У Львівській духовній семінарії продовжується спецкурс з місійного служіння. Студенти семінарій майже усієї України мали змогу познайомитись та почути досвід тих, хто цю місію спробував на собі. Про особливості душпастирювання, яке звершують наші місіонери на Сході, Центрі України та за кордоном розповідали експерти.

На початку о. Василь Поточняк, виконавчий секретар ПМВ УГКЦ, поділився практичними порадами та своїм 9-річним досвідом душпастирювання за кордоном. Він, зокрема, розповів про організацію церковної громади на місійних територіях та виокремив  декілька моментів, за допомогою яких її можна успішно звершувати, а також поділився певними тонкощами та второпністю стосовно цього служіння. «Для місіонера немає випадкових зустрічей», – говорить  отець Василь і звертає увагу, що на місіях кожна людина є дуже важливою, зустріч із нею – це ще одна можливість спасти свою душу. Зауважує, що саме це місійне служіння дуже розвиває віру. Закликає не сприймати місії під кутом проблемності, а під кутом спасіння.

Відтак Юстин Бойко, ієромонах Студійського уставу, експерт щодо специфіки душпастирювання у багатьох країнах Європи, розповів про душпастирство з емігрантами та іммігрантами. Представив це служіння в аспектах: еміграція і Церква, інкультурація, від інкультурації до інтеграції, державна політика у країнах. «Еміграція – це зараз, по суті, приречення в Європі, – говорить ієромонах, – від міграції залежить образ майбутньої  Церкви в Європі. Останній документ «Любов Христа супроти мігрантів» дав певні напрямні щодо того, як Церква має поводитися стосовно емігрантського руху. Міграція ставить перед нами виклик – вийти зі свої землі. Ми є в процесі пошуку того, як маємо відповідати на ті виклики міграційних процесів. У 90 роках це була приватна ініатива священиків, яка згодом набрала своєї форми».

Також окреслив мету, якою слід керуватись: «Найголовніша мета нашої присутності – це спасіння душ найвищим правом», – наголосив ієр. Юстин.

Гості із Київської архиєпархії представляли своє служіння на її Центральних теренах: о. Віталій Котор, ЧНІ, розповів про душпастирську, євангелізаційну, капеланську, молодіжну працю  у м. Чернігові, п.  Наталя Сиротич, психолог, говорила про місіонерську роль, яку виконує дружина священика, сестра ЧСВВ, м. Житомир, поділилась радістю, яку приносить місійне служіння і додала, що   «з кожного місця, з якого починаємо, Бог в силі нам помогти». Панна Катерина Чернега, Голова Київської молодіжної спільноти  «Обнова», розповіла про те, яким миряни хочуть бачити  священика. «Духівник – це той, хто підтримує, спрямовує, скаже гірку правду з любов’ю», – говорить п. Катерина.

Відтак владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київський, поділився почуттями, які довелось пережити у свій час:  «Думка перейти у Київ страхала, але для мене це був шанс до пробудження того всього, що в тобі нуртувало і нуртує, це була пропозиція бути креативним. Був страх, – зізнається єпископ, – але це також був і шанс від Бога».

Підсумовуючи, закликав семінаристів відважитися змінити ситуації, що не є так просто, «але, – як зауважує єпископ, – якщо людина не здатна змінюватися – не здатна прогресувати. Усяка зміна завжди несе у собі позитиви і здобуток кращого», – підсумовує владика Йосиф.

На завершення присутні мали змогу почути надзвичайно сильні свідоцтва місіонерів із Центральних, Східних та Південних теренів України, якими поділились о. Фернандо Браво, згромадження Волоченого слова, протосинкел Одесько-Кримського екзархату: «Люди інших віросповідань до нас приходять можливо, через те, що не знаходять у своїй рідній Церкві відповідної підтримки чи відповіді з боку священиків. Притягає тих людей рівень підготовки наших священиків, порядність їхнього життя, приклад священичого служіння. Наші громади дають свідчення про те, що таке УГКЦ, чим вона займається. Так відбувається справжня євангелізація. Також свідчимо перед самою владою. Свідчимо Христа», – говорить отець.

о. Василь Пантеляк, Донецько-Харківський екзархат розповів про початки служіння: «Щоб обладнати хату під богослужіння, починали ламати стіни, але все це робилося з молитвою і чітким графіком священика. Ми завели такий монастирський устав, і я його притримувався. Люди приходили, знайомились – і Бог благословив».

с. Людмила Панасюк,  Донецько-Харківський екзархат розповіла про те, що особисто дав їй цей досвід: «Служіння на східних теренах дало мені пряму відкритість на Бога. Коли ми людям дамо Бога – вони нам віддадуть усе інше. Любімо людей і служімо їм. Це буде нашою новою євангелізацією. Якщо ти служиш Богові – тоді ти досвідчиш, що Бог першим служить тобі».

о. Онуфрій Репецький, ЧСВВ розповів про те, як місії міняють тебе особисто. «Перша життєва ситуація, яка мені показала Боже провидіння, коли приїхав у Харків, це був будиночок на 15 кв.м. Римо-католики дали мені солдатське ліжечко із залізними пруттями. Я жив там з братом. У цій кімнаті ми спали, їли, служили. Такі були початки. Спочатку люди ніби тягнулись. Я зберу їх, починаю вчити, а потім більше вже не бачу. І мене за це боліла душа. Тоді я почав читати багато літератури, щоб ввійти в ментальність тих людей, їхнє розуміння традиції, Бога. Відтак зрозумів, що мої проповіді, лекції нічого не дадуть, поки я сам над собою не буду працювати, бо побачив свою теоретичність. Першим моїм завданням було полюбити самого себе», - ділиться о. Онуфрій.

«На Сході люди хочуть знайти священика як батька, конфесійність для них є не настільки важливою. Люди ідуть туди, де їм стає легше», – підкреслює священик.

Спільним моментом свідчень усіх було визнання, що місії – це неповторний, унікальний досвід, який робить їх щасливими від того, що ти дав потребуючому і спраглому.

Нагадаємо, що спецкурс проходить з 27 червня по 2 липня у Львівській Духовній семінарії Святого Духа. Станом на 28 червня представлено 9 єпархій УГКЦ: Київська, Львівська, Івано-Франківська, Самбірсько-Дрогобицька, Бучацька, Коломийсько-Чернівецька, Стрийська, Сокальсько-Жовківська, Тернопільсько-Зборівська, Одесько-Кримський екзархат.

Іванна Рижан