У вівторок, 3 травня 2011 р., Блаженніший Святослав Шевчук, Глава Української Греко-Католицької Церкви, разом з Преосвященним владикою Богданом Дзюрахом, Секретарем Синоду УГКЦ, відвідали Ватиканське Радіо, щоб скласти подяку від імені Церкви та вірних за служіння, яке тут виконується. Глава УГКЦ також спілкувався з журналістами різних мовних секцій. Не забракло й інтерв’ю українською мовою. З блаженнішим Святославом розмовляв о. Тимотей Коцур, ЧСВВ, запитуючи про беатифікацію Папи Івана Павла ІІ та про перші кроки у новому служінні:

– Блаженніший владико, минулої неділі ми всі були свідками того великого зворушення, яке охопило сотні тисяч вірних, зібраних на площі Святого Петра та довколишніх вулицях. Ніхто не приховував сліз радості. А що Ви відчували в цей момент, коли Святіший Отець Венедикт XVI проголосив Блаженним Папу Івана Павла ІІ?

– Я думаю, що таке відчуття якогось зворушення, такої великої внутрішньої радості наповняло всіх присутніх. Дуже цікаво, що саме цієї неділі наша Церква переживає неділю Антипасхи, тобто неділю святого Томи, Томину неділю, і саме те саме Євангеліє читалось латинською мовою під час беатифікаційної Літургії. Отож, ми, начебто з разом Томою могли торкнутися своїм серцем того Боку, того животворчого ребра, воскреслого Тіла Христового, бо тим Тілом Христовим є Церква, і коли ми торкаємось тієї справжньої, автентичної святості, яка у Церкві справді може бути пережита і відчута, ми насправді торкаємося отого ребра, проколеного ребра воскреслого Христа. І думаю, що це таке було відчуття усіх, що ми через особу Папи Івана Павла ІІ торкнулися джерела святості Христової Церкви.

– Як сказав Святіший Отець, зачитуючи беатифікаційну формулу, попередньо також був декрет Конгрегації Божественного культу, що для Римської дієцезії та для Польщі встановлено спеціальний день вшанування блаженного Івана Павла ІІ – 22 жовтня. А чи планує УГКЦ включити в літургічний календар пам’ять цього блаженного, як окреме свято?

– Я думаю, що ми мусимо поставити перед собою з часом це питання. Я вчора брав участь в урочистому перенесенні мощей Папи Івана Павла ІІ до вівтаря святого Севастіяна, і мав нагоду особисто розмовляти з кардиналом Анджело Амато, префектом Конґреґації в справах святих. Я зауважив, що сам дух і формат цієї беатифікації перевершує межі самої беатифікації, тому що беатифікація означає локальний культ, дозволений для дієцезії міста Риму і культ для тих місць або тих дієцезій, які отримують від Апостольської Столиці окремий на це дозвіл. Але якраз кардинал Амато мені сказав, що, мабуть, таких дозволів тепер треба буде давати дуже багато…

… Нам казали, що вже вишикувалась черга звернень…

Очевидно, що, мабуть, через деякий проміжок часу, точно відбудеться наступний процес – процес канонізації Святішого Отця Івана Павла ІІ. Тоді, очевидно, що всі Церкви, навіть помісні Східні Церкви, отримують повне право впроваджувати у свій літургійний вжиток почитання цього святого.

– Під час беатифікаційної Служби Божої усі звернули увагу на таку обставину, що оцю процесію перед Літургією очолювали два ієрархи з України. Ви і Високреосвященний Митрополит Мечислав Мокшицький, Голова Конференції Римо-католицьких єископів в Україні. У цьому контексті хочу запитати про співпрацю між УГКЦ та РКЦ в Україні: чи Ви вже мали нагоду зустрітися з митрополитом Мокшицьким, і взагалі, які є плани щодо цієї співпраці, до якої також заохочує Папа Венедикт XVI?

– Найперше хочу сказати, що всі ці події, події беатифікації ми переживали разом. Фактично тих останніх три дні ми були майже постійно разом з Його Ексцеленцією митрополитом Мечиславом Мокшицьким, мали нагоду і разом бути зворушеними тими подіями, разом нам сльози радості на очах з’являлися, і так само разом будували різні наші плани для майбутньої співпраці. Якось так дуже цікаво, що саме особа Папи Івана Павла ІІ стала таким, я би сказав, контекстом тих наших роздумів, наших переживань і наших бажань. Хочу зауважити, що з обох сторін є абсолютне бажання конструктивної співпраці, розбудови наших стосунків в дусі братньої любові, до якої, насправді, заохочує нас Папа Венедикт ХVІ. Я думаю, що ця співпраця не буде лише такою співпрацею на рівні бажань. Я думаю, що ми дуже гарно зможемо це втілювати в наше життя, оскільки хто, як не ми, ті, що вже сьогодні живуть у католицькому сопричасті, повинні засвідчити його в Україні, зокрема тим Церквам, які ще в цьому сопричасті не живуть. І, отож, я думаю, що і Українська Греко-Католицька Церква, і Римо-Католицька Церква в Україні відчувають цю потребу – потребу спільного свідчення Євангелія. І, оскільки, є такі відчуття, є такі бажання, є такі переконання, то воно обов’язково втілиться в нашу конкретну душпастирську місію.

– Ви також згадували слово «плани». Місяць тому, коли відбулося Ваше обрання, інтронізація, всіх цікавило, які є плани, яка є програма служіння нового Блаженнішого? Про певні речі говорилося тоді… Минув місяць часу, відбулася вже безпосередня щодення зустріч з дійсністю, мабуть, десь зустрілися якісь клопоти, проблеми. Чи оцей відрізок часу вніс якісь корективи, можливо, представив нові виклики у Вашому служінні?

– Чесно можу відповісти на це питання, що плани не змінилися. Жодних якихось, я би сказав, коректив для тих стратегічних напрямків, які були проголошені, я не відчув і не отримав. Можливо, в тих днях, можливо, навіть в тих візитах, які ми тепер переживаємо, конкретизуються певні нагальні завдання, які стоять у світлі тих планів. Очевидно, що теж ми тепер будемо дуже так, я би сказав, конкретно розпрацьовувати певні механізми втілення в життя тих планів і будемо над ними працювати.

– В контексті ось цих планів, проектів, пригадую собі, що серед постанов останнього звичайного Синоду Єпископів УГКЦ, що відбувся восени минулого року в Брюховичах, одним з пунктів є визнати, що розвиток суспільних комунікацій є серед пріоритетів розбудови єпархіальних, екзархальних чи загальноцековних структур. Був такий пункт: рекомендувати владикам призначити прес-секретарів… Що в цьому напрямку робиться, які плани щодо цієї стратегії?

– Найперше, вживаючи слово «стратегія», яке щойно прозвучало, ми сьогодні розпрацьовуємо певну стратегію розвитку церковних мас-медіа в Україні. От зараз, буквально за півгодини, я буду мати зустріч з архиєпископом Челлі, який є головою Папської Ради у справах засобів масової комунікації. Ми, обов’язково, хочемо його запросити до України, дати можливість йому поспілкуватися з журналістами в Україні, відвідати різні вищі навчальні заклади, і католицькі, і державні, для того, щоб, з одного боку, від нього отримати певну пораду, як нам це розвивати, а з іншого боку – для того, щоб бути присутніми у мас-медійному світі. Я би сказав, що за останній місяць, може, найбільше з ким я спілкувався, це були журналісти, і в Україні, і тут, в Римі, тому що був такий дуже великий інтерес, зацікавлення нашою Церквою на загал, і тими подіями, які відбулися, зокрема.

Отож, ці рішення Синоду ми, насправді, дуже серйозно втілюємо в життя і сподіваюся, що не лише Глава Церкви буде активно присутній у мас-медійному просторі, але кожний єпископ нашої Церкви, більше того – кожний священик.

– Блаженніший Владико, нашими слухачами є і українці в Україні, але також і в діаспорі, слухають і через інтернет в усіх кінцях світу. З яким би побажанням Ви хотіли звернутися, користаючи з цієї нагоди, перебуваючи тут, у Римі?

– Найперше я би хотів в тому часі пасхальному побажати усім Христового миру, бо це було перше звертання, яким звернувся воскреслий Христос до Своїх учнів, коли Він появився перед ними, як воскреслий Христос. Він сказав їм: «Мир вам!» Цей мир означає не просто відсутність якогось конфлікту – цей мир означає повноту життя. Я би хотів, щоб ця повнота життя, яка випливає з того воскреслого Христа, насправді наповнила серця усіх нас.

Також при цій нагоді сьогодні хочу згадати, що один з дуже заслужених священиків нашої Церкви саме сьогодні святкує свій ювілей – це є отець-доктор Іван Музичка, який сьогодні святкує 60 років свого священства. Отож, я би хотів щоби уся наша Церква, і в Україні, і в діаспорі раділа теж з цього ювілею і хотів би побажати отцю-доктору Івану Музичці всіх Божих благодатей – щастя, здоров’я, сили духу, якою він завжди відзначався як, я би сказав, такий свого часу речник патріарха Йосифа Сліпого, а, відтак, великий катехит нашої Церкви. Щоби це його свідоцтво насправді доцінене усіма нашими вірними.

– Дуже дякую і від імені слухачів просимо Вашого благословення.

Джерело: Радіо Ватикан