Впродовж останніх кілька днів в Україні відбулися дві на перший погляд не пов’язані між собою події: Національна комісія з питань захисту суспільної моралі прийняла до розгляду скаргу догналівців та дівулі з Фемен в асистенції чисельних журналістів зрізали хрест в центрі Києва.

На перший погляд, дійсно, дві зовсім не пов’язані речі, хіба що релігія замішана і в одному, і в іншому випадку. Але коли ці речі поставити у контекст реалій нашого українського сьогодення, то не такими вже й не пов’язаними ці випадки виглядають.

Якщо спробувати підвести їх під спільний знаменник, то отримаємо не просто релігію, а щось конкретнішого. Спільним знаменником у цих історіях є… УГКЦ та державний апарат нинішнього режиму.

Це може виглядати, як черговий казус з опусу любителя «теорії змови». Але, на жаль, виглядає, що тут не до «теорій змов».

ДОГНАЛІВСЬКІ СТРАСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ «МОРАЛЬНОЇ» КОМІСІЇ І ОБІЦЯНКИ МІНІСТРА

Щоб краще розглянути контекст першого казусу потрібно згадати, що Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі є постійно діючим державним позавідомчим експертним і контролюючим органом, який діє відповідно до Закону України „Про захист суспільної моралі” № 1296-IV від 20 листопада 2003 року та Положення про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1550 від 17 листопада 2004 року. Принаймні, так інформує офіційний сайт цієї установи, який користується доменом gov.ua. Отже, це не приватна, якась там собі група, а державна установа. А тим самим за її функціонування несе відповідальність держапарат і президент Янукович особисто. По-друге, не потрібно бути вундеркіндом чи супергенієм, щоб з повідомлення цієї Комісії про тему наступного засідання зробити висновок, що саме догналівське угруповання стоїть за «чисельними» скаргами, які «примусили» Комісію розглянути питання моральності дитячих мультфільмів. Адже простори інтернету дійсно засипані улюлюканням догналівських адептів про «жахливі» дитячі мультфільми. І навіть якщо з’являються подібні повідомлення на інших сайтах, вони все одно ведуть до догналівських рупорів в інтернет-мережі. Окрім цього, саме догналівці відомі як автори чисельних «антимульти»-брошурок. Інші організації поки що в цьому не помічені, принаймні, не настільки активно. Тому повідомлення «моральної» Нацкомісії про те, що жодна релігійна організації за цим не стоїть, виглядають цілком неморально – або Нацкомісія просто бреше, або її члени просто таки жахливо некомпетентні, особливо в такому делікатному питанні як релігійна ситуації в Україні, а це дозволяє сумніватися у їхній компетенції стосовно моралі. У всякому випадку «моральна» Нацкомісія виявилась абсолютно некомпетентною установою. Але повірити у некомпетентність Нацкомісії надзвичайно важко. Скоріш за все, це була цілком свідома провокація.

Ще одна річ, яка не дає підстав вбачати випадковість у такому старанні Нацкомісії у справі «захисту» дітей від страшної москальської Маші з її жахливим Ведмедем чи жахливого заокеанського янківського Мікі Мауса. Діючий міністр культури України Михайло Кулиняк, відвідавши місце зборищ догналівців у Дрогобичі, не більше не менше пообіцяв догналівській секті, що сприятиме реєстрації державою цього сектантського угруповання. Отож, цілком можливо, що за діями «моральної» Комісії стоїть обіцянка пана міністра. А оскільки після журналістських розслідувань львівського «Експресу» та кількох повідомлень по центральних українських каналах, секта уже стала відомою, як секта, то цілком ймовірно припустити, що Нацкомісію спробували використати і, можливо, таки використають, як інструмент відбілювання догналівських сектантів.

У цьому контексті цілком логічно виглядають тепер нелогічні дії Національної Академії Наук України, яка свого часу пробувала визначати хто є католиком в Україні, хто не є, хто є більш правовірним, а хто менш правовірним. І що найцікавіше у цій уже минулій історії, сивоголові київські академіки навіть не удостоїлися порадитися з власними ж релігієзнавцями. Усе ж таки честь академічного корпусу свого часу врятував академік пан Степан Павлюк, Директор Львівського інституту народознавства та інші львівські інтелектуали.

Але якби там не було, ефект ця інформація отримала. Середньостатистичний користувач інтернету, коментуючи новину про догналівську подачу до Нацкомісії, обурювався діями не догналівської секти, а Української Греко-Католицької Церкви. Отже, наслідком «некомпетентності» Національної комісії з питань захисту суспільної моралі стала не дискредитація Нацкомісії, а УГКЦ. Оскільки звинувачення на адресу мультфільмів направду виглядають щонайменше дивно. 

Вже таких «дрібниць» досить, щоб прийти до висновку про догналівське лобі у вищих ешелонах української влади. Додати до цього відсутність практично будь-якої реакції на постійне порушення законів України з боку догналівського бандформування, і картина стає набагато яснішою і зрозумілішою.

Ну що ж. Здається, з Національною «моральною» комісією, догналівцями, УГКЦ та держапаратом трошки ситуація контекстуалізувалася. Тепер варто перейти до Фемен.

ГОЛИМИ ГРУДЬМИ ПІД КЛАЦАННЯ ФОТОАПАРАТІВ І СВІТЛО КАМЕР НА ДЗОТИ РЕЛІГІЇ

Те, що Україна відома в світі «протестувальницями», які з голими грудьми бігають, як одурілі, європейськими містами, захищаючи не зрозуміло кого від незрозуміло чого, і не є якась новина. У світі, в якому людська сексуальність зведена до отримання насолод і практично повністю порнографована, гологруді українки повнять перші шпальти європейських газет, навіть серйозних видань, викликаючи зневагу європейців до українок і зводячи наше жіноцтво до рівня предмету похоті.

Італійські «гастролі» Фемен єдиним своїм наслідком мали протести українських заробітчанок у Італії, які відчули себе спаплюженими дикими танцями гологрудих «захисниць» на площі св. Петра в Римі. Крім дискредитації України і українок між європейськими обивательством євро-гастролі Фемен нічого не принесли.

Але конкретні сумніви у ролі держави в цьому «русі» породив випадок, коли у Київському аеропорту, в часі останніх відвідин московського патріарха Кіріла І, учасниця Фемен «прорвалась» крізь охорону і гологруда спробувала продемонструвати розкоші свого тіла главі московської церкви. Можна ставитись до теперішнього московського патріарха по-різному. Але, як би там не було, а «прорив» гологрудої «терористки» викликає підозри  у причетності держслужбовців до такого казусу. І коли Фемен чи політики відхрещуються від такого союзу, то виникає одне-єдине бажання сказати разом зі Станіславським: «Не вірю!». Не вірю, що держохорона просто проґавила цю дівулю. Не вірю. Такого бути просто не може. Бо і ця акція якось вже дуже гарно вкладається у можливий кремлівський сценарій дискредитації патріарха, який собі забагато дозволяє.

Тому, коли світ довідався, що гологруда християнофобка під клацання чисельних фотоапаратів, світла чисельних телекамер зрізала хрест у центрі Києва, відразу виникла обґрунтована підозра: держава про це знала і допустила або і благословила цю акцію.

По-перше, журналісти не вештаються постійно по Хрещатику. Значить, їм таки повідомили про акцію, яка планується. Значить, про цей акт вандалізму зналося заздалегідь. По-друге, дуже важко повірити, що ніхто зі журналістів не дав правоохоронцям знати про те що, планується акт вандалізму у центрі Києва, тим більше, що це були журналісти з провладних ЗМІ. Адже не повідомивши про таку акцію, не завадивши її проведенню, журналісти стали співучасниками злочину. А повірити в те, що при теперішньому режимі журналісти можуть чинити злочинні дії, які не подобаються держслужбовцям, досить таки важко. Не доведеться довго чекати, як такі журналісти загримлять у буцегарню. Сміливістю журналісти провладних ЗМІ явно не визначаються. Звісно, про моральність таких журналістів та ЗМІ, які вони представляють навіть не доводиться говорити.

Отож, єдиний логічний висновок: держчиновники прекрасно знали, що планується акція Фемен, прекрасно знали, що хрест, який вони потім спиляли, не має жодного відношення до РПЦ, хоча Фемен начебто протестували саме проти РПЦ – його приватно встановила група греко-католиків, прихильників об’явлень у Джублику, про що свідчить табличка на спиляному хресті. Прекрасно знали вони і про те, що хрест встановлений, як пам’ятний знак  замордованим сталінським режимом. Так само і Фемен не могли цього не знати. Табличка аж занадто явно висіла на хресті. Хіба що учасниці Фемен не вміють читати, але у таке тяжко повірити.

Єдине, що тут можна вичитати – державні органи або самі підготували усю акцію, або мовчки одобрили її проведення. Отже, знову маємо державні органи, які діють на шкоду вірним УГКЦ. Але це зачепило не тільки греко-католиків, які мовчки, без лишнього галасу і помпи, відновили і освятили повалений хрест. Це зачепило і православних, і протестантів. Хрест є спільним знаком віри для усіх християн. І демонстративно спилюючи хрест, встановлений греко-католиками, у центрі Києва, організатори напевно не розраховували на те, що образять усіх християн України. Очевидною метою була образа греко-католиків. Але бачити як руйнують символ твоєї віри, як плюндрують пам’ять про замордованих комуністами предків річ, м’яко кажучи, не з приємних. За бідних виконавців цього злочину необхідно молитись. Адже народна пам’ять добре пам’ятає, що траплялося з тим, хто скидав хрести, руйнував фіґури, каплиці й церкви. Тому потрібно молитись за навернення бідних виконавиць цього злочину, бо вони дійсно, вочевидь, не були свідомі того, що роблять.

І ще одна річ, не менш цікава і не менш знакова. Новиною її, щоправда, не назвеш, але в контексті останніх подій і ця невелика річ має своє значення. Кілька тижнів тому, коли серед частини українських журналістів спостерігався правдивий догнал-бум, коли мій телефон розривався від журналістських дзвінків, серед інших зателефонували і журналісти з ТРК «Україна» з проханням дати коментар у Львові і приїхати на зйомки до Києва на 5 серпня. 5 серпня – неділя, і для священика це – робочий день, отож, попри настирливість журналістів, довелося їм відмовити. Пізніше я довідався, що ще кільком людям телефонували журналісти ТРК «Україна» з подібними проханнями, але і їм не випадало їхати саме на призначену дату. Але, як то кажеться, – минулося та й забулося. Аж раптом в одному з інтернет-видань натрапив на інформацію, що учасниками програми, яку планувалося знімати мали бути представники догналівців. От такої! Виявляється журналісти просто готували провокацію. І добре, що на неї ніхто не насів. Добре, що провід УГКЦ, як випливає з повідомлення ZZ.TE.UA, не насів на цю провокацію провладного каналу. Невже журналістська етика не передбачає повідомляти гостей, яких запрошують взяти участь у передачі про інших учасників? Щиро кажучи, не можу собі уявити, як би виглядала передача за участі догналівців. Мені би довелося перекрикувати істеричні і в цей же ж час монотонні лементи зазомбованого представника догналізму, не здатного чути співбесідника? Чи, може, слухати його верески, бо ні особисті переконання, ні виховання, а тим більше священиче служіння, не дозволяють спускатися на рівень сварливої баби без розуму і виховання? Що більше, журналісти намагалися запросити в студію на цю передачу жертв догналівської секти. До чого б це призвело? Стикнути лобами жертву і мучителя? Заставити людей пережити ще раз увесь той кошмар, який вони вже переживали? Роз’ятрити перед світлом телекамер болючі рани, які щойно почали гоїтися? Чого прагнули журналісти ТРК «Україна»? Реклами догналівцям? Дискредитації УГКЦ? Доводиться тільки гадати. Але контекст подій, що розгортаються останнім часом, не дає підстав очікувати чогось доброго від провладного телеканалу.

СПРОБА РОЗПАЛЕННЯ МІЖРЕЛІГІЙНОЇ ВОРОЖНЕЧІ ЧИ ВІЙНА ПРОТИ УГКЦ?

Ця влада таки любить виконувати свої обіцянки, особливо ті, які йдуть проти інтересів українства. Адже вони обіцяли, що їхні політичні противники сидітимуть – вони сидять. Вони обіцяли, що нададуть російській мові спеціальний статус – вони надали. Вони обіцяли інтеграцію у пострадянський простір – вони її проводять. Тому виникає серйозна підозра, що якщо пан Кулиняк обіцяв зареєструвати догналівську секту – він, як той, хто відповідає за такі речі, можливо, це і зробить. Дай Боже, щоб я помилявся. І не потрібно бути великим пророком, щоб це зрозуміти. Адже для нікого не є секретом, що саме УГКЦ є форпостом нормального, здорового українства. Тому Її потрібно якщо не знищити, то, принаймні, ослабити.

Реєстрація фанатичного, агресивно налаштованого угруповання, яке уже спровокували чимало конфліктів і, за твердженнями журналістів, навіть вбивств, нічого доброго принести не принесе. Їх немає багато, може 1 – 1,5 тис. в цілій Україні. Але вони групуються і мігрують, як зграя піраній, сіючи неспокій і конфлікти по цілій Галичині. Досить в одному селі мати 10 догналівців, і конфлікт з місцевою громадою греко-католиків чи православних гарантований. А група людей, зомбуванням позбавлених власної волі, абсолютно послушних психічнохворому провідникові Антоніну Догналу, стає доброю зброєю в руках того, хто прагне зруйнувати міжконфесійний мир в Галичині. Чи не того бажає режим, вважаючи Галичину оплотом опозиції?

Тому у цьому контексті спроби відбілювання догналівської секти, спроби її реклами та дискредитації УГКЦ, спроби розпалювання через Фемен релігійної ворожнечі інакше як тиху, але рішучу війну проти УГКЦ розцінювати дуже важко. Можливо, не весь держапарат сучасного режиму розділяє ці прагнення. Але вірити у випадковість антигреко-католицьких дій цієї влади – це рівносильно вірі у те, що сонце сходить і заходить кожного разу випадково.

Від наскоку СБУ на тодішнього о. ректора УКУ, теперішнього єпископа-номінанта Бориса Ґудзяка, до сьогоднішнього часу влада в той чи в інший спосіб веде перманентну війну проти УГКЦ і з наближенням виборів ця війна набиратиме обертів. Тому не слід очікувати, що ця влада схаменеться. Слід боротися за УГКЦ, але не давати втягувати Її в політику і в міжрелігійні чвари, а саме цього комусь дуже-дуже хочеться.

Різні політичні чинники здавна полюбляли використовувати релігію для задоволення своїх меркантильних інтересів. І дуже часто їм це й вдавалося. Вдавалося саме тому, що релігійна приналежність є настільки важливою для особистої ідентичності людини, що часто перемагає усі інші ідентичності. Феномен мучеників властиво й опирається на релігійну ідентичність, як на найінтимніший аспект людського існування.  А всяка ідентифікація себе з чимось, з якоюсь ідеєю чи групою, хоча і підтримана раціональними аргументами, усе ж таки являє собою річ емотивну. Тому мало що так здатне в людині викликати шквал як позитивних, так і негативних емоцій, як власна релігійна ідентичність. Тому загравання політиків з релігійною ідентичністю тієї чи іншої групи людей ніколи добром не закінчувалося. Людей, ображаючи їхню релігійність, легко спровокувати на неадекватні дії. І відомо, що ніщо так сильно не продукує насильство, як ненависть на релігійному ґрунті.

Всяка спроба розхитувати і без того хистку міжконфесійну ситуацію в Україні здатна породити релігійний конфлікт з непередбачуваними наслідками. Теперішня політична і економічна ситуація в Україні породили озлобленість серед людей. І підпалювачі міжрелігійного конфлікту добре мусять це розуміти.

Потакання догналівцям, пиляння хрестів, перешкоджання в отримані земельних ділянок під будівництво храмів, перешкоджання у будівництві храмів, глумлення над народною пам’яттю, журналістські провокації, глумлення над мовою – на що ще здатна піти сучасна політична кон'юнктура?

Тиск режиму на УГКЦ уже спровокував те, що греко-католики тісніше збили свої ряди довкола своїх законних пастирів. Багатотисячні прощі останнього часу вказують саме на це. Посягнувши на найсвятіше – віру предків, режим може у відповідь отримати багато гірше, аніж він може сподіватися і у найчорніших своїх нічних жахах. Потрібно молитися, щоб ситуація, яка набирає загрозливих форм та обрисів була розв’язана якнайкраще. «Молімося так, якби все залежало тільки від Бога. Діймо так, якби все залежало тільки від нас» - це слова св. Ігнатія Лойольського, і сьогодні вони, як ніколи раніше, актуальні для усього українського суспільства. 

о. Орест-Дмитро Вільчинський