Слово Митрополита Львівського в день Святого апостола Томи під час відкриття міжнародної наукової конференції в 20-ту річницю заснування Інституту Історії Церкви УКУ

1Кр. 4,9-16; Ів. 20,19-31.

Преосвященніші та преосвященні Владики, Всесвітлі, преподобні та всечесні отці,
Преподобні сестри і брати,
Вельмишановні викладачі, доповідачі та любі учасники конференції,

приємно, необхідно і важно зібратися на спільній молитві, щоб прославляти Бога та просити у нього потрібних нам благодатей. Без Господнього благословення жоден вчинок не приносить користі душі, не очищує її й не приближує до Бога, щасливої вічності. А наше найважливіше завдання: здобути вічне щастя у небі. Сьогодні свята Церква святкує та вшановує святого апостола Тому, який від невіри, поволі приходив до віри, утверджувався у ній та глибше пізнавав Бога. Цей, Тома Близнюк, виразив готовність померти, приймаючи новину про те, що Лазар упокоївся. Він відізвався прихильно на слова Ісуса: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти» (Ів 11,16).  Апостол Тома любив Ісуса Христа, був прив’язаний до нього, хоч його віра перебувала ще у зародковому стані. Дуже виразно написано у Святому Писанні про те, що цей же апостол слабо вірив у воскресіння Христа, хоч інші його переконували й стверджували, що вони бачили Господа живого; а він, тільки, вклавши палець в бік воскреслого Спасителя на його запрошення - промовив: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20, 28). «Той, хто був ослаб у вірі, - як написав св. І. Золотоустий, - тепер злякався гріха й голосно визнавав Христа». Святий апостол Тома проповідував Христову науку в Індії й там прийняв мученицьку смерть, навертаючи багатьох до віри у правдивого Бога. У книзі святих написано, що погани накинулися на нього та вбили його п’ятьма списами, як знак п’ятьох ран на Христовому тілі, у які він вклав свій палець.

Ми з вами запрошені бути учасниками Міжнародної наукової конференції, яка організована УКУ. Звичайно, пам’ятаємо, що Господь дав велику нагоду і нашому народові стати його свідками у вірі. І це практично ствердили багато наших єпископів, священиків, ченців, черниць й світлої пам’яті любих наших мирян. Блаженний папа Іван-Павло II-ий  2001 року проголосив певних осіб блаженними із наших новомучеників, які свідчили про Христа у різних куточках нашої планети, зокрема в Росії та Казахстані, де несправедливо арештованих, у в’язницях й таборах карав радянський уряд. Відомо, що ці страдники нічого злого й небезпечного не спричинили для уряду, просто, вони вірили в «єдиного Бога, Отця Вседержителя…» та були вірні святій Церкві. Це – особи мужнього духа та велетенської віри, які могли зректися своєї віри й таким чином уникнути переслідування, гоніння, в’язниць, каральних таборів та різного роду інших покарань. Але вони вибрали Бога, якому були вірні до кінця й воліли прийняти хрест, на якому помирали як правдиві свідки, «осуджуючи безбожників живучих».

У вересні місяці цього року наш Синод єпископів та працівників складав присягу у Вінніпезі в церкві святого Йосифа. Там спочивають мощі блаженного мученика Василя Величковського, якого вшановують та прибувають з поклоном не тільки вірні греко-католицької Церкви та походженням українці. Ні! Там ми зустріли багатьох вірних, зокрема філіппінців, інші народності, які, довідавшись про отримання різних зцілень та духовних дарів, приходять просити блаженного про заступництво перед Богом. І дуже було вражаючим те, що мощі, блаженного, які вийняли із землі після 30-тоьх років від поховання, залишилися нетлінними. І не тільки нетлінними, як розповідав нам отець Іван Сіянчук, редемпторист, що, коли мощі блаженного святителя Василя були підняті із землі, одежа попсувалася, а тіло залишалося навіть гнучке, як у сонної людини. Вони легко могли наново зодягнути це благородне тіло у нові приготовлені єпископські одежі! І таких свідків віри, дозрілих людей, ніжних тілом жінок, юнаків та дітей, наша Церква має багато! Нас усіх охопив спасенний страх! Звичайно, трудно віднайти усіх святих, знати їх та описати, однак, блаженні живуть підсвідомо у пам’яті людей, вони – алмази, діаманти, скарби віри та любові Бога й ближніх. Їхнє життя близьке для нас, бо вони були зодягнуті у такі тіла, які притаманні нам. Вважаю, що усі ми побували у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Львові, що на Сихівському масиві. Там спочивають мощі блаженного єпископа Григорія Лакоти, що народився недалеко від нашого Львова у селі Голодівка, тепер Задністряни Самбірського району. Його мощі привезли із далекого Сибіру, підняли із сирої землі, але нижню частину тіла Господь зберіг нетлінною на свідоцтво нам, вірним святої Церкви, щоб пам’ятати про Божий палець, про Господню мудрість, про його Провидіння, яке провадить світом. У цю церкву прибуває багато людей, щоб помолитися, утвердитися у вірі та побачити чудо, яке для нас приготував Господь! Такі перлини Бог розкидає по усьому світі на своє свідоцтво, вартує тільки приймати його до свого серця та душі, кріпитися у вірі та зростати у любові до Господа. Святий І. Золотоустий так навчає: «Любов і без мучеництва чинить учнями Христовими, а мучеництво без любові не могло би вчинити цього» (св. Ів. Золот., «Про св. мч. Романа»).

Цей рік проголошений святішим Отцем Венедиктом XVI-тим роком віри, яка іде в парі із любов’ю. Ми радіємо тим, що у нашій Церкві маємо багато таких свідків, що віддали своє життя з любові до Бога та ближніх. Інститут Історії Церкви, що при УКУ, зробив дуже багато для нашого народу й взагалі, для суспільства, бо, прибувши в Україну після «життя у підземеллі Церкви в нашому краю», представники цього навчального закладу зробили дуже багато, щоб зібрати свідчення вірних про життя Церкви в умовах тоталітарного режиму. Мені приємно вітати владику Бориса Ґудзяка, який багато причинився до збору матеріалу про життя нашої Церкви, про її гоніння та її вірність Богові. Ще залишилося багато свідків, які плекали віру в трудних умовах, але без допомоги Бога, ніхто не може тривати в такому стані, бо людина сама із себе слабосила й легко піддається помилкам. Тому ми постійно дякуємо всемогутньому Творцеві за те, що він благословляє свій народ різними дарами, утверджує його у вірі та любові й провадить до вічного щасливого життя. Висловлюю вдячність усім вам, свідкам віри у нелегкі часи та дуже дякую за організацію важливого заходу, який, уважаю, послужить нашій Церкві ще більше, щоб збирати свідчення віри божого люду та його життя у Святій Церкві. Хай ласкавий Господь благословляє усіх своїми дарами та дає духовний успіх важливій конференції для поширення й зростання у вірі нашого народу! Пресвята Богородице, будь завжди із нами!

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

19 жовтня 2012 р. Міжнародна наукова конференція в 20-ту річницю заснування Інституту Історії Церкви. Український Католицький Університет. м. Львів

Джерело: www.ugcc.lviv.ua