Мр. 10, 23–32

«І багато з перших стануть останніми, а останні – першими»

У християнстві, якщо хоч би на хвильку прийняти переконання, що ми чогось досягли, можна потрапити у серйозну пастку. Бачимо, що в історії Церкви було багато тих, яким здавалося, що вони чогось досягнули, навіть робили чуда, а потім падали у великі гріхи. Тому ніколи не можемо задовільнитись тим, що ми щось знаємо, посідаємо, розуміємо і можемо на цей момент. Завжди маємо розуміти, що ця нагода падінь існує аж до кінця нашого життя.

Святому Антонію Великому, коли він вже помирав, з’явився диявол і каже: «Ти, Антонію, спасенний, ти провадив святе життя». Але навіть в той момент святий не прийняв його похвали. Значить, ми завжди мусимо бути свідомими своєї слабості, хрупкості своєї природи, розуміти, що ми є дуже податливі на гріх, дуже слабі. І в будь-який момент свого життя можемо спіткнутися і впасти, ніколи не можемо бути певні себе. Тому Господь вказує на те, щоб ми були свідомими, що маємо зростати, свідомі своєї слабості, обмеженості та потреби мати завжди велике бажання до зросту в Бозі, ніколи не задовольняючись тим, що маємо і ким ми є.  

+Венедикт