Мабуть, скільки б років не минуло від візиту Вселенського Архиєрея на Українську землю, ця подія завжди буде незабутньою. Кожен з нас, навіть той, хто лише чув про приїзд папи з телебачення чи з преси, буде з гордістю згадувати про це. Вся ця велика подія мені запам’яталася такими трьома етапами. Перший етап

– це був процес підготовки до приїзду понтифіка. Пригадується мені, як вся парафія: священики та миряни, парафіяльні спільноти трудилися для того, щоб гідно зустріти Святішого Отця. Навіть різні спецслужби трудилися на те, аби забезпечити відповідну безпеку. Спеціально для Івана Павла ІІ спорудили Папський Вівтар, на площі біля храму, на якому служилася Свята Літургія. Це був час очікування чогось великого. Другий етап моїх спогадів – це власне приїзд папи на Сихів. Тоді, мабуть, до кожної сихівської сім’ї з’їхалася ціла родина. Кожен мав спеціальне запрошення, із вказанням місця, де він може молитися разом з папою. Пригадую, що було дуже багато людей! Також ми всі довго чекали перед храмом поки приїде папа. Не знаю чи то люди так завчасно вийшли, чи то папа запізнився)) Добре пам’ятаю той момент, коли Іван Павло ІІ проїжджав біля мене на своєму папамобілі. Ну і як можна забути той дощ! Але ніхто нікуди не пішов!!! Папа тоді сказав: «Дощ падає – діти ростуть!» Люди тримали в руках різні написи: назву міста чи села звідки вони прибули, гасла на честь папи. Весь люд скандував: «Україна любить папу!» Все це нагадувало такий збір в колі друзів, бо де ж ще, як не між друзями, отак просто співають пісні, як це робив папа! Кожне слово Вселенського Архиєрея було немов добрі зерна, що падали в серця людей! Скільки разів повторювались слова заклику Глави Вселенської Церкви до молоді: «Молоде, не бійтеся бути святими!» Третій етап спогадів – це час після від’їзду папи. Ще довго стояв Папський Вівтар, а потім з нього зробили багато хрестів і розповсюдили між людей. З того часу збереглося багато світлин та відео-репортажів. Але найбільше джерело спогадів – це є ми, котрі стояли тоді не під дощем, а під рясною зливою Божої благодаті, яка спадала на нас і наші родини! Це були спогади тоді ще десятирічного хлопця.

бр. Михайло Нич

Зараз навіть не віриться, що з цього благодатного моменту пройшло вже 10 років. Так само, як тоді, 10 років назад, не вірилось, що таке взагалі можливо!

Пам’ятаю,  як звечора у нас удома зібралось багато людей (і сихівських, і приїжджихJ), поростеляли всі матраси, полягали по підлогах, щоб  серед ночі разом почати «прощу» до Іпподрому на зустріч з Папою.

Пам’ятаю, як допомагали роздавати квитки парафіянам на зустріч з святішим. Як допомагали плести вінки з колосків. Як на зустрічі Папи з молоддю падав дощик. Як Папа співав. Як  очі не вірили побаченому, а  серце немов виривалось з грудей…

А ще  у спогадах звучить  гімн «Ти Україну благослови» та вигуки «Молодь любить папу!!! Львів любить папу!!! Україна любить папу!!!»

Оксана Кашуба

Цього дня чекали всі із нетерпінням , але я найбільше, і ця мить запам’яталася мені на все життя. Коли  Папа Іван Павло II проїжджав біля мене, ці емоції просто переповнювали мене , це було просто  неймовірно. Коли настала похмура погода ніхто на це не зважав , коли падав дощ і гриміло Папа Іван Павло II почав співати пісню і людям було байдуже , на погоду вони почали співати разом з ним.

Після цього відбувся концерт і було дуже весело , але нажаль настав час прощатися з Святішим Отцем і було  сумно!Але це був найкращий день у моєму житті!!!

Яремко Богдан

Коли сьогодні поринаєш у спомини того часу, то відразу з’являються настільки неймовірні враження! Можу сказати, що відтоді я на багато речей почала дивитися зовсім інакше. Та все ж найяскравішим моїм спогадом це, без сумніву, є сама постать Папи. Пам’ятаю себе, коли я, стоячи в юрбі, в декількох метрах від Івана Павла ІІ, дивувалася наскільки ця квола, хвора людина мала потужну енергетику, силу Слова і Віри. Бо насправді візуально здавалося, що усі ті чуда, які творилися в душах людей, що стояли на майданах України, міг здійснити лише кремезний, дужий чоловік. А тут таке неспівпадіння – немічний тілом, але такий сильний духом! Такими були мої власні переживання.

Іра Макух

А невдовзі перед візитом, коли ніхто не міг собі уявити ,що таке можливо, я кажу о.Оресту як би я хотіла ,щоб Папа приїхав на Сихів,оскільки не мала можливості поїхати з прочанами до Ватикану...На що парох відповів: молись- може і таке колись буде-бо в Бога не має нічого неможливого...І Бог почув.........!!!!!!!!!!!!!))))))))))))))Це не казка ,а правдива історія!

Наталя Рожко

Пригадую собі, що перед приїздом Папи, як більшість дітей на літніх канікулах, була на селі. Мала тоді 13 років. Дуже хотіла бути та побачити Папу, але саму ніхто не хотів мене відпускати. Але якось так сталося, що раптово захворіла на ангіну і мала високу температуру, яка нічим не збивалася. І ось, через  мою хворобу я, мама і молодший брат мусіли повернутися до Львова. Хворіла я не довго, лише 1 день лікування і на наступний день  я була задіяна в організації до приїзду Понтифіка. Думаю захворіла я недаремно=)Пам’ятаю як реєструвала людей і давала квитки, і кожен дивлячись на схему, де його сектор, хотіли міняти квитки, щоб ближче перебувати до Церкви, оскільки було багато секторів, які тягнулися до ринку ”Шувар” і в сторони, відомої усім, Санта-Барбари.

І ось настав день, коли Іван Павло II ступив ногою на Сихівську землю. Пам’ятається коли, оголошували:” Папа вже під’їжджає”, “Папа біля Податкової”, ”Папа вже на Сихівському мості”. І ось…Папа Іван Павло II , проїжджаючи поміж секторами дивився таким добрим поглядом, що аж пронизував до глибини душі. І ось… лунає гімн до приїзду, вже зараз Блаженного Івана Павла II,на Україну у виконанні Тараса Курчика. Цей момент запам’ятався найбільше, бо мурашки бігали по тілі! І так було гарно коли падав дощ, а всі стояли, промокши до ниточки радісно вигукували ”УКРАЇНА ЛЮБИТЬ ПАПУ”.

Впевнена, що цього разу на святкуванні 10-тої річниці візиту Блаженного Івана Павла II на Україну, кожен переживе ті самі відчуття, які були 10 років назад, особливо під гімн ”Ти Україну Благослови…”.

Анна Яремко

Джерело: theotokos.org.ua