//

Слово Митрополита Львівського з нагоди II Всеукраїнської прощі духовенства УГКЦ до м. Перемишлян

Слово Митрополита Львівського

з нагоди II Всеукраїнської прощі духовенства УГКЦ до м. Перемишлян, яка присвячена четвертій річниці проголошення блаженного священномученика Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ

 

Високопреосвященні та преосвященні владики,

Преосвященніший архієпископе Томасе, Апостольський нунцію,

Всесвітлі, всечесні та преподобні отці,

Достойна молитовна громадо,


звернімо наші серця подяки до блаженного отця Омеляна Ковча, бо завдяки ньому ми зібралися на молитовну прощу, щоб виразити нашу любов та вдячність Богові. Сьогодні, у свято Переполовинення, що актуальне між Воскресінням ГНІХ, а святом Зіслання Святого Духа, стоїмо численно у священицькому зборі перед престолом Всевишнього. І це - дуже добрий момент, щоб з’єднатися воєдино нашим молінням, підносячи благання до милосердного Бога в намірі потреби нашої Церкви, наших вірних та особистої необхідності. Чисті й більш чистіші моління ніби спонукують Господа вислухати наших прохань. Бо сам Господь наголосив: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт 18,20), а також, про інше запевняв словами: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт 7,7). І ми благаємо милосердя у Господа та сповнення його волі з великою довірою, що отримаємо ці духовні добра.

 

Нелегкий шлях життя прийшлося здолати блаженному отцю Омеляну Ковчу, як також, багатьом іншим блаженним та святим нашої Церкви, щоб сповнити волю Небесного Отця. Вона, вказівка Бога, нам здається не один раз невигідною, неуспішною, але так думає тільки наше серце та бачать наші очі. Бог бачить та краще знає своїм Провидінням нашу потребу, яке ніколи не зводить вбік, навпаки, при добрій волі людини  здійснюється для її добра, освячення та спасіння. Мабуть і блаженному священику Омеляну приходили різні думки та поради від ближніх й близьких, щоб пощадити дружину, своїх дітей та рідних. Він міг використати свій священицький стан, щоб бути звільненим від нелюдських знущань, тортур, а згодом, від концтабору «Майданек», що біля Любліна у Польщі. Священик Христа вирішив відважно йти мученицьким шляхом. Він твердив: «Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене, але я вас прошу цього не робити». Учитель Церкви про мучеництво так навчає: «Не після того, як потерпів мученик відтинання, він робиться мучеником, але з того самого часу, як він виявив готовність (померти за) визнання, він уже мученик, хоч би і не перетерпів мученицької смерті» (св. Ів. Золот., на Пс 95 п.6). Часи життя о. Омеляна, у цей період, були трудними воєнними часами, в яких не легко було розуміти й гідно прийняти Божу волю. Однак, святий молився до Бога та звертався до свого пастиря Митрополита Андрея, щоб мати хоч якусь вказівку, як поступати у трудних ситуаціях. І, хоч відповіді він не отримав, бо й Митрополиту було непросто зорієнтуватися, віримо у це, що Митрополит ревно молився, за своїх священиків та вірних, щоб усім разом сповнити волю Бога. І блаженний отець хрестив євреїв, які просили його про це, не бачив кращого рішення й за це прийняв терпіння, а потім у мученицьку смерть. Коли прибув у табір смерті, чув слова, якими посідачі зверталися до поневолених: «Колись повернетесь до родичів, але через комин крематорію» («Мученики – джерело чудотворної сили» стр. 63). Праведний муж, Христовий священик Омелян, не захитався у своїх переконаннях вірності Богу та святій Церкві. Результат був очевидний: цей священик йшов праведним шляхом, отримавши від Церкви признання блаженного, що проголосив його у 2001 році Святіший Отець Іван-Павло II-гий, який теж, уже тепер блаженний. Життя цього відданого Богу священика було надзвичайно багатогранне. Отець Омелян Ковч  учився в гімназії у Львові, богословську освіту здобув у колегії святих Сергія і Вакха у Римі, як священик служив місіонарем в Югославії. В 1919 році вступив до УГА і став польовим духівником Бережанського Коша.

 

Як душпастир, отець Омелян завжди  ретельно готувався до проповідування слова Божого, яким потішав та привертав до Бога людські душі, старався при необхідності полагоджувати людські конфлікти. Завершивши святу Літургію, він поспішав до шпиталю, де підбадьорював недужих; часто, довгий час працював у канцелярії. Цей священик  встигав всюди, пам’ятаючи про те, що життя  коротке. Пам’ятав на слова автора псалмів: «Згадай, який мій вік короткий!…» (Пс 89,48). Він старався використовувати кожну хвилину на славу Божу. Коли отець Омелян Ковч знайшовся у концтаборі Майданек і там залишався відданим, вірним душпастирем. До своїх рідних писав: «За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. … Нехай Бог змилується над ними». Мимо терпіння й приречення, перебуваючи у концтаборі дякував Богу за його доброту.

 

У наш час, кожна особа, що бажає простувати шляхом праведності, теж, не може оминути мученицького випробовування. Так, на даний час не має загрози  бути кинутими у в’язницю, терпіти тортури за віру в Христа, бути переслідуваними і т.д. мимо того святий І. Золотоустий про мучеництво навчає: «Скажуть: як я можу тепер страждати, коли пройшов час мучеництва?... - Він відповідає, - Воно ніколи не проходить, навпаки, завжди перед нашими очима, якщо ми тільки проявляємо чуйність» (св. Ів. Золот., Бесіда I на 2Кр п.4). Поборюючи різні спокуси, триваючи у вірності Богу, зберігаючи праведний шлях життя, тобто, виявляючи постійну чуйність, це – мученицьке випробування, страдницьке життя, яке постійно полягає у відданому служінні Богу. Тому, вшановуймо святих мучеників. Прибігаймо до них у наших молитвах, бо вони – сторожі наших душ, сіл та міст. Святі мученики бережуть не тільки осель наших душ від грізних духовних нечестивих  ворогів, вони оберігають від різних нещасть у багатьох випадках людей у наших містах та селах. Просімо їх про поміч та виявляймо їм велике довір’я та любов. Мученики понесли рани, виявляючи любов та вірність Богові, за що удостоїлися вічної нагороди у небі. Святий Учитель Церкви навчає: «І ми, коли ублажаємо святих мучеників, то ублажаємо передусім за рани, а потім – за нагороди, перше – за страждання, а потім – за приготовані їм вінці, тому що нагороди від ран…» (св. Ів. Золот., «П’ять слів про Анну» Слово V п.2).

 

Блаженний отець Омелян Ковч, покровитель священиків нашої Церкви, гіднний взірець священика, багато страждав, не нарікав, не звинувачував Боже Провидіння, що він, вірний друг Христа, ніс непосильні випробовування та тяжкий хрест. Чинив це із радістю, а не зітхаючи, бо пам’ятав, що за рани й терпіння прийде вічна нагорода. Тому радіємо тим, що маємо такого великого Покровителя й Заступника перед Богом, який знає наші потреби й представляє їх Господові. Блаженний отче Омеляне Ковче, випроси від Господа для нас, священиків, гідно верстати нашу священицьку путь! Пресвята Богородице, будь з нами!

 

Висловлюю подяку преосвященному владиці Тарасові Сеньківу, його священикам й вірним Стрийської Єпархії за успішну організацію цієї прощі! Дякую усім прибулим єпископам, священству й вірному людові, за молитовну участь у прощі присвяченій вшануванню блаженного отця Омеляна Ковча! Дякую міській владі, міліційному складу та відповідальним органам за організацію й підтримання порядку! Хай Господь в особливий спосіб винагородить та благословить усіх вас рясними духовними дарами, які ви удостоїлися прийняти до своїх душ!

Христос воскрес!

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

29 травня 2013 р.Б.

Храм Святого Володимира та блаженного священномученика Омеляна Ковча, м. Перемишляни

Джерело: www.ugcc.lviv.ua