//

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Мр. 14, 3–9

 

«Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; Мене ж не завжди маєте».

 

Напевно, є декілька місць в Євангелії, які нам трудні до розуміння, або видаються надто різкими, як на слова нашого Господа. І також тут, коли Ісус каже: «Мене ж не завжди маєте», можна засумніватися, чи ж Він хоче якоїсь особливої уваги? Чи заздрить, що ми приділяємо комусь свою увагу, любов, доброту? Звичайно, що ні.

 

Христос каже, що бідних завжди маємо біля себе, тобто вказує, що завжди маємо ті чи інші життєві обставини, в яких треба запропонувати свою допомогу, людей, яким можемо щось зробити доброго, які потребують нашої помочі. Але дуже важливо не тільки бачити те і тих, хто нас оточує, а й усвідомлювати Божу присутність. Ісусові слова можна по-іншому сказати: «Мене ж ви не завжди свідомі», «Про мене ж не завжди пам’ятаєте», «Про мене часто, може, забуваєте». Тому важливо поза тим всім, що ми робимо, – навіть добре і важливе, корисне і потрібне, – вміти приділити час для Бога, вміти Його розпізнати в своєму житті, могти побути з Богом, знайти особливий час для Нього, щоб не бути тими, хто чинить різні добрі діла Його іменем, але не знає Його.


+Венедикт