Надії Патріарха Філарета
Патріарх Філарет сподівався на те, що Віктор Янукович, як і Леонід Кучма, понад усе цінуватиме стабільність і під нею розумітиме збереження статусу-кво, недопущення широкомасштабних конфліктів. Новий президент дійсно цінує стабільність, але під нею розуміє стан, коли всяка можлива опозиція розгромлена. УПЦ КП неодноразово демонструвала свою єдність з національно-патріотичними силами. Після поразки Віктора Ющенка УПЦ КП підтримувала Юлію Тимошенко молитвами на Майданах. А тепер ще і намагається встановити особливі стосунки з Тягнибоком (лідером націоналістичного об'єднання "Свобода"). Ліквідація УПЦ КП як природного союзника всякої опозиції для В. Януковича – це не порушення стабільності, а один з елементів для її досягнення.

Надії домовитися з новою владою ніяк не виправдовуються. Підтримка політиків з опозиційного табору в сьогоднішній Україні мало що означає. Власних віруючих Патріарх Філарет не виховав за попередній період так, щоб вони могли мобілізовуватися значними силами і захищати інтереси УПЦ КП на вулицях і Майданах. Патріарх Філарет навіть не створив серйозних засобів для ведення затяжної інформаційної війни, розраховуючи на допомогу держави і політиків. В цьому відношенні він має незрівнянно менше засобів, ніж Патріарх Кирил. Останній технічно переграє Патріарха Філарета, який діє на підставі досвіду радянського періоду, не розуміючи специфіки інформаційної роботи з суспільством, з власними віруючими, з елітою України.

Таким чином, надії Патріарха Філарета скоро остаточно розсіються, і він усвідомлює необхідність нових підходів при вирішенні двох проблем:
– як нейтралізувати допомогу української держави в справі ліквідації УПЦ КП?
– як нейтралізувати ідеологічну машину МП, удар якої направлений Патріархом Кирилом на УПЦ КП?

Для вирішення першого завдання необхідна підтримка українського суспільства, яку сьогодні не можна отримати автоматично, кинувши гасло про "українського Патріарха". Потрібна систематична політика по мобілізації як своїх віруючих, так і підтримки суспільства. Проблема УПЦ КП полягає у відсутності засобів для такої роботи.
Для вирішення другої задачі необхідно забезпечити створення власного інформаційного пулу, який міг би порівнятися з інформаційною імперією МП. Кошти для цього можна було б знайти, але розуміння значення такої роботи немає.

Обидва завдання взаємозв'язані, і обидва навряд чи здійснимі. А це означає, що якщо державна влада надасть МП допомогу в справі ліквідації УПЦ КП, то Патріарха Кирила може чекати частковий успіх.

Можливості державної підтримки
А саме, для УПЦ КП може бути скасоване рішення Держкомрелігії 1992 року про реєстрацію змін в статуті УАПЦ, якими була легалізована УПЦ КП. Ця відміна буде пояснена так, що УПЦ КП не може бути мати право на майно, яке до 1992 року належало УПЦ. Виникнуть справи про Володимирський собор і сотні храмів по всій Україні. Але головне – виникне привід для перереєстрації общин УПЦ КП. Скільки общин вдасться вмовити – складно передбачити. Але кількість тих, хто перейшов в УПЦ МП, так і пішов від проблем в УАПЦ може бути значною. Особливо великі проблеми можуть виникнути, якщо патріархія УПЦ КП не буде зареєстрована заново. Тоді юридично в Україні залишаться дві великі православні юрисдикції УПЦ МП і УАПЦ. А в общин УПЦ КП не буде можливості перереєструватися як общини УПЦ КП.

Змусити "розкольників" приєднається до МП, яка проповідує "Російський світ", – нереально. Але, здається, Патріарх Кирил і не ставить перед собою такого завдання. У його плани входить забрати храми, а віруючих УПЦ КП і УАПЦ загнати в підпілля. Ясно, що при натиску на УПЦ КП на Сході, Патріарх може викликати гоніння на УПЦ МП на Заході. І ось тут виникає питання до В. Януковича: а чи готовий він до релігійних воєн в Західній Україні? Адже якщо на Сході в боротьбі за храм можуть стикнутися десятки або, в крайньому випадку, сотні людей, то на Західній Україні можливий навіть і загальнонародний рух, який глави трьох Галицьких областей вже не побоялися назвати грядущою національною революцією. Чи готовий В. Янукович до подій, що можуть спричинити громадянську війну, розкол країни за зразком югославських подій? Чи готовий він до того, що Україна як цілісна держава зникне – тому що він хотів догодити Патріархові Кирилу?

Як признався митрополит Іларіон в бесіді з американським послом, РПЦ МП обслуговує виключно інтереси РФ. У тому числі за рахунок інтересів України. РФ вигідні як ліквідація УПЦ КП шляхом "витискування", так і можливий конфлікт в Україні – якщо витискування не спрацює. Тому слід чекати активізації спроб Патріарха Кирила підштовхнути державну владу України до порушення статусу-кво і дестабілізації.

Наважуватися грати в кремлівські ігри – це прирікати себе на поразку. Знайти власну гру – ось завдання, яке повинні ще вирішити президент України Віктор Янукович, гарант цілісності країни і захисник олігархів від народних хвилювань. Оскільки Патріарх Кирил вже декілька років перебуває в полоні власних ілюзій і утопічних планів, відмовившись від здорового глузду, залишається сподіватися на здоровий глузд В. Януковича. Залишити країну в стані розколу – неможливо. Терпіти провокаційну діяльність Одеси при короткозорості провінційних архієреїв – небезпечно. Залишається запропонувати свій план вирішення питання, а не бути ударною силою МП і РФ, при тому, що удар повинен вийти по власному народові і власній країні.

Юрій Чорноморець,
для "Порталу-Credo.Ru"