Двадцята неділя -- Лк. 7, 11–16

«Юначе, кажу тобі, встань!»

Можемо лише собі уявити, яке горе було в цієї жінки! Вона була вдовою, значить, вже не мала чоловіка, а тепер втрачає і єдиного сина. Людина в такому стані не бачить жодної радості, не бачить сенсу життя, немовби перед нею все стає темним. Саме в цей людський розпач, в смуток і безнадію входить Господь і повертає життя синові цієї жінки. Подібне може ставатись і в нашому житті, бо кожен з нас не раз переживає трудні моменти. І тоді Бог також може ввійти через нашу віру.

Якщо ми довіряємо Богові, що Він може діяти всюди і повсякчас, то маємо пам’ятати, що Бог може принести в будь-яку хвилю розпачу Своє світло. Отож дуже важливо у будь-яких ситуаціях, навіть найскладніших, здавалося б, безвихідних, бути свідомими того, що Бог через нашу віру і довіру до Нього може нас і все наколо змінити.

Тож вірмо в Бога повсякчас, і Він буде мати можливість діяти в нашому житті та через нас!

+ Венедикт