Мальовниче село Веселий Кут, Таращанського району, Київської області, розташоване над р.Гнилий Тікич, було засноване у 1737-1739 рр. і належало до Таращанського повіту Київської губернії. Воно вражає гарними краєвидами і широкими дорогами. За легендою, саме тут пролягав колись чумацький шлях, і саме чумаки дали назву цьому селу, оскільки тут була корчма та невеликий базарчик, де вони мали перепочинок і веселі розваги. Звідси й назва – спочатку Веселий Куточок, а згодом Веселий Кут.

За переказами старожилів і архівними записами, тут було споруджено у 1778 році дерев’яну греко-католицьку церкву Святого Михайла; у 1860 році її поновили. Пізніше вона стала православною. При церкві діяла парафіяльна школа. Біля неї був будинок священика і цвинтар, де ховали священиків і членів їх родин, а також дворян.

Тепер це місце, на якому лишився лише фундамент церкви, пусте, заросле чагарниками та засмічене різним непотрібом. Нещодавно неподалік від цього місця збудували школу, а на місці, де був цвинтар, облаштовують спортивний майданчик для школярів.
 

Одного погожого дня трактор, котрий розрівнював землю для цього спортивного майданчику, провалився в яму, а тою ямою виявився склеп із останками, як потім виявилось, молодої дівчини. Є припущення, що ця дівчина могла бути донькою священика. Місцеві жителі відразу з’ясували, що це є греко-католицький склеп, адже католикам було властиво поховання у склепах, тим більше були документальні свідчення про греко-католицьку церкву у селі. Крім того залишки хоругв в труні, були також характерні греко-католикам.
 

Сільський голова Сулицький С.П., вирішивши вчинити по-християнськи і перепоховати ці останки із священиком, заходився шукати греко-католицького отця, на що зголосився отець Василь Мізюк з парафії Різдва Христового м. Біла Церква та отець Петро Худик, призначений адміністратором церкви Покрови Пресвятої Богоматері у м. Тараща. Перепоховання відбувалося 11 жовтня 2010 р. на місці, де лишився фундамент церкви, в котрому також узяли участь отець Віталій Марценюк, парох церкви Святого Великомученика Димитрія із м. Фастів та отець Олег Лучка із парафії Різдва Пресвятої Богородиці, с.Вербівка Житомирської області.

Місцеві жителі, присутні на похованні, були вражені тим, що панахида відправлялася українською мовою, оскільки у селі, де взагалі немає храму, відправи українською не почуєш. Вони виявили бажання мати греко-католицьку церкву у своєму селі.
 

Чесно кажучи, вражає те, як люди, незважаючи на всі реалії і перепитії сучасності, дружньо підтримали це перепоховання, а ті старожили, які дещо знали з історії цієї церкви, наполегливо благали, щоб перепоховання відбулося саме на території, де колись стояла церква.
 

 Руслана ТКАЧЕНКО

Джерело: RISU