Участь сотень тисяч віруючих, а деякі говорять про мільйон, очікується у Ватикані на Святій Месі беатифікації Папи Івана Павла II. Про це сьогодні вранці йшла мова на брифінгу в Залі Друку Святійшого Престолу, на якому були представлені основні заходи, пов'язані з майбутньою подією. В суботу ввечері кардинал-вікарій Агостіно Валліні очолить молитовне чування в Чірко Массімо, починаючи з 20-ої години. А в неділю 1 травня Бенедикт XVI відправить на площі Св. Петра о 10 годині Літургію з обрядом прославляння в лику Блаженних Папи Войтили.

В інтерв'ю одному з польських телеканалів, даному в жовтні 2005 року  Папа Ратцінгер розповідає про свою дружбу з ним, що зародилася ще на конклаві 1978 року.

«Із самого початку я відчував велику симпатію, і, слава Богу, у той час і кардинал незаслужено обдаровував мене своєю дружбою. Я вдячний за надану мені довіру, хоча нічим не заслужив на неї. Особливо в моменти молитви я побачив – не просто зрозумів, а побачив, – що це була людина Божа. Ось найяскравіше враження: людина, що живе з Богом, навіть в Бозі. Потім мене вразили його щирість, відсутність упереджень, з якими він до мене віднісся. Словом, так зародилася дружба, витікаюча з самого серця. А відразу ж після обрання Папа викликав мене до Риму кілька разів для бесіди і врешті-решт призначив префектом Конгрегації віровчення».

Бенедикт XVI відповів на питання про основні риси понтифікату Івана Павла II:

«Я б сказав, що тут можна мати дві точки зору: одну -- ad extra, на світ, і другу -- ad intra, на Церкву. Що стосується світу, мені здається, що Святійший Отець своїми мовами, своєю особистістю, самим фактом своєї присутності, своєю здатністю переконувати створив нову шкалу чуйності до моральних цінностей, до значення релігії в світі. Це привело до нового розуміння, нового сприйняття проблем релігії, необхідності релігійного виміру в людині і перш за все до того, що в світі неймовірним чином зросло значення Римського єпископа. Всі християни визнали – незалежно від відмінностей і не дивлячись на їх незгоду з першістю Наступника Петра, – що він є офіційним виразником християнської точки зору в світі. Ніхто інший не може говорити настільки вагомо в міжнародному масштабі від імені християнства і зробити християнську реальність повноправним учасником світових подій. Але і для нехристиян і для інших релігій він був промовцем великих людських цінностей.

Слід також згадати, що йому вдалося створити атмосферу діалогу між великими релігіями і відчуття загальної відповідальності, яку ми всі несемо перед світом. Він прагнув переконати, що насильство і релігії – це несумісні речі і що ми разом повинні шукати шлях до миру, розділяючи відповідальність за людство.

Розглянемо тепер ситуацію Церкви. Я б сказав, що, перш за все, він зумів захопити молодь Христом. Це було новим явищем, якщо пригадати про молодь 1968 року і сімдесятих років. Ентузіазму молоді до Христа і до Церкви, а також до складних [для розуміння] цінностей міг добитися лише чоловік з харизмою Івана Павла II; лише йому вдавалося мобілізувати молодь світу заради справи Бога і заради любові Христової».

«Мої останні дві зустрічі з ним сталися в лікарні «Джемеллі», приблизно 5-6 лютого, і за день до його смерті, в його кімнаті. Під час першої зустрічі було видно, як Папа страждає, але він був в повній свідомості і дуже чітко реагував на навколишнє оточення. Я прийшов до нього просто для робочої зустрічі, оскільки мені потрібно було дізнатися про деякі його рішення. Святійший Отець, терплячи біль, дуже уважно вислухав мене. Потім в кількох словах повідомив мене про свої рішення, благословив і попрощався зі мною по-німецьки, завіривши мене в своїй довірі і своїй дружбі. Я переживав величезне хвилювання, спостерігаючи, як, з одного боку, його страждання з'єднується із страждаючим Господом, як він несе своє страждання з Господом і заради Господа; а з іншого – як він сяє внутрішнім спокоєм, залишаючись в повній свідомості. Друга зустріч відбулася за день до смерті: оточений лікарями і друзями, він ще більше страждав, це було видно навіть зовні. Він був ще в повній свідомості і дав мені своє благословення. Папа не міг багато говорити. Для мене великим уроком стала його терпеливість в стражданні, я бачив і відчував, що він знаходиться в руках Божих і віддав себе волі Божій. Не дивлячись на видимі страждання, він був спокійний, тому що перебував в руках Божественної Любові».

Джерело: Радіо Ватикан