Скільки в Аргентині у вас було вірних і скільки серед них аргентинців?

В Аргентині сьогодні мешкає близько трьохсот тисяч українців, з яких 160 тисяч – греко-католики. На жаль, через брак духовенства ми в реальному контакті лише з десятьма тисячами. Для мене ці цифри були таким собі показником, що треба зробити.

Люди, з якими ми сьогодні працюємо, мають змішані шлюби, є аргентинці, які не мають жодного українського коріння.

Більше того, за час свого єпископства в Аргентині я прийняв до своєї єпархії трьох римо-католицьких священників, аргентинців за походженням, котрі хотіли служити за нашим обрядом. Це означає, що є надзвичайна цікавість до нашого обряду. Крім того, маю сьогодні трьох семінаристів українського походження, але ніхто з них не розмовляє українською. Тому в мене одразу виникла думка перекласти наш богослов, бо як по-іншому вони проповідуватимуть?! Цілий рік я займався перекладом літургійних текстів.

ЯКОСЬ Я ЛЕДВЕ НЕ ВБИВ МАШИНОЮ МАВПУ

Ви вже кілька разів прохопилися, що в Аргентині багато подорожували. Куди й навіщо?

В Аргентині, будучи єпископом-місіонером два роки, я не мав автомобіля й не мав можливості їздити самостійно, тому пересувався автобусом. Добре, що в нас є такі добрі українці – власники перевізної компанії, вони мені безкоштовно надавали квитки. Я щонайменше раз на тиждень мусив їхати тисячу двісті кілометрів у один бік і тисячу двісті – назад. Я так їздив до тої парафії, яку обслуговував, з мого кафедрального храму в Буенос-Айресі. Тобто це були лише душпастирські поїздки.

У ті місця, де не можна було доїхати автобусом, мене часто возили вірні.

Буквально місяць тому я отримав авто (я так ним тішився), а тепер мушу залишити своєму наступникові. (Сміється. – Авт.)

Розкажу один випадок… Одного разу, коли їхав відвідати парафію, я пережив два цікавих моменти. Я мало не вбив автівкою мавпу. Уявіть собі, такий здоровий чорний самець перебігав мені дорогу… Я не зрозумів, що то таке біжить, бо ніколи не бачив біжучої мавпи. Коли біжить пес чи кіт, то піднімає вгору голову, а мавпа ховає голову між передні кінцівки, тому я подумав – щось біжить задом наперед. А це виявилася мавпа. Я почав гальмувати і ледве не наїхав на неї.

А повертаючись назад, бачив, як хтось переїхав крокодила. Ось такі місіонерські дороги Аргентини.

Людина, коли отримує якусь вищу посаду у своєму житті, як правило, змінює манеру спілкування з навколишніми. Чи зміните ви стиль спілкування відповідно до вашого статусу?

Стиль спілкування, мабуть, не зміниться, тому що він залежить від особи. Є така латинська приказка: honores mutant mores – почесті міняють звичаї. Я завжди намагався, аби мої почесті ніколи не міняли моїх звичаїв. Можливо, зміниться певний механізм спілкування, оскільки зміниться ритм мого життя і це може внести якісь корективи, але мені б дуже не хотілося чогось міняти.

ЧИТАЮ “ЧОРНОГО ВОРОНА”, АЛЕ ВРАЖЕННЯМИ ПОДІЛЮСЯ ПІЗНІШЕ

Що з художньої літератури читаєте?

Я завжди, коли приїжджаю до якоїсь країни, прошу дібрати мені десяток книжок, які б я мав прочитати в тій країні. Так було в Аргентині, в Італії.

Остання книжка, яку я почав читати, тут в Україні, – це «Чорний Ворон» (Василя Шкляра. – Авт.), що недавно стала такою сенсаційною.

І вже маєте враження?

Я поки що не хочу ними ділитися.

УГКЦ завжди була державотворчої церквою. Як відомо, наша сусідка Росія будує так званий «рускій мір». Як ви збираєтеся протидіяти його побудові?

Я так чекав цього запитання… Дуже легко – будувати український світ.

Оксана Климончук

Джерело: УНІАН