В понеділок, 11 квітня, в костелі Матері Божої Громничної у Львові відбулася зустріч Архиєпископа-митрополита Львівського Римсько-Католицької Церкви Мечислава Мокшицького зі студентською молоддю. Зустріч, яку організували отці-домінікани, була приурочена до 10-ої річниці візиту папи Івана Павла ІІ до України.

На початку зустрічі молодь привітала Архиєпископа Мокшицького піснею «Відкрийте двері для Христа». Після перегляду коротенького фільму про Івана Павла ІІ, Архиєпископ коротко розповів про життя Івана Павла ІІ, акцентуючи увагу на його стосунках з молоддю.

Зокрема він розповів:
«Папа Іван Павло ІІ завжди з особливою любов’ю ставився до молоді. Він завжди шукав з нею зустрічі. Ще будучи священиком, він часто виїжджав з молоддю своєї парафії на літні табори та різноманітні прогулянки. Ставши єпископом Кракова, він заснував душпастирство студентів. Вже як Папа, почав займатись душпастриством молоді в Римі.

Одного разу він вирішив організувати зустріч з молоддю в Квітну Неділю на площі Св. Петра у Ватикані. Було заплановане молитовне чування в суботу напередодні, а в неділю – Служба Божа. Єпископи і священики трохи переживали, бо сумнівались, чи прийде молодь на цю зустріч. Але, на їх велике здивування, молодь прийшла, і то у немалій кількості. З 1983 року ці зустрічі на Квітну Неділю відбуваються кожного року. Вони потім переросли у Всесвітні Дні Молоді.

Окрім того, папа Іван Павло ІІ започаткував відправу Служби Божої в базиліці Св. Петра на початок академічного року. І кожного разу базиліка була вщент заповнена.

Молодь завжди приймала Івана Павла ІІ. І не через його приємний голос і гарний вигляд (хочу зазначити, що ці риси допомагали йому в проголошені слова Божого, в євангелізації). Справа в тому, що кожна людина щодня потребує духовної їжі. Ніщо з матеріальних речей не може дати відчуття повного спокою. Тому молодь йде до тих, хто задовольняє ту частину їх духовних потреб. Що найбільше молодь цінувала в Папі? – Те, що він був не просто привітний до них, любив їх, але і вимагав, щоб вони жили відповідно до Євангелія.

Наприкінці життя Папа мав проблеми зі здоров’ям, йому було важко читати проповіді, не міг ходити, але на всіх Службах Божих для молоді він був присутній. В таких випадках кардинал відправляв Літургію, Папа сидів збоку, а єпископ читав його проповідь. Молодь була дуже вдячна Івану Павлу ІІ за це. Для них більш важливими були не його слова, а жест присутності.

Так само під час відпочинку в Кастель-Гандольфо він вечорами запрошував до себе молодь поспівати пісень. В програмі візиту до кожної країни обов’язково була зустріч з молоддю. Ми пам’ятаємо з вами ту зустріч з молоддю на Сихові у Львові.

Цікаво, що Іван Павло ІІ не говорив нічого надзвичайного, щоб привернути до себе молодь. Він просто проповідував християнські цінності, закликав поглиблювати віру, читати Святе Письмо, молитися, дотримуватися Божих та Церковних заповідей.»

Після цього вступу студенти мали нагоду поставити Архиєпископові, котрий 9 років був секретарем Івана Павла ІІ, запитання про покійного Папу.

- Чи Іван Павло ІІ коли-небудь гнівався? Як це виглядало?

Івана Павла ІІ, як і більшість людей, в дитинстві батьки вчили бути слухняним, в школі – вчителі, в Церкві – катехити. Як священик, він пройшов шість років вишколу в семінарії. Ставши Папою, він вже мав випрацьовану особистість, був людиною високої культури, мав добре виховання, молився, працював над собою.

Він ніколи не був роздратований. Деколи казав деякі слова сильніше: чи під час проповіді, чи в приватних дискусіях (типу: «Треба то зробити!»). Його дратувало, коли він вже мав хворобу Паркінсона, коли його рука тряслась, і він не міг її зупинити.

Одного разу він навіть легко вдарив мене по руці – я того навіть не відчув. Це сталося в Швейцарії під час зустрічі з молоддю. Папа тоді вже мав труднощі з читанням. Перед початком зустрічі йому від руки написали німецькою мовою текст привітання, яке він мав зачитати. Секретар Станіслав попередив мене, що як Папа не зможе того прочитати, то забрати в нього картку, і він продовжить далі. Коли Іван Павло ІІ почав читати, то я зрозумів, що йому то дається важко і підійшов, щоб забрати картку: «Святіший Отче, то не є важливе…». Але він однієї рукою відсунув папери, другою вдарив мене по руці, і таким жестом дав мені зрозуміти, що дочитає сам.

- Чи правда те, що кардинал Кароль Войтила мав зустріч з о. Піо і той сказав йому, що він стане Папою?

Правда те, що він їздив до отця Піо, і навіть сповідався в нього, але отець не казав йому, що він буде Папою римським. Після того, як кардинал, він писав до отця лист з проханням про молитву за хвору жінку, яка мала чотирьох дітей. До речі, вона потім оздоровилась.

- Розкажіть, будь ласка, про молитовне життя Івана Павла ІІ. Чи мав він якісь видіння?

Папа Іван Павло ІІ був людиною глибокої молитви, про нього говорять як про містика. Про видіння він нічого не розповідав і не писав. Він багато часу присвячував молитві. Мав план дня, якого дотримувався завжди. Він казав: «Якщо присвятимо час молитві, то справи будуть робитися ефективніше». Молитва в нього була завжди запланована, її можна було перенести у випадках важливих зустрічей, але ніколи не відмінити. Папа завжди молився напередодні зустрічі за тих, з ким мав зустрітись, а після зустрічі доручав їх в молитві Богові.

Його день починався о 5:15 год. Він одразу лягав у спальні хрестом на підлозі і молився вервицю (5 таїнств). Після того 30 хв. розважав у приватній каплиці. Молився часослов. Після того відправляв Службу Божу, на яку запрошував близько 30-ти вірних. Після сніданку завжди йшов в каплицю на молитву.

З 11:00 до 13:30 год. кожного дня були заплановані аудієнції. Між ними він ходив по терасі і молився дві інші частини вервиці.

Кожної п’ятниці він молився Хресну Дорогу. Кожного четверга – година адорації Найсвятіших Тайн. Кожного ранку співав утреню і акафіст до Богородиці.

В приватній каплиці стояла клякальниця, на якій клали папірці із записаними проханнями про молитву, які люди присилали з усього світу. Він читав ті карточки, благословляв їх знаком хреста і молився в тих наміреннях. Раз в тиждень він відправляв Службу Божу в тих наміреннях.

Після обіду молився вервицю, коронку до Божого Милосердя, літанії (до Серця Ісусового, до крові Ісуса, до Марії, до св. Йосипа, до всіх святих).

Також кожен день читав Святе Письмо і Життя святих.

В травні щодня виходив на терасу до каплички Матері Божої Фатімської і там ми співали літанію до Марії, в червні – до Серця Ісуса.

Перед сном він коротко молився в каплиці. Йшов у спальню, виключав світло, ставав біля вікна, молився і благословляв Рим, Церкву і весь світ. Це був приватний жест, ніхто про це не знав. Папа пам’ятав про свою відповідальність за Церкву і світ, тому робив це не лише офіційно в неділю і під час звернень Urbi et Orbi.

Під час трагедій, воєн, катастроф, які траплялись, він ніколи не панікував. Він казав: «О, Боже…» і йшов до каплиці молитись. Потім скликав на нараду співпрацівників, міністрів закордонних справ і радились, що може зробити і чим допомогти Апостольська Столиця.

Також в простих молитвах до кінця свого життя він завжди просив про дари Святого Духа. Він називав кожен дар по черзі, і після кожного з них молився «Отче наш» і «Богородице Діво».

- Чи плакав Іван Павло ІІ?

Папа був людиною «з гір», він був людиною твердого характеру. Я ніколи не бачив, щоб він плакав, але зворушувався.

Він був патріотом. Коли ми на різні річниці польської історії співали в Кастель-Гандольфо патріотичні пісні, то він зворушувався.

Був один випадок у 1996 році. На Велику Суботу відбувалося хрещення дорослих, і мені здалося, що Папа плаче. Він тоді чувся не найкраще, і я подумав, що він сумує з приводу того, що це вже може бути останній Великий Тиждень в його житті чи щось типу того. Секретар Станіслав також це помітив. Вдома ми запитали Папу в чому справа. А він розповів, що там було дві посудини для обряду хрещення: одна зі свяченою водою, щоб поливати на голову охрещеному, а друга – порожня, щоб підставити під голову, щоб стікала вода. І один чоловік, якого Папа мав охрестити, підійшов і сам запхав голову в ту посудину з водою. Тоді Папа ледве стримав сміх, і йому на очі вийшли сльози.

- Чого Ви навчились в Папи?

Я багато в нього навчився, а головне – довірити своє життя Богові, і трактувати всіх однаково. Дивлячись на нього, можна було дуже багато навчитись.

- Чи Ви їздили разом з Папою Іваном Павлом ІІ на відпочинок?

В Папи кожен вівторок був вихідним днем. В ці дні він писав енцикліки. Раз на місяць він виїжджав у гори. Там молився, писав. А в кінці дня зустрічався з 10-12 особами з охорони, що його супроводжували. Я часто їздив з ним.

- Чи Папа їздив на лижах, одягнений в сутані?

Іван Павло ІІ завжди ходив у сутані, однак на лижах він їздив, одягнений в спортивний костюм. До речі, він до кінця життя плавав у басейні.

А щодо сутани: одного разу Папу Бенедикта XVI журналіст запитав, чи він завжди ходить в сутані. Він відповів, що коли він став Папою, то запитав в секретаря Івана Павла ІІ, Мечислава Мокшицького, чи потрібно завжди ходити в сутані, то той відповів йому, що Іван Павло ІІ ходив у сутані завжди. Тому і Бенедикт XVI завжди ходить в сутані.

- Як Іван Павло ІІ ставився до музики і яку музику любив?

Він більше любив читати поезію і книжки загалом. Музику не дуже любив слухати.

- Що папу Івана Павла ІІ найбільше вразило під час візиту до України?

Найбільше і Папу, і весь супровід вразив Львів. Ми тоді відчули настільки гаряче прийняття на кожному кроці, починаючи від зустрічі в аеропорту! Люди стояли вздовж всіх вулиць, де Папа проїжджав. А після того – глибока молитва, віра людей, їх набожність, як вони клякали в болоті. Це всіх вразило. Потім нам розказували, що дехто не мив ніг на знак зустрічі з Папою римським. Ми тоді відчули велику любов і шану до Петра наших часів.

- Чи Папа постив у Великий Піст?

В часі Великого Посту Папа не їв м’яса. А ще він дуже любив солодощі, але в часі посту від них відмовлявся.

Христина Букіна, спеціально для «Католицького Оглядача»
Фото зі сторінки Отців-домініканів у Facebook