//

Бенедикт XVI: Кожна людина бажає бачити Боже обличчя, навіть невіруючі

Ісус не просто щось нам каже про Бога, але Сам є об’явленням Бога, Божого обличчя. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI під час загальної аудієнції, що відбулася у середу, 16 січня 2013 р., зазначаючи, що саме у Христовому Різдві ми споглядали здійснення Божих обітниць про повноту Божого об’явлення.

 

Папа пригадав, що Старий Завіт розповідає нам, що Бог, не зважаючи на гріх, завжди пропонує людині Свою дружбу. Це ставалося і через союз з Авраамом, через завіт з вибраним народом. Бог поступово об’являв Себе, послуговуючись посередниками, які говорили від Його імені, закликаючи до вірності та до очікування остаточного здійснення Божих обітниць. І саме в народженні Христа Боже об’явлення сягнуло своєї вершини, своєї повноти. «В Ісусі з Назарету, – сказав Бенедикт XVI, – Бог дійсно відвідує Свій народ, відвідує світ в такий спосіб, який перевищує будь-які очікування». Бог стає людиною, так що Ісус не просто говорить щось про Бога, але «є об’явленням Бога, бо Він – Бог, і, таким чином, об’являє Боже обличчя».

 

Пояснюючи, що означає «об’явлення Божого обличчя», Святіший Отець прокоментував євангельський уривок, який розповідає про те, як апостол Филип каже до Ісуса: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас» (Ів 14,8). Апостол, за словами Папи, висловлює бажання кожного з нас, а тому Ісусова відповідь звернена також і до нас: «Хто мене бачив, той бачив Отця». Саме в цій відповіді суть новизни Нового Завіту, яка об’явилася у Вифлеємі – Бога можна бачити, Він вчинив видимим Своє обличчя.

 

Тема «шукання Божого обличчя» добре представлена у Старому Завіті, – вів далі Бенедикт XVI, – однак, єврейська релігія, забороняючи будь-які зображення Бога, на відміну від поганських народів, що поклонялися ідолам, здається, що зовсім виключала «бачити» з культу й побожності. Що ж тоді означає шукати Боже обличчя, знаючи, що Його зображення неможливе? Це має подвійний вимір. З одного боку, це означає, що Бога не можна звести до якогось предмету, і нічого не можна ставити на Його місце, а з іншого, стверджується, що Він має обличчя, тобто може вступати у взаємини. «Бог, без сумніву, є понад кожною річчю, але звертається до нас, нас вислуховує, бачить, промовляє до нас, укладає союз, здатний любити».

 

Далі Папа пригадав історію пророка Мойсея, який спілкувався з Богом як приятель, і одного разу просив Господа показати йому Свою славу, на що Всевишній відповів: «Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім'я Господа... Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити... Ось місце коло мене, ... ти побачиш мої плечі; лиця ж мого бачити не можна». Тож, з одного боку, існує діалог лице в лице, але з іншого, Бог залишається прихованим.

 

«Щось зовсім нового відбувається з Воплоченням. Шукання Божого обличчя отримує неймовірний оборот, тому що це обличчя тепер можна бачити: це – обличчя Ісуса, Божого Сина, Який став людиною», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що в Христі сягнув свого сповнення шлях Божого об’явлення, що розпочався з покликанням Авраама. Як навчав святий Вернард, християнство є релігією Божого слова, але не написаного та німого, а втіленого й живого Слова.

 

В Ісусі також знаходить свою повноту посередництво між Богом та людиною. У Старому Завіті зустрічаємо шерегу людей, які здійснюють це завданння, однак Ісус, правдивий Бог і правдива людина, не є одним із посередників, але, єдиний «посередник» нового і вічного завіту.

 

«Бажання дійсно пізнати Бога, тобто, бачити Боже обличчя, вроджене кожній людині, воно притаманне також й атеїстам, – сказав Бенедикт XVI. – Ми ж маємо усвідомлено це бажання просто бачити, ким є Той, Який є для нас. Але це прагнення здійснюється лише тоді, коли йдемо за Христом», і важливо, щоб ми ішли за Христом «не лише в хвилини потреби чи тоді, коли знаходимо на це час між нашими щоденними турботами, але всім нашим життям, як таким».

 

Джерело: Радіо Ватикан