//

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Лк. 22, 39–42; 45–23, 1

 

«Тільки хай не Моя, а Твоя буде воля».

 

Деколи в нашому християнському житті ми зберігаємо ту ж саму поставу, яку маємо в світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, роль батька-матері, члена якоїсь організації. І тоді ми приходимо до церкви, де замість спілкування і зустрічі з Богом так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Бог дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали болотом або щоб ми себе відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.

 

Бачимо, що Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Значить, каже: «Отче, якщо хочеш», з готовністю прийняти, що воля Отця може бути інша. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми в своєму житті не повинні мати страху просити Бога, подякувати Богові, не біймось зауважити свої недоліки, вади, пристрасті… Все, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед ним роль, але очікує щоб ми стали перед ним такими, як ми є.


+Венедикт