Нетерпимість і дискримінація по відношенню до християн можуть виражатися не лише у вигляді прямого фізичного насильства. Все частіше порушення прав християн відбувається в рамках існуючих правових систем. У Європі, культура якої грунтується на християнських цінностях і традиціях, християнство витісняється з публічної сфери. Захист християнської ідентичності Європи стає однією з форм боротьби з християнофобією.

Релігійно мотивована ненависть має своє корінням в занепалій природі людини і виникла задовго до появи християнства. Починаючи з Каїна, що вбив свого брата за його глибоку і щиру віру, люди переслідують тих, хто вірить інакше, ніж вони. Можна припустити, що причина тому — глибока дисгармонія власних стосунків з Богом, яка стимулює агресію відносно оточуючих. Тому, поза сумнівом, релігійна ненависть залишатиметься вірним супутником людства від гріхопадіння до кінця часів.

Пам'ять про переслідування християн стародавнього і новітнього часу дбайливо зберігається Церквою, а гоніння майбутніх часів припустимі і очікувані. Проте невідворотність подібних гонінь зовсім не означає, що християни повинні відмовлятися від боротьби за збереження цивілізації, створеної на базисі їх віри. Один з аспектів такої боротьби — діяльність, направлена на захист прав християн. Проте, щоб вона отримала розвиток, загроза правам християн має бути перш за все визнана.

Термін «християнофобія» був введений в суспільно-політичний і науковий обіг професором права Нью-йоркського університету Джозефом Вайлером в 2004 році(1), тобто пізніше, ніж з'явилася на світ «ісламофобія», і набагато пізніше, ніж «антисемітизм». Юдей за віросповіданням, професор Вайлер заговорив про християнофобію, коли Європейський парламент відхилив кандидатуру Рокко Буттільоне, практикуючого консервативного католика, на пост комісара Європейського Союзу. Буттільоне в рамках своєї передвиборної кампанії мав необережність заявити, що вважає гомосексуалізм гріхом. Тут варто згадати, що він не закликав до переслідування осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації. І проте цього було достатньо, щоб зробити його небажаним кандидатом в політкоректні ряди євробюрократії в очах депутатів Європарламенту, що регулярно приймають резолюції на підтримку прав гомосексуалістів.

Християнофобія як поняття включає як нетерпимість відносно християн, так і їх дискримінацію. Перше стосується негативного стереотипування християн в соціумі, друга передбачає законодавчі або правові акти, що ущемляють власне права християн. При визначенні цього поняття в цілому застосовується та ж методологія, що і відносно «ісламофобії» і «антисемітизму».

Термін «християнофобія» отримав деяке міжнародне визнання. Так, на універсальному рівні він знайшов віддзеркалення у ряді документів ООН, наприклад в Підсумковому документі Конференції з огляду процесу Дурбанського, який був прийнятий в Женеві 24 квітня 2009 року(2).

Зустрічається цей термін і в деяких підсумкових документах конференцій, співорганізатором яких виступила Рада Європи (наприклад, в Казанському плані дій, прийнятому в ході Міжнародного юнацького форуму, який проводився в Казані з 30 листопада по 4 грудня 2008 року(3), в Підсумковому документі Бакинської молодіжної ініціативи, прийнятому в ході конференції «Виходячи за рамки релігійних відмінностей», яка відбулася в Баку 5–8 листопада 2008 року, в Стамбульській декларації, прийнятій в ході симпозіуму «Міжрелігійний і міжкультурний діалог в молодіжній роботі»(4), що проходив в Стамбулі з 27 по 31 березня 2007 року(5), і інших). З іншого боку, в Білій книзі з міжкультурного діалогу(6), прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи в 2008  році, цей термін відсутній.

ОБСЄ створила посаду представника з питань боротьби з расизмом, ксенофобією і дискримінацією, який займається проблемами нетерпимості і дискримінації відносно християн і представників інших релігій(7).

Зрозуміло, практика виділення особливо вразливих соціальних груп, меншин, не є бездоганною з точки зору національного і міжнародного права. Спираючись на заборону дискримінації, група людей, зв'язаних будь-якою ознакою, може при сприятливому збігу політичних обставин довести необхідність надання собі спеціального правового статусу. Світова спільнота вже приділяє особливу увагу расовій, етнічній, релігійній, віковій, сексуальній і іншим меншинам. Часто здається, що будь-яка людина може віднести себе хоч до якої-небудь меншості і боротися за свої права. В результаті всього цього в суспільстві втрачається уявлення про більшість і його законні інтереси.

Християнські меншини в країнах з нехристиянською більшістю дуже часто стають жертвами насильства і нетерпимості. Проте цій проблемі приділялося і приділяється мало  уваги. Як правило, захист будь-яких меншин в світі обумовлений політичним інтересом держав. Наприклад, арабські держави на всіх доступних політичних майданчиках борються з проявом ісламофобії відносно мусульманської меншості в західних країнах. Антисемітизмом стурбований Ізраїль і єврейські спільноти світу. Християнські ж спільноти, наприклад на Близькому Сході, не представляють жодного інтересу ні для однієї світової політичної сили в першу чергу тому, що не можуть бути використані як елемент додаткового зовнішнього тиску на місцеві політичні режими.

Захист прав християнських меншин не має якоїсь специфіки в порівнянні з іншими меншинами. Проте, щоб він був результативним, необхідна поява стійкого інтересу окремих держав до даної проблеми. Швидше за все, подібний інтерес виникне, коли християнські меншини орієнтуватимуться не на інтеграцію в місцеве співтовариство (як східні християни Близького Сходу), а на зовнішні сили. Це цілком стосується  протестантських меншин, які з'явилися в країнах з нехристиянською більшістю в останні десятиліття.

Непідкріплений державним інтересом рух проти християнофобії отримав розвиток і оформлення в західних країнах і є рухом на захист прав більшості. Саме у цьому полягає феноменальність даного явища. На перший погляд, говорити про боротьбу з християнофобією в Європі і США — це все одно, що боротися з ісламофобією в Саудівській Аравії або антисемітизмом в Ізраїлі, але, насправді, християнська більшість відчуває себе не такою  вже й захищеною в колисці власної цивілізації — Європі.

Останніми роками створений ряд суспільних інститутів, які займаються моніторингом актів християнофобії, наприклад Бюро моніторингу нетерпимості і дискримінації відносно християн в Європі(8), Фонд «Alliance Defend»(9). Доречно розглянути ряд недавніх випадків, які демонструють актуальність захисту прав християн. Наприклад, в лютому-березні поточного року зафіксовані наступні посягання на права християн. В Іспанії в одному з університетів Мадриду група студентів в кількості 50 чоловік захопила католицьку каплицю в кампусі. Молоді люди викрикували антицерковні гасла, дівчата при цьому роздяглися. У Великобританії суд постановив заборонити батькам, які осуджують гомосексуалізм, всиновляти дітей. У  Хорватії вчителька католицького катехизму з'явилася перед судом за те, що на уроці назвала гомосексуалізм хворобою(10).  Актам християнофобії присвячена спеціальна доповідь Бюро моніторингу нетерпимості і дискримінації відносно християн в Європі під назвою «Нетерпимість і дискримінація відносно християн в Європі в 2005–2010 роках», видана в кінці 2010 року(11).

Навіть поверхневий аналіз цього документа дозволяє зробити висновок, що більшість актів християнофобії є результатом політичної і законодавчої підтримки меншин, яким в Європі приділяється підвищена увага. Симптоматично, що навіть Державний департамент США в Доповіді про реалізацію релігійної свободи в світі визнав арешт проповідника, що назвав гомосексуалізм гріхом в проповіді на одній з вулиць Лондона, прикладом порушення релігійної свободи(12). Це говорить про те, що права меншин вже абсолютно доведені ad absurdum.

Черговою спробою знайти баланс між правами більшості і меншості став розгляд справи «Лаутсі проти Італії» в Європейському суді з прав людини. Як випливає з матеріалів справи, заявниця назвала порушенням своїх прав розміщення розп’ять в державній школі Італії. У першій інстанції ЄСПЧ задовольнив вимогу заявниці (рішення від 3 листопада 2009 року), проте в ході розгляду справи у Великій палаті, до якої як третя сторона приєдналися ряд держав (Вірменія, Болгарія, Кіпр, Росія, Греція, Литва, Мальта, Сан-Маріно, Монако і Румунія), суд не задовольнив вимог пані Лаутсі, відмінивши перше рішення (18 березня 2011 року)(13). Зрозуміло, остаточне рішення суду — на користь прав християнської більшості. Проте аргументація цієї правозахисної інстанції не дає надто багато приводів для оптимізму. Суд підтвердив свободу державного розсуду в релігійній сфері, яка залишається досить широкою через відсутність загальноєвропейського консенсусу з питання церковно-державних стосунків (наприклад, державні церкви у ряді європейських держав ніхто доки не відміняв). Крім того, судді порахували недоведеним факт християнської індоктринації дітей Лаутсі присутністю релігійного символу (розп'яття) на стіні. Проте суд відмовився від використання в мотивувальній частині рішення поняття більшості, його традицій і цінностей, до чого апелювало уряд Італії. З одного боку, суд вирішив, що має повноваження оцінювати міру суб'єктивізму думки Лаутсі відносно того, чи піддаються її діти релігійній індоктринації чи ні, а з іншого — відмовився від визнання очевидного конфлікту з правами християнської більшості, яка зустріла рішення 2009 року протестними акціями. У цьому доводиться бачити небажання визнавати законні інтереси більшості, що, звичайно, знаходиться в повній відповідності з останньою практикою суду.

Логіці захисту прав меншин слідує і резолюція Європейського парламенту «Про становище християн в світлі захисту свободи релігії», прийнята 20 січня 2011 року(14). Згадка християн в документі інституту Європейського союзу сама по собі є безпрецедентним випадком, який заслуговує на увагу. Проте необхідно зазначити, що цей документ викликає низку запитань. Наприклад, в ньому не згадується термін «християнофобія», що свідчить про спробу винести проблеми захисту прав християн за межі європейського континенту. Не встановлюється в ньому і зв'язок між погіршенням становища християн на Близькому Сході і Північній Африці і зростанням числа європейських і американських військових операцій в цьому регіоні, а також потоком місіонерів, які ігнорують міжрелігійний status quo. Авторитетність даного документа сильно нівелюється його походженням з регіону, де християнська більшість цілеспрямовано маргіналізується, як про це сказано, наприклад, в доповіді «Маргіналізація християн» Християнського інституту (Великобританія), виданому в 2009 році(15).

Щоб боротьба з християнофобією в Європі принесла плоди, необхідне вироблення концепції захисту прав більшості, яка визначала б баланс її інтересів з меншістю. З правової практики деякі кроки в цьому напрямі були зроблені в рамках рішення Європейського суду з прав людини у справі інституту «Отто Премінгер проти Австрії»(16). В рішенні у цій справі суд підтримав позицію влади Австрії, яка вилучила з прокату антикатолицький фільм. Зокрема, в його мотивувальній частині підкреслювалося, що «суд не може ігнорувати той факт, що римо-католицька віра є релігією переважної більшості тірольців». В деякій мірі права більшості отримали визнання у рішенні ЄСПЧ у справі «Шар Шалом ве Цадік проти Франції»(17), в якому право влади встановлювати виняткові стосунки з домінантною юдейською релігійною спільнотою отримало підтвердження. Проте вказаних рішень дуже мало, щоб говорити про цілеспрямоване формування підходів до того, щоб рахуватися з правами більшості, тоді як це особливо необхідно в полікультурній Європі, де просування прав меншин у винятковому порядку вже викликає  зростання правого радикалізму. Адже ігнорування прав більшості настільки ж небезпечне для суспільного благополуччя, як і порушення прав меншин. Співіснування ж груп населення, що відрізняються етнічними, релігійними і іншими ознаками, в єдиному публічному просторі неможливе без загального базису, який немислимо знайти всередині правової системи, закритої для ціннісного вкладу традиційних релігійних спільнот, а для Європи перш за все — християнських Церков.

Вахтанг Кіпшідзе,
експерт панелі ОБСЄ/БДІПЧ
із питань свободи релігії і переконань

Примітки:
1. http://www.intoleranceagainstchristians.eu/index.php?id=239.
2. http://www.un.org/russian/durbanreview2009/.
3. http://www.coe.int/t/dg4/youth/Source/Resources/Documents/2008_Kazan_Act....
4. http://www.coe.int/t/dg4/youth/Source/Training/Training_courses/2008_Bak....
5. http://www.coe.int/t/dg4/youth/Source/Resources/Documents/2008_Istanbul_....
6. http://www.coe.int/t/dg4/intercultural/Source/Pub_White_Paper/White%20Pa....
7. http://www.osce.org/node/44357#3.
8. http://www.intoleranceagainstchristians.eu.
9. http://www.alliancedefensefund.org/#.
10. http://www.intoleranceagainstchristians.eu/index.php?id=573.
11. http://www.intoleranceagainstchristians.eu/fileadmin/user_upload/Five-Ye....
12. www.state.gov/g/drl/rls/irf/2010/.
13. http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?action=html&documentId=883169....
14. http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P7-T....
15. http://www.christian.org.uk/wp-content/downloads/marginchristians.pdf.
16. Otto-Preminger-Institut v. Austria. http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=Otto-Preminger-Institut%20|%20v.%20|%20Austria&sessionid=69366834&skin=hudoc-en.
17. Cha’are Shalom Ve Tsedek v. France. http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=Cha%27are%20|%20Shalom%20|%20Ve%20|%20Tsedek%20|%20v.%20|%20France&sessionid=69366834&skin=hudoc-en.

Джерело: e-vestnik.ru