//

Закон — основа основ

Яка б не була притаманна кожному народові демократична тра­ди­ція, обов’язковою, виразною ознакою будь­якої демократії залиша­ється законопослушенство. Законопослушенство людини, народу, влади. Маємо триматися закону, бо інакше ніколи не матимемо порядку.

 

Нарід для збереження порядку має влади слухатися. Принаймні, ко­ли вона не виступає проти Божої во­лі. Коли ж влада починає виступати проти Божого порядку, кривдить людей, нарід має право виступити проти влади — до такої міри, щоби владу усунути. Але як провести границю? Як визначити, до якої міри можна терпіти, а коли — вже ні? Адже влада може чинити народові великі кривди, біль, але при тому бути надзвичайно ефективною. Як­от гітле­рівська влада для Німеччини. Гітлер зробив багато для німецької держави, для її економіки, тому так багато німців його підтримували. Але виявилося, що при тому потерпіло багато невинних людей, була розв’я­зана вій­на. Винищували спочатку психіч­но хворих, потім калік, потім євреїв. Це противно Божій волі, це не вкла­дається ні в які моральні рамки. І це дуже яскравий приклад того, чого стер­піти не можна ніяк. Це неможливо виправдати жодною ефек­тив­ністю. Коли влада починає від­мов­ляти людям в їхніх людських правах, нарід може виступити проти влади.

 

Виступ проти влади — завжди великий ризик. Ми маємо приклади ре­волюцій — французька, російська. Чи були ці виступи виправдані? Чи вони щось поправили? Чи вони одне лихо заступили іншим? Революція — дуже небезпечна річ. Справжня революція мала би грунтовно виправити лиха, які коїлися за попередньої влади. Якщо царизм був шкідливий, то добре — давайте міняти. Але чи замінили монархів у Росії чи у Фран­ції моральною, справедливою владою? Ні! Царів­королів заступила інша група людей, нітрохи не краща, ніж поперед­ні володарі. Тому до революції не варто ставитися ціл­ковито романтично — це не завжди зміна на краще.

 

Зараз у нас є приклад — Північна Африка, де нарід виступає проти своїх багатолітніх правителів. Ми мало знаємо про конкретну ситуацію, але в кожному разі нарід і влада вдалися до кровопролиття.

 

За умов демократії, коли держава є демократичною у повному зна­чен­ні цього слова, тобто діють закони законопослушенства, — тоді має­мо відразу впроваджену в Консти­туцію можливість змінити владу, приміром, при помочі виборів. Ми не задоволені тими, хто при владі? До побачення, вибираємо інших. Але така гладенька зміна влади можлива тільки в законопослушній державі, де влада також є законопослушною. Тобто це — ідеальна демократія. Тепер же, якщо влада не хоче поступитися, не хоче піти — як в тих африканських державах — людям доводиться братися до методів фізичного поборювання, до збройних методів. Незадоволення народу є знаком для людей при владі — якщо вони мають сумління, вони повинні піти і поступитися місцем іншим. Втім, так не трапляється майже ніколи й ніде. Той, хто дорвався до влади, вже міцно її тримається. Адже пам’ятаймо: мати владу — то є велика спокуса.

 

Отже, єдиний спосіб уникнути при кожній зміні влади потрясінь, які можуть коштувати навіть людського життя, — мати здорові закони і міцно їх триматися. Наша головна трудність саме в цьому — ми не пристосовує­мо­ся до законів, навпаки, ми прис­то­совуємо закони до наших забаганок. Навіть Конституцію змінюємо що­кілька років. І навіть не розуміємо, наскільки важливо те, що робимо. Бо в нас немає поняття про те, що є закон. Держави — великі, сильні — обов’язково мають якийсь підста­во­вий основний закон. І саме тому вони великі й сильні. Бо в них є со­лідна основа, на яку спирається вся державна споруда і яка нізащо не може бути зневажена, принесена в жертву. На­томість ми міняємо власні закони як рукавички відповідно до пори року. То яка в нас сила? В чому вона має бути, якщо в нас нема закону? Нема самого поняття про закон. Нема міц­ного грунту під ногами. Нема на чому будувати своє життя і свою державу.

 

Чому так? Це дуже небезпечний момент у нашому розвитку. І єдиний спосіб вийти з цього небезпечного становища — виховувати, формувати інший погляд на ці підставові речі. Той, хто має розум, повинен говорити про це голосно, говорити насамперед з молодими людьми. Молодь повинна відчувати, що є щось добре, тривале, вартісне. Адже молоді люди мають не лише ентузіазм, вони ще мають особливе відчуття, що є добре. Це Божий дар молодості — і на це треба звертати увагу.

 

Любомир Гузар «Дзеркало тижня. Україна» №21