//

Поміж політкоректним Заходом та фундаменталістською Москвою (частина 2)

Частина друга

КОГОРТА ХРИСТИЯНСЬКИХ НАРОДІВ ЗАХОДУ В БОРОТЬБІ ПРОТИ ДЕХРИСТИЯНІЗАЦІЇ

 

У цьому антихристиянському морі, де ліберально-секулярний Захід готовий злитися в екстатичних обіймах з фундаменталістським ісламізмом Сходу, народи Серединної Європи ведуть правдиву християнську партизанку проти знищення своєї релігійно-культурної ідентичності. Так нещодавно Національний банк Словаччини, незважаючи на протести Єврокомісії, вирішив відновити зображення хреста і німбів на монетах вартістю 2 євро, присвячених 1150-річчю приходу Кирила і Методія у Велику Моравію. Монети будуть викарбувані в 2013 році. Минулорічний тріумф Святішого Отця Бенедикта ХVІ в Хорватії, дорого коштував європейському секуляризмові. Перед тим Європа зі збентеженням спостерігала на початку року прийняття нової конституції Угорщини, де мадяри не побоялися сказати про християнське коріння своєї культури та пошану до життя ненароджених дітей.

 

Австрія та Італія вели затяжну боротьбу за збереження хрестів у громадських установах, яка увінчалася перемогою. Словенці також доклали свого до розчарування євробюрократів в успішності тотальної секуляризації – не надали на референдумі ґеям їхніх «людських» «прав». У спротиві не відстає ні Польща.

 

Австрія готується до маршу зі смолоскипами, щоб привернути увагу до порушення реальних, а не висмоктаних з пальця прав людини, – прав християн на свободу совісті. Марш має відбутися у понеділок 10 грудня, але готовий посперечатися, що ЗМІ його навіть не помітять, навіть, якщо на нього з’їдеться мільйон християн різних конфесій з цілої Європи.

 

Крайній захід Європи також не залишається осторонь – ірландців не так просто зламати. Більшість громадян цієї країни «проти» легалізації дозволу на вбивство дітей у власній країні. Та й американські католики ведуть не просту боротьбу з гіперлібералами з адміністрації президента Обами.

 

Словом, народи Заходу не готові зрікатися свого християнства, як би на це не напирали ліберали. Боротьба провадиться і не виглядає на те, що християни Заходу збираються прогнутися під тиском християнофобів у краватках і шкіряних фотелях.

 

МОСКОВСЬКИЙ ТАЛІБАН НА МАРШІ

 

Талібанізація новітнього Московського царства – Російської Федерації хоча повзуча, але здається невідворотна. РПЦ навіть після гучних скандалів не готова поступатися своїми позиціями. Щобільше, скандал з Pussy Riot, хоча і похитнув її імідж, не позбавив її духу войовничого православізму. До того ж, істерика православних талабанів знайшла свій адекватний вихід у ініціативі з створення воєнізованих загонів для «защиты православия». І надалі РПЦ є державнопревілейованою церквою, яка законом захищена, як традиційне віросповідання. І надалі її щупальця мутять воду не лише в Московщині, але й в Україні. Останні вибрики скандально відомого владики Маркевича – чергове підтвердження того в московському Чистом пєрєулкє (офіційний осідок Московського патріархату), де і на далі на дух не переносять католиків, а вже особливо «униатов».

 

Московське православ’я ніколи не відзначалося терпимістю щодо католиків. Уже від своїх початків воно вело активну боротьбу проти католицтва, у будь-яких його формах і виявах, перетворюючи це на частину державної політики Московського царства. Щоправда, слід віддати йому належне, воно ніколи не додумалось до такого, як сербський цар Душан Сильний, який карав смертю за «ересь лантинску». Тому очікувати якихось епохальних змін у його ставленні до католицтва і католиків не доводиться.

 

Попри тарахкотіння різних «поміркованих» голосів про те, що УПЦ МП – це не РПЦ, про миролюбивість українських експонентів московського цареславія, про українськість УПЦ МП, владика Маркевич і ціла когорта московсько-православних архієреїв в Україні є достатнім доказом того, що подібне тарахкотіння, не залежно від наміру тарахкотілок, є видаванням бажаного за дійсне.   

 

Москва, на жаль чи на щастя, не здатна відректися своїх імперіалістичних мрій. І її церква – так само.

 

Далі буде... (частина 3)


о.Орест-Дмитро Вільчинський

 

Частина перша