//

Митрополит Ігор: справжні учні Христа не будуть шукати похвали від людей

Слово Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря на неділю перед Воздвиженням

 

Гл. 6,11-18; Ів. 3,13-17.

 

Всесвітлий отче Ректоре,

Всечесні отці,

Достойні семінаристи та присутні молільники,

 

сьогоднішня 16-та неділя за порядком церковного календаря, співпала із неділею перед святом Воздвиження чесного хреста Господнього. Літургійний припис вказує, що першими беруться читання неділі перед святом Воздвиження, тому користаємо із них, опустивши інші читання. Святі писання завжди направляють нас на дорогу вічного життя, керують  увагу та спонукують людей каятися, навертатися до Бога, жити ним та славити його. Святий апостол Павло надзвичайно уболівав за вірне й відповідальне служіння Христові, звичайно, не тільки за себе, але дуже дбав про народ Церкви та закликав усіх до високого ступеня служіння Богові. Ніхто не може думати, що краще служити Господові повинні монахи, черниці, священики, а потім уже миряни. Ні! Так мислити було б великою помилкою. Апостол писав до галатів, звичайних людей, про переслідування за Христа, про хрест, яким він хвалиться, а не стидається його. Він пригадував людям, щоб вони не зважали на тих, хто демонструє красу свого тіла, хто говорить облесливими словами, щоб відтягнути від хреста й переслідування за нього. Духовне ставив вище від тілесного, навіть до такої міри, щоб бути готовими віддати своє життя з любові до Господа. Сам про себе говорив, що хрест Христа став для нього життям та любов’ю й він не бажає жити для світу, лише для Господа. Тому, він для світу, а світ для нього стали розп’яттям. Це означало, що святий апостол Павло у світі не шукав нічого, окрім того, щоб подобатися Богу, виконувати його волю, незважаючи на терпіння та переслідування. Так чинять віддані Богу душі, які стаються новим створінням. Бо, хто потурає тілу, хто нещиро служить Господу, хто шукає себе та свого задоволення, а на майбутнє глядить через пальці своєї вигоди, таким особам трудно буде здобути вічну нагороду. Особи, які повністю віддаються Богу, які йому довіряють так, як це чинив праведний Авраам, ніколи нічого не втрачають, навпаки, здобувають Бога, його любов й не мають нічого до втрати. Це не просто розуміти, бо у світі знайдеться мало таких осіб, навіть серед духовних, які б покинули усе, зреклися своєї волі, а вірно служили єдиному та всемогутньому Творцеві. Святі особи, що тісно пов’язали своє життя із Богом, радіють терпінням та переслідуванням, бо свідомі того, що це воля Божа й не вбачають у цьому якогось покарання чи гніву Господнього. Бог своїм поглядом прошиває кожну душу аж до пізнання найпотаємніших її задумів, хоч на зовні людина може вдавати добру та покірну, а насправді, носитиме грішні задуми Каїна. Тут не йдеться про якесь тілесне вбивство, лише роздумуємо про те, що невірна особа може наносити своїй душі велику кривду, приносячи іншим підступну зневагу. Свята Тереса з Авіли закликала своїх сестер до внутрішньої свободи, яка полягала на любові до Бога та до справжньої любові ближніх, що основувалася на любові до Господа. Свята так навчала про душі, які посідали любов до Бога: «Їх не задовольнить любов до такої злиденної подоби, як тіло, хай яким воно буде привабливим. Його краса лишень спонукатиме їх до піднесення хвали його Творцеві…» («Шлях досконалості» св. Тереза з Авіли, «Свічадо» 2007 стр. 70).  Якраз, Духовна семінарія повинна служити великою школою до набуття справжньої любові до Бога та ближніх. Бо, яку користь буде мати священик, який твердить про любов до Бога, а не вміє по-справжньому любити ближніх, насамперед, парафіян, яких дарує йому Господь!? Той слуга Христа, хто гнівається на ближніх, що його не вшанували, не так виразилися, не поклонилися, що живе заздрощами тощо, не може любити Бога. Така особа, можливо, здібна про це говорити, серце ж залишиться порожнечею любові, бо наповнене неправдою, про яку сама знає й це не скрите перед Господом. Ця ж свята згадувала про досконалі душі, які не шукають для себе вигоди, користі чи задоволення від любові інших, бо вони давно поклали собі під ноги «всі блага та приємності, що їх може їм піднести цей світ» (пор. там же стр. 71). Тому святий Павло писав: «На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса» (Гл. 6,17). Справжні учні Христа не будуть шукати похвали від людей, не догоджатимуть людям, не зважатимуть на образи, лише молитимуться до Господа, щоб невірних привернути на дорогу правди.

 

А Христос терпів за нас, за тих, хто його ображали та зневажали; він став рабом, щоб нас звільнити від рабства гріха та неволі самолюбства. Він не стидався терпіти за нас, знаючи, що багатьом його терпіння й смерть не послужать до Спасіння!? Чому б ми мали боятися терпіння та утікати від нього, коли наш Господь і Владика прийняв хресну смерть? Добрий християнин повинен прислухатися до поради автора псалмів, який закликає: «Залиши на Господа твою турботу, і він тебе підтримає…» (Пс 55,23). Святий апостол Павло пізнав нове життя й зрозумів, що воно не полягало в обрізанні, лише став новим створінням, народжуючись духовно через хрест для Господа. Святий не хвалився одягом, не похвалявся побудованим будинком, ані добрим здоров’ям, ні іншим здобутим багатством, лише ранами, які він здобув з любові до Спасителя. Колись гонив Ісуса, переслідуючи ближніх, а потім сам писав про себе, що був битий палицями п’ять разів, каменований, корабель з ним розбивався, тяжко працював, зазнав в’язниць, переслідуваний від краян та поган, недосипав, постив, йому дошкуляв холод, - за усе це він благословив Бога (пор. 2Кр. 11,24-29). Хвалився ранами, які стали йому великим свідченням праведного служіння Богові. Святий Учитель Церкви навчав: «Хоч носити рани рахується теж признакою безчестя, але він хвалиться ранами; і подібно тому як радіють воїни, що носять прапори, так радіє і він, що носить рани» (св. Ів. Золот., на Гл розд. VI п. 4). Хто би сумнівався про його щире служіння Богу, хай подивиться на рани, хай збагне життя святого апостола Павла та зрозуміє, що він не тільки написав про це, але свідчив своїм життям, часто наражаючись на смерть.

 

Дорогі брати семінаристи, достойні священики-вихователі, вітаю вас із початком навчального року! Він повинен бути для усіх вас великою школою здобування знання, а найбільше, старанням для духовного росту, практикуючи щиру любов  до Господа та гідну любов до ближніх. Кому забракне цієї любові, така особа не збиратиме, лише втрачатиме! Хай Святий Дух надихає вас зростати у справжній любові! Використайте гідно дари, які пропонує вам Небесний Отець! Віддаю усіх вас в руки Божої Матері. 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

23.09.2012 р. Б.Львівська Духовна Семінарія Святого Духа

Джерело: www.ugcc.lviv.ua