Поясненню канонічної ситуації єпископів, висвячених без згоди Святішого Отця, було присвячене вчорашнє видання „L’Osservatore Romano”, яке містило декларацію Папської Ради Інтерпретації Законодавчих Текстів.

Канон 1392 ККП (Кодексу Канонічного Права) від 1983 р. передбачає у цих випадках покарання у вигляді екскомуніки (відлучення від Церкви) силою самого права. Це питання особливо актуальне по відношенню до Католицької Церкви у Китаї, де влада змушує висвячувати єпископів без папського мандату.

Публікуємо переклад ватиканського документа українською мовою:

Декларація Папської Ради Інтерпретації Законодавчих Текстів щодо правильної інтерпретації канону 1382 Кодексу Канонічного Права.

За останні десятиліття в різних країнах траплялися свячення єпископів без папського мандату. Вони переривають сопричастя з Єпископом Риму і серйозно порушують церковну дисципліну. Як нагадує ІІ Ватиканський Собор, якщо Наступник Петра відмовляє або заперечує апостольській спільноті, єпископи не можуть обійняти свій уряд (пор. Lumen gentium, 24).

Оскільки йдеться про досить важливе і делікатне питання, Апостольська Столиця завжди приділяла йому велику увагу, докладаючи зусиль у всіх спробах, щоб не відбувалися нелегальні свячення єпископів.

У цьому контексті Папська Рада Інтерпретації Законодавчих Текстів здійснила поглиблене вивчення проблематики, пов’язаної з правильною інтерпретацією 1382 канону ККП, із особливим наголосом на канонічній відповідальності осіб, задіяних у свяченні єпископа без обов’язкового апостольського мандату. Результатом цього вивчення є декларація, наведена нижче.

1. Папську Раду Інтерпретації Законодавчих Текстів попросили пояснити певні деталі щодо правильного застосування канону 1382 ККП, а особливо того, що стосується відповідальності осіб, задіяних у свячення єпископа без обов’язкового апостольського мандату. Питання, як таке, не викликає юридичних сумнівів самих по собі, але вимагає лише кількох пояснень для відповідного розуміння найважливіших пунктів карної норми та способу, в який вона має застосовуватись до конкретних випадків, беручи до уваги особисту ситуацію осіб, що беруть участь у виконанні злочину.

2. Як відомо, канон 1321 ККП окреслює злочин як зовнішнє порушення закону чи наказу, вчинене зумисно чи не зумисно. Канон додає, що коли наступило зовнішнє порушення, передбачається осудність, хіба би виявилось щось інше (кан. 1321, §3). Щоб злочин відбувся, достатньо, щоб виконавець знав, що порушує канонічне право; не обов’язково, щоб він знав, що до канонічного права додається покарання. Канон 1382 ККП визначає покарання екскомуніки latae sententiae, зарезервоване за Апостольською Столицею, для єпископа, який без папського мандату висвячує когось на єпископа і тих, хто таким чином приймає єпископські свячення. Такий злочин порушує католицьку науку, підтверджену, зокрема, у догматичній конституції Lumen Gentium, пп. 22 і 24, а також у декреті Christus Dominus № 20 і прийнятим у кан. ККП 377 § 1: „Папа Римський вільно іменує єпископів або затверджує обраних згідно з правом”, а також у кан. 1013 ККП: „Жоден єпископ не може висвячувати на єпископа, якщо спершу не упевниться у папському дорученні”. Кан. 1382 ККП є перш за все дисциплінарною нормою Церкви, яка, як підкреслює кан. 11 ККП, стосується лише охрещених в Католицькій Церкві або тих, хто вже був до неї прийнятий. Крім того, відповідає злочину, охарактеризованому в каноні 1459 § 2 Кодексу Канонів Східних Церков, хоча в карній традиції цих Церков немає санкції latae sententiae. З огляду на це та сама каранакладається ferendae sententiae.

3. Злочин, передбачений каноном 1382 ККП здійснює єпископ, який висвячує, так само як і висвячваний клирик. Крім того, беручи до уваги, щов обряді єпископських свячень зазвичай бере участь більшеєпископів, яківиконують завдання співвисвячування, тобто покладають руки і промовляють молитву освячення під чассвячень (див. Caeremoniale Episcoporum слід. 582 і 584), є співучасниками злочину і у зв’язку з цим також підлягають карній санкції. Це тлумачення підтверджується традицією Церкви та її найновішою практикою.

4. Якщо натомість йдеться про покарання за злочин, кара у вигляді екскомуніки, передбачена каноном 1382 ККП, пов'язана із загальним вимогам канонічного права, оскільки тягне за собою за собою кару lataesententiaeочевидно і безсумнівно. Як відомо, крімзагальнихкарнихсанкцій ferendae sententiae, накладених законною владою у вигляді вироку або декрету, що увінчує відповідний процес у канонічній системі, існують також так звані кари latae sententiae, які не залежать від зовнішнього судді, який їх накладає, а це специфічний випадок, коли винуватець не стягає на себе кару наперед визначену (latae sententiae), крім того, що визначено в кан. 1324 § 3. Останній звільняє від зазначеної кари latae sententiae, якщо виникнуть обставини, які відповідно до § 1 того ж канону, хоча і не виключають кари як такої, однак пом'якшують її. Канон 1324 § 3 фактично вказує, що винуватець не несе кари latae sententiae, якщо є одна з обставин, зазначених у кан. 1324 § 1. Таким чином, кожна особа, у випадку єпископських свячень без папського мандату, розглядається індивідуально, відповідно до її особистої ситуації у зв'язку з понесенням кари екскомуніки latae sententiae зарезервованої за Апостольським Престолом. Згадані особисті обставини можуть бути дуже різними, а в деяких випадках можуть становити пом'якшуючі обставини, передбачені законом. Таким чином, канон 1324 § 1 ККП передбачає, що сильне емоційне хвилювання, особа, яка не закінчила шістнадцяти років життя, примус обгрунтованим страхом, навіть якщо обгрунтованим лише відносно, крайня необхідність чи великі незручності, серйозна і несправедлива провокація, або незнання, яке оправдовує, що до закону чи наказу була додана кара є пом'якшуючими обставинами, які виключають кару latae sententiae у встановленому законом порядку. Небагато з цих умов можуть бути пов'язані зі злочином свячення без папського мандату. Проте, існує безліч пом'якшуючих обставин, зазначених у кан. 1324 § 1, 5 ККП, котрі, як показує історія, можна погодити зі злочинами такого роду: коли особа, що уділяє таїнство, чи приймає його, "примушена сильним страхом, навіть якщо лише відносно обгрунтованим, або з крайньої необхідності чи великоїнезручності". У конкретному випадку єпископських свячень без папського мандату пом'якшуюча обставина сильного страху чи великої незручності (звільнення від фізичного насилля), має розглядатися щодо кожної особи, якабере участь в обряді: єпископів, які висвячують, і висвячуваних клириків. Кожен зних знає у своєму серці ступінь особистої відповідальності, і право совісті покаже кожному, чи він підпадає карі latae sententiae.

5. Щодо канонічної відповідальності тих, хто бере участь у свяченні єпископа без папського мандату необхідно необхідно додати таке. Зовнішнє вчинення дій, що караються згідно кан. 1382 ККП спонтанно спричинює серед вірних реакцію навіть згіршення і замішання, яких не можна у жодному випадку недооцінювати, і котрі вимагають від  вплутаних у цю ситуацію єпископів обов’язкового відновлення авторитету через знаки причастя і покаяння, які можуть бути оцінені всіма, і без яких душпастирська влада єпископа "навряд чи могла б бути прийнята народом Божим, як вияв присутностіХриста, що діє у самій Церкві" (Pastores Gregis п. 43). Вони керують партикулярними Церквами, як навчає ІІ Ватиканський Собор, "порадами, заохоченнями і прикладами" (Догматична Конституція Lumen gentium, п. 27, пор. Кан. 387 ККП). Потрібно такожпам'ятати, що канон 1331 § 1 ККП зазначає, що екскомунікованому не можна: 1) брати участь у звершенні Євхаристійної Жертви чи в будь-яких інших богослужбових обрядах, 2) уділяти таїнства і сакраменталії та приймати таїнства, 3) виконувати жодні уряди, служіння чи завдання, здійснювати акти управління, котрі, якщо однак здійснюються, є недійсними на підставі самого права. Ці заборони вступають в силу ipso iure (самого закону), у момент, коли застосовується наперед проголошена кара (latae sententiae). Немає потреби втручання церковної влади, що накладає на особу згадані заборони: усвідомлення свого злочину достатньо, щоб той, хто підлягає карі, був зобов’язаний перед Богом утримуватися від таких дій, у противному випадку він чинить акт морально нелегітимним, і тому чинить святотатство. Проте, були б важливими також акти, що виникають і з сили свячень і здійснюються у підозрілих обставинах святотатства.

6. Очевидно, вищезгадане не виключає, що у випадку єпископських свячень без папського мандату Святий Престіл може визнати за необхідне накладення даній особі покарань, наприклад, якщо б з її подальшої поведінки або небажання дати необхідні пояснення щодо рівня її участі у злочині, виявилося відношення, незгідне з вимогами сопричастя. Крім того, після отримання нової та достовірної інформації сама Апостольська Столиця може визнати необхідним, щоб оголосити екскомуніку latae sententiae, або накласти інші санкції і покути, якщо б це виявилося потрібним для виправлення згіршення, розсіяння замішання серед вірних, а більш загально, з метою утримання церковної дисципліни (пор. кан. 1341). Екскомуніка latae sententiae, встановлена каноном 1382 ККП, є зарезервованим покаранням Апостольського Престолу. Таке покарання називається карою "лікуючою", бо має на меті схилити порушника до покаяння: коли виявиться, що він щиро навернувся, він отримує право на звільнення від екскомуніки. Крім того, оскільки це покарання зарезервоване за Апостольським Престолом, злочинець, що кається, може звернутися лише до неї, щоб отримати звільнення від екскомуніки і примиритися з Церквою.

Ватикан, 6 червня 2011
Франческо Коккопалмеріо, глава
Хуан Ігнасіо Аррієта, секретар

За матеріалами wiara.pl