//

Слово Митрополита Львівського на 30-ту неділю по зісланні Святого Духа

Слово Митрополита Львівського на 30-ту неділю по зісланні Святого Духа

Кол. 3,12-16; Лк. 18,18-27. Праотців Кол. 3,4-11; Лк. 14,16-24.

 

Вітаю усіх вас, вірних нашої Церкви та молільників храму святого великомученика Юрія міста Яворова, з 110-ою річницею посвячення цієї святої споруди. За відносно немалий час існування ця церква прийняла сотні тисяч богомольців, які зверталися своїми мольбами до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. У церкві завдяки присутності святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде довго служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки, дідусі та бабусі, будували цю церкву, вкладали свої  кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Немає головнішої та важливішої будівлі у цьому місті, як свята церква! Можливо, існують дорожчі будівлі, більш коштовні, краще оздоблені, матеріально багаті, але такі будівлі не споруджені для всевишнього Бога. Як важливо, коли хтось розуміє та зуміє вкласти свої гроші у святу будову, яка служить славою не для людей, а для Пресвятої Тройці! Тільки у небі люди повністю зрозуміють неоціненний вклад, що вони вчинили ради Божої слави, даючи кошти «на Боже»! У церкві Бог перебуває постійно! Колись патріарх Яків простував із Варсавії у Харан й заночував  на місці, де зайшло сонце, взявши камінь під голову. Мав дивний сон від Господа: «… Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав (Бут. 28,16). … І злякався він і каже: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут. 28,17). Праведний патріарх не ночував й не пробудився у якомусь домі, але на відкритому місці у полі й зрозумів глибоку тайну: Господь перебуває у кожному місці, тим більше у своїй посвяченій будівлі. І на цьому місці, де стоять наші ноги, де ми спільно молимося, у церкві, куди ви приходите кожної неділі та свята, також, перебуває Господь ще більше як колись у полі, де ночував праведник. Це – святе місце, тут відбуваються великі чинності, приноситься жертва примирення Богу, бо хліб і вино під час святої Літургії стаються Тілом та Кров’ю Господньою. У церкві видимі дії священика під час служіння святих Тайн, стаються невидимою благодаттю та духовним даром для людини, яка бере у цьому участь. Теж, милостиня принесена у церкву, допомагає вірним у відпущення гріхів, які відповідно наставлені до цього чину (пор. Тов. 12,9; Сир. 3,30). Ця святиня, рівно ж пережила, зміну церковного підданства, бо її у свій час забрала радянська влада, щоб вона служила їхній церковній деномінації та політичному уряду. Тільки за роки незалежності України цей храм повернувся у лоно УГКЦ. У цій святині грішні каянники стаюся праведними, а обплутані душі дияволом та приречені на засуд, примирившись з Богом, здобувають оправдання й вічне щастя в небі. Багато уже люду, що переступало поріг цієї церкви знаходяться у щасливій вічності. Немає давно її будівничих, щедрих добродіїв, багатьох священиків, які на цьому жертовнику приносили безкровну жертву хліба й вина.  Вона вистояла у часи воєнних лихоліть, Господь зберіг її неушкодженою, як свою святиню, у якій вірний люд прибігав до нього з молитвами та благаннями. Приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам показує.


Святкуємо неділю Праотців, тих далеких наших родичів, які служили Господові у благодатні й трудні часи. Зокрема сьогодні церковні служіння та літургійний календар пригадують нам пророка Даниїла та трьох юнаків: Азарія, Ананія і Мисаїла. Ці згадані, дітьми попали у вавилонську неволю. Там вірно служили правдивому Богові, хоч виховувалися на дворі безбожного царя Навуходоносора. Не їли заборонених страв. Даниїл просив їхнього наставника Амилсара, щоби той давав їм їжу із фруктів та пити воду. Мимо такого обмеження у їжі, ці показалися здібнішими від тих, хто сито харчувався. Одного разу цар Навуходоносор мав сон, який стривожив його духа, але він забув до ранку, що йому снилося. Ворожбити та мудреці не могли відгадати сну царя, йому пригадав цей сон тільки Даниїл, який ревно молився зі своїми друзями. Цар признав, що Бог Даниїла – правдивий Господь. Пророк отримав владу від царя, яку передав трьом своїм друзям. Згодом, цар забув про віру в одного Бога  і наказав спорудити собі погруддя зі золота, якому усі повинні віддавати честь, як самому Богові. Цьому божкові не поклонилися три близькі Даниїла: Азарій, Ананій та Мисаїл. Цар  розпорядився розпалити великий вогонь, щоби туди кинути тих, хто відмовиться віддати поклін його погруддю. Кинули трьох юнаків, а ті співали серед вогню пісню слави Господові. Ангел Господній захистив їх від вогню та горіння. Вогонь палив слуг царя… Володар бачив, що вогонь не торкається молодих людей і велів їм вийти із полум’я. Згодом видав розпорядження, щоби поклонятися Богу, у якому служать ці три юнаки. Пізніше Навуходоносор знову повернувся до грішного життя.  Наново мав сон, який йому вияснив пророк Даниїл. Царю грозила небезпека бути пониженим до рівня звірят. Мав вихід із цієї ситуації, план цього рятунку представив йому пророк: «… спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи - милосердям до бідних; може, й продовжиться твій спокій-благополуччя» (Дан. 4,24).  Вельможа не послухав праведника, не покаявся за свої гріхи і його «… вигнано з-поміж людей, і він їв траву, немов віл, і роса з неба падала на його тіло, аж поки його волосся не виросло, немов на орлі, і кігті, немов у птиці» (Дан 4,30). Після покути та покаяння Господь повернув цареві здоров’я тіла й розуму, він знову сів на престолі. Слова Навуходоносора були наступні: «… хвалю, возношу й славлю Небесного Царя, всі діла якого праведні, всі путі справедливі й який може принизити тих, що гордо ходять» (Дан 4,34). Ось, вибрана історія зі Святого Писання, яку ми повинні знати й читати святі тексти, щоб скріплювати нашу віру, зростати уній та прямувати дорогою праведного служіння до вічного щастя. А це щастя не на землі, тут людина втрачає усе, навіть, якби мала стільки, скільки посідав цар Навуходоносор; смерть, вороже наставлені люди, злодії, хвороби тощо, легко позбавляють людину великого матеріального добра. Воно тимчасове, короткотривале й не оплачується битися за нього. Необхідно користати мудро із отриманого добра, так, як радив Даниїл, щоби давати милостині, допомагати потребуючим, ділитися з тими, хто знаходиться у матеріальній скруті, тоді багатство й добро послужить вічною нагородою. Зростаймо у вірі та любові до Бога, а ближніх любімо так, як любимо себе, тоді гарантія вічної нагороди не пройде мимо нас. Хай Господь усіх благословить духовними дарами, щоби наше життя прямувало до небес! Хай пресвята Богородиця та святий великомученик Юрій стережуть нас від усіх небезпек духовного життя! Будьмо чуйні та не даймо злим силам звести нас зі шляху служіння Богові! Бажаю усім радісного свята Різдва Христового та щасливого Нового року!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

30.12.2012 р. Б. м. Яворів, Храм Святого Юра

Джерело: http://www.ugcc.lviv.ua