«Думаймо про духовне відродження наших народів, а не шукаймо причин до непорозумінь між нами» Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ відповів ієрархам РПЦ на закиди щодо «греко-католицького прозелітизму»

Днями на нашому сайті було опубліковано Відкритий лист вірян парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Сум до преосвященнішого Євлогія, Єпископа Сумського і Охтирського, з приводу прохання не надавати землі під греко-католицький храм, висловленого православним єпископом у листі до мера Сум у лютому 2011 року.

На тлі звернення єпископа Сумського і Охтирського Євлогія УПЦ (МП) до мера Сум Г. Мінаєва та відкритого листа сумських греко-католиків православному ієрарху варто пригадати й відповідь владики Степана (Меньок), Екзарха Донецько-Харківського УГКЦ, від 9.04.2005 р. на лист-звернення тодішнього митрополита і голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату Кирила (Ґундяєва) до кардинала Вальтера Каспера, в якому ієрарх Російської Православної Церкви засуджує «прозелітичну діяльність греко-католиків на Півдні України». Владика Степан закликав ієрархію РПЦ не шукати причин до непорозумінь і шантажу представників Римського Престолу, а радше спільно подумати про духовне відродження двох народів.

Подібні протести з боку ієрархії УПЦ (МП) мали місце й раніше, наприклад в Одесі восени 2010 року. Вартою уваги є реакція Екзарха Одесько-Кримського владики Василя (Івасюка) на затримку будівництва храму УГКЦ в Одесі та «шум» навколо цього (детальніше про це читайте на нашому сайті, а також на сайті Одесько-Кримського Екзархату).

Скорочений текст листа владики Степана (Меньок)

Прочитав на сайті Російської Православної Церкви звернення Митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила і не зміг залишити його без відповіді, оскільки це звернення має певне відношення до нашого Донецько-Харківського екзархату УГКЦ.

Постійні закиди про прозелітизм як щось таке, що приносить велику шкоду Російській Православній Церкві, спекуляція цим словом, породжують недовіру до чистоти намірів ієрархії цієї Церкви.

Що таке прозелітизм? Прозелітизм – це насильне навернення або вербування вірних інших віровизнань шляхом підступу або обману до якогось іншого віровчення.

Чи має це місце в нашій Церкві? Відповідаємо – Ні!

Ми прибули сюди, на Схід і Південь України, щоб духовно обслуговувати наших вірних, яких сталінський режим порозпорошував не тільки по всій Україні, але й в далеких просторах Росії, зокрема Сибіру. Коли вірні, які були охрещені в УГКЦ, але на даний час проживають у Сибіру, приходять у храм Російської Православної Церкви, то чи можемо ми це назвати прозелітизмом зі сторони РПЦ? Чи запитують священики цих храмів, можливо, під час сповіді, наших вірних, в якій Церкві хтось був хрещений? Думаю, що не запитують, бо Таїнство Хрещення є важне як і в них, так і в нас, хоча деякі їхні священнослужителі твердять протилежне. А навіть якщо й запитують, то невже скажуть: «Ви – не наші вірні і ми не можемо вас духовно окормлювати»?

Чому ж тоді не дати можливості відкрити екзархат УГКЦ в Росії, щоб ми могли провадити душпастирську працю серед наших вірних? Ось тут РПЦ скаже, що вони перебувають під духовною опікою їхньої Церкви, діти вже охрещені у їхніх храмах, а людей старшого покоління залишилося дуже мало.

Тепер повернемося до подій 1946 року, до так званого Львівського собору. Цей псевдо-собор, бо інакше його не назвеш, оскільки на ньому не було жодного єпископа УГКЦ (усі вони були арештовані), відбувався за прямою вказівкою органів КДБ і під їхнім керівництвом. На Львівському псевдо-соборі насильно приєднано цілу нашу Церкву до Російської Православної Церкви. Такий насильницький акт ніколи і ніхто з представників цієї Церкви не назвав прозелітизмом, а це можна назвати й релігійним геноцидом. Ні, РПЦ це визнає «добровільним поверненням в лоно православ’я». Якщо так, то звідкіля взялося п’ять мільйонів наших вірних, як тільки наша Церква отримала свободу?

Будьмо чесні перед собою і Богом, дорогі архиєреї. І я не боюся признатися, що й сам був охрещений у лоні вашої Церкви, але це не завадило мені знайти ЄДИНУ, СВЯТУ, СОБОРНУ (ВСЕЛЕНСЬКУ або КАТОЛИЦЬКУ у грецькій мові), АПОСТОЛЬСЬКУ ЦЕРКВУ.

Я не сумніваюся, що процес шукання повноти Христової Церкви відбувається й у Вашій Церкві серед Ваших архиєреїв, священиків і мирян. Можливо, брак мужності серед Ваших богословів і церковних істориків не дає цьому процесу прискорюватися.

Ви чомусь менше турбуєтеся про те, що секти заполонюють українські та російські простори, що найбільше число залежних від наркотиків і алкоголю, хворих на СНІД є на Сході та Півдні України (терени, які Ви вважаєте своєю канонічною територією), а починаєте піднімати голос тільки тоді, коли десь щось почуєте про діяльність нашої Церкви на цій території.

Але ж всі правди віри є спільними для нас з вами, бо ми разом маємо коріння у православній вірі та Володимировому Хрещенні. Православні догмати (правди віри) вироблені на спільних Вселенських Соборах. До речі, IV Вселенський Собор (451 р.) у 28 каноні визнав першість Римського Престолу. А мироточива голова, якою так пишаються києво-печерські монахи, є головою Папи Климента, третього за послідовністю з Римських Архиєреїв.

Константинопольська Церква була Церквою свого права зі своїм східнім богослов’ям, літургією, обрядом, але перебувала в лоні Католицької (Вселенської) Церкви. Також і Римська Церква зі своїм відмінним обрядом, месою була теж Церквою свого права в лоні тієї ж Вселенської (Католицької) Церкви, як й інші Церкви – Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська. У ході історії сформувалися два християнські світогляди – східний і західний. Але, як неодноразово говорив Папа Іван Павло ІІ, Церква повинна дихати двома легенями. Можемо додати, що у церковному організмі повинно бути одне серце і одна голова.

У час Хрещення Русі-України не піднімалося питання про неправдивість або про неправомірність примату Папи. Апостоли слов’ян Константин (Кирило) і Методій звернулися за затвердженням перекладених церковних текстів старослов’янською мовою до Папи Римського Адріана II, а не до Константинопольського Патріарха. У римському храмі була відправлена перша Свята Літургія слов’янською мовою нововисвяченими ієреями слов’янського походження, яких рукоположили за дорученням Папи Адріана ІІ єпископи Формоз і Гаудерик. Папа Адріан ІІ особисто висвятив на архиєпископа Моравії і Панонії Методія, який одночасно став і Папським Легатом з доручальним листом до слов’янських князів.

Церковний розкол стався у 1054 р., а з ним прийшли й усі біди.

Роль правдивої Церкви – нести Євангеліє до людей, ідучи за словами Ісуса Христа: «Ідіть і навчайте всі народи...» (Мат.28:19). Це є її місія. А коли роль Церкви зводиться до виконування церковних треб та й ще із зазначеними грошовими сумами, тоді вона перетворюється в якусь обрядову фірму, яка нічого спільного з Церквою не має.

Думаймо про духовне відродження наших народів, а не шукаймо причин до непорозумінь між нами. Нива є дуже велика і для всіх на ній буде вдосталь праці. І не вдаваймося до шантажу представників Римського Престолу. Краще берімо за приклад світлої пам’яті покійного митрополита Никодима (Ротова), ректора Санкт-Петербурзької Духовної Семінарії, великого подвижника Церковної єдності.

Нехай благословить нас всіх Господь!

З братньою пошаною до Вас,

+ Степан (Меньок), ЧНІ

Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ

9 квітня 2005 року Божого

Прес-секретаріат Донецько-Харківського екзархату