Високопреосвященний Владико Миколає,
Високопреосвященний Владико Ігоре,
Улюблені браття у єпископстві, Владико Петре, Василіє,
Високопреподобний отче Протоархимандрите василіанського чину, отче Василіє,
Високопреподобні, Преподобні, Всесвітліші, Всечесні отці,
Преподобні ченці і черниці,
Представники обласної, міської влади,
Дорогі у Христі брати і сестри,
Дорога українська молоде,

Слава Ісусу Христу!

Всі ми сьогодні відчуваємо велике піднесення духа, переживаємо особливий момент, адже ж ми так чисельно зійшлися сьогодні до цього місця, щоби урочисто відсвяткувати 10-ту річницю від цього пропам’ятного візиту до України нині блаженного папи Івана Павла ІІ. Також ми сьогодні хочемо відсвяткувати 10-ту річницю з дня проголошення блаженними новомучеників нашої Церкви. А разом з тим усі разом зібрані тут хочемо засвідчити свою єдність зі Святішим Отцем, з наслідником апостола Петра. Хочемо заманіфестувати цю єдність, яка була запечатана кров’ю цих мучеників, яких сьогодні урочисто величаємо.

Особливо на цьому місці ми теж згадуємо оцю пропам’ятну зустріч Святішого Отця з українською молоддю. Я пригадую, як тоді серед такого холодного, але літнього дощу Святіший Отець заспівав пісню, кажучи: «Дощ паде, діти ростуть». Ми сьогодні бачимо, що за десять років діти виросли. Більше того, ті зерна Божого Слова, які посіяв тоді Святіший Отець на нашій землі, дають рясні плоди.

Сьогодні для того, щоб нас повчити і відкрити духовний зміст цього свята Господь Бог нам посилає особливе своє слово. Ми щойно чули у євангельському читанні про те, як Христос покликає до свого служіння перших апостолів. Він приходить на берег моря. Він входить в те щоденне їхнє життя, стає поруч них під час їхньої щоденної важкої праці. Він дивиться на них, вглядається спасительними очима у серце, в історію кожного з них, а відтак їх кличе і каже: «Від сьогодні я вас зроблю рибалками, ловцями людей». Той спосіб, в який Христос покликає тих апостолів є дуже знаменний. Якщо ми заглибимося у Святе Письмо, то побачимо, що для священних писателів море було таким знаком, символом хаосу, такої невизначеності, непевності, щось, що є протилежне до твердої скелі, тої темноти, з якої походить всяке зло. І Христос, покликаючи апостолів, робить наче цікаве порівняння, аналогію: так як рибалка виймає з води рибу для того, щоб перевести їх до іншого світу, так само апостоли були послані у світ для того, щоб уловити всі народи для Христа, привести їх від темряви до світла, зробити їх Божими дітьми; тим неводом, тими сітями Божого слова потягнути їх до Христа, зробити їх Христовими. Ви, може, пам’ятаєте, що знаком ранніх християн був саме знак риби. І ця назва «ΙΧΘΥΣ» по-грецьки так і  означала, знаменувала, що життя кожного християнина ісповідує, що Ісус Христос є Син Божий, Спаситель.

Ми бачимо так само глибоко аналогію між цим моментом покликання, який Христос здійснював тоді на березі Галилейського моря і візитом до України наступника апостола Петра, того покликаного в той момент блаженного папи Івана Павла ІІ. Він приїхав до нас для того, щоб як паломник зануритися у нашу з вами життєву історію, стати поруч нас, нас побачити, нас почути, наче товаришувати нам в тих днях у наших турботах, переживати нашими болями, перейнятися історією України і української Церкви. І, наче той справжній рибалка, він потягав до Христа своїм словом мільйони українців, які сходилися, щоб його чути і бачити. Він наче виймав кожного з нас з тої непевності, з того хаосу того світу, в якому перебуває сучасна людина. Своїм апостольським словом він потягав і потягає сьогодні нас до Христа.

Під час своєї зустрічі з молоддю тут, у цьому місці, Святіший Отець говорив про свободу. Те слово, яке є так сплюндроване часто у нашій свідомості. Він нам пояснив, що справжня свобода наступає тоді, коли ми зближаємося до Бога, коли ми обираємо Його, коли ми прямуємо тою дорогою Десяти Божих заповідей. Говорячи про цю дорогу, про той розвиток цивілізації, він тоді сказав всім нам, що справжня цивілізація не полягає лише в економічному поступі, а найперше у розвитку людському, моральному і духовному.

Подарувавши нашій Церкві тих блаженних новомучеників, він вказав нам дороговказ, приклад, який ми мусимо наслідувати і за яким ми повинні йти. Тоді під час тієї беатифікаційної Літургії він сказав нам, що мучеництво – це є найвищий спосіб служіння Богові і Церкві. Він показав, засвідчив, потвердив, що ця Церква-мучениця є тою, хто йде за тим покликом Христа. Більше того, може вказати той цивілізаційний шлях і іншим народам сьогодення, залишаючись народом християнським і Божим.

Сьогодні ми особливо переживаємо той момент, який настав у нашому серці десять років тому. Я пригадую, як пан Андрій Садовий говорив, що під час візиту папи зменшилася злочинність, ніхто більше не хотів творити зла, бо відчули, що з цієї особи, від наслідника апостола Петра випливає велика сила Божа, той Дух Святий, який потягає усіх нас до Христа.

Сьогодні ми дякуємо Господу Богу за дар цього візиту, за дар мучеництва для нашої Церкви. Дякуємо Йому за те, що наша Церква живе і розвивається, просимо Господа Бога, щоби той шлях, на який нас повів блаженний папа Іван Павло ІІ, ми твердо ішли разом.

Ми сьогодні можемо сказати наслідникові папи Івана Павла ІІ Бенедиктові XVI: «Отче, ми йдемо за тобою. Ми разом з тобою. Ми йдемо стопами того, кого ти виніс на престоли Вселенської Церкви!»

Цього тижня Святіший Отець Бенедикт XVI святкуватиме 60-ліття свого священства. І томи сьогодні ми закликаємо усіх наших вірних в цю неділю, коли у наших парохіях ми особливо покланяємося Найсвятішим Тайнам Тіла і Крові Ісуса Христа, пожертвувати Святе Причастя і цю Літургію в його імені. І таким чином ми можемо показати, що ми направду прямуємо до Христа, ми є направду Божими дітьми і Божим народом, ми хочемо будувати свободу у своїй незалежній українській державі. І через Церкву, через Її душпастирів на цей народ спливає і спливатиме божественна благодать.

Блаженний Святіший Отче Іване Павле ІІ, молися і благословляй нас! Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Фото: Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Львів-Сихів (УГКЦ)