Тиждень, який залишився позаду ознаменувало три знакові події: прес-конференція Адміністратора Києво-Галицького Верховного Архиєпископаства Його Високопреосвященства кир Ігоря Возняка, Архиєпископа Львівського, заява єпископа українського підрозділу РПЦ – УПЦ (УПЦ МП) єпископа Сумського і Охтирського Євлогія Гутченка і чергова відмова Львіської міськради УКУ.

Прес-конференція Його Високопреосвященства Кир Ігоря Возняка зняла інтригу довкола Виборчого Синоду УГКЦ. Його Преосвященство повідомив, що цей синод відбудеться 21-24 березня цього року, а інтронізація нового Глави УГКЦ – 27 березня. Така заява високопреосвященного Кир Ігоря Возняка чітко показує ту стабільність правонаступництва і апостольського передання (сукцесії) на Престолі Глави УГКЦ, які мають свою неперервану тяглість з часів Володимирового Хрищення. Адже УГКЦ є єдиною конфесією, яка ту тяглість зберегла неперерваною. І з обранням нового Глави УГКЦ ця тяглість буде продовженою. Таке чітке встановлення термінів свідчить, що, не дивлячись на відставку Глави УГКЦ Блаженнішого кардинала Любомира Гузара, в УГКЦ не має жодної паніки, жодної боротьби за владу і церковні структури працюють чітко і злагоджено. Така завидна стабільність у функціонуванні доступна лише Церквам, які встановили свою нормальну структуру, яка поступово розвивається і яка здатна витримати такий кризовий для будь-якої структури момент, як зміна керівника. Попри тиск держави, УКГЦ залишається цілком стабільною і монолітною. І це тішить. У розбурханому морі української «стабільності» УГКЦ залишається тим острівцем реальної, живої стабільності, який дає надію на те, що в Україні залишився бодай один стабілізуючий фактор. І то не просто соціальний фактор, який здатен довкола себе витворити стабільне суспільство, а фактор, який нас пов’язує напряму з нашою історичною спадщиною, нашою традицією і найголовніше - з джерелом усякої нормальної стабільності і розвитку – з Богом.

У цьому контексті тішить і та активність, яку Його Блаженство Верховний Архиєпископ-емерит кардинал Любомир Гузар розвинув останнім часом – це і багаточисельні інтерв’ю, зокрема знакове інтерв’ю «5 каналу», це і зустрічі, особливо з молоддю – зустріч Блаженнішого у Києво-Могилянці виразно показала, що молодь радо слухає Патріярха і дослухається до Його слів. Блаженніший, не лише зберіг увесь свій високий моральний авторитет в українському суспільстві, а навіть його збільшив. Блаженніший залишається реальним авторитетом, чий голос звучить, як колись голос Мойсея, опам’ятовуючи, потішаючи, вказуючи на реальні шляхи виходу з кризи, в якій опинилося українське суспільство.

На фоні такої стабілізуючої місії УКГЦ надзвичайно дисонансно прозвучав лист єпископа Сумського і Охтирського Євлогія Гутченка (УПЦ МП) до сумського мера Генадія Мінаєва. Голос безнадійного комуністичного минулого знову дав про себе знати. На фоні істеричних заяв митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела Саввіна УПЦ МП на адресу УГКЦ та заяв Намісника Києво-Печерської Лаври Архієпископа Павла Лєбєдя, про те, що католики це – секта, заява єпископа Гутченка не звучить вже більше, як черговий припадок антикатолицької істерії у представника МП, а скоріше, як голос самої УПЦ МП, яка за всяку ціну хотіла би витравити «уніатів» зі своєї «канонічної» території. Антикатолицькі «аргументи», якими у своєму листі оперує єпископ Гутченко не те, що не витримують жодної критики, а вказують на те, що МП безнадійно застряг у «світлому» минулому часів розвиненої пропаганди часів тов. Брєжнєва. Міфи про кривавий Ватикан, «пособника международного фашизма и нацизма», про уніатських буржуазних-націоналістів, про насадження Унії мечем і вогнем в устах православного єпископа направду виглядають страшненько: «І бачив я іншого звіра, що виходив із землі, і мав два роги, немов агнець, а говорив, як дракон» (Откр. 13, 11). Направду жахає, коли єпископ християнської конфесії, який мав би представляти Агнця, говорить словами комуністичного дракона. І хоча вже неодноразово було доведено брехливість цих міфів, єпископам МП це байдуже. Звісно виникає питання: чи можливий навіть гіпотетично, якийсь екуменічний діалог з Московським православ’ям? Чи не являється УПЦ МП дестабілізуючим фактором в Україні?

Здається, український політикум так і не осягнув урок, який отримала СБУ після спроб тиску на УКУ. Днями ВО «Свобода» таки знову постаралася насолити УКУ. «Свобода» знову постаралася, щоб УКУ не отримав звільнення від орендної плати на землю. І це постаралася політсила, яка чи не на кожному роздоріжжі волає про свою українськість. УКУ - визнана церковна інституція, яка вже багато власне для українства зробила. І поведінка свободівських депутатів по відношенню до цієї інституції, яка є інтегральною частиною УГКЦ, скоріше вказує на неприязнь «Свободи» до правдивого бастіону українства – українського католицизму, аніж на їхнє вболівання за долю українського народу. В принципі, така позиція не є чимось надзвичайним для політсили, яка виросла з націонал-соціалістичного руху. Адже націонал-соціалізм і католицтво – речі не сумісні.

На фоні цього смішно виглядає спроба голови Львівської облради пана Олексія Кайди нажалітися Блаженнішому на УКУ. Пан Кайда, як і «Свобода» в цілому, ніяк не можуть збагнути, що УКУ – це інтегральна частина УГКЦ, а Церква за свою майже двохтисячолітнью історію бачила багато вже різних володарів і партій та добре навчилася розрізняти між тим, що політики говорять і що вони роблять. Очевидно, сободівці ніяк не можуть зрозуміти, що Той, хто заснував Церкву говорив про те, що не може добре дерево родити поганим плодом, і навчав Свою Церкву, що по плодах можна пізнати хто є хто. Допокищо плоди «Свободи» чути антикатолицьким душком, який нагадує запах «русского мира». Говорити можна багато і різного, але плоди є плодами, і вони свідчать самі за себе. Така поведінка «Свободи» загрожує дестабілізувати увесь український загал.

о.Орест-Дмитро Вільчинський