Схильний до поміркованих лівих політичних поглядів німецький філософ Юрген Хабермас недавно висловив геніальну думку – навіть у ліберальному суспільстві релігію не слід відносити до сфери приватного життя, назвавши панівну зараз на Заході ідеологію лаіцизму неприйнятною. Під політкоректною назвою «лаіцизм» фактично приховується ідеологія войовничого, мало не в якобінському стилі, ліберального політкоректного секуляризму, який прагне всякий релігійний вияв сховати від очей суспільства.

Пан Хабермас дуже влучно висловив чи не основну небезпеку для західних суспільств, яка може їх в кінцевому варіанті не те що дестабілізувати, а просто зруйнувати. Поважний ліберал не мав на увазі політики утисків на Заході християн, автохтонного населення. Ні, така «пакість», вочевидь, не могла прозвучати з уст представника ліберальної інтелектуальної європейської еліти. Пана Хабермаса непокоїть можлива реакція мусульман, яким у деяких німецьких містах політкоректні муніципальні органи влади заборонили вершити обрізання, позаяк його прирівняли до тілесних ушкоджень.

Кожна людина, яка думає, цілком собі може усвідомити наслідки мусульманського бунту в ЄС, який уже й так жартома називають Єврабією. Радикальна ідеологія ісламу, якщо не зможе перемогти законними середниками, сягне до звичного для неї тероризму. І тоді… Тоді Захід можуть очікувати великі неприємності. Тому мудро застерігає пан Хабермас – не варто тарбати тигра за вуса, політкоректно плутаючи його з хатнім котом.

Тигр – не кіт, а мусульмани – не християни. Утискаючи мусульман, політкоректні європейські ліберали можуть спровокувати немалі неприємності не тільки для самих себе. У цьому вони подібні до малих дітей, які безпечно бавляться сірниками на бочці з порохом.

Але і християнське терпіння не буде оминати нагоди, якщо тиск не послабиться, вдатися до дій, які матимуть для тих же войовничих секуляристів не зовсім приємні наслідки. Найбільша в теперішньому світі політична потуга – США – уже має ознаки можливого бунту католиків проти занадто гострого тиску гіперліберального секуляризму теперішньої американської адміністрації.

Постійні спроби Обами протягнути узаконений податок на смерть – обов’язкове медичне страхування, яке передбачає витрати і на аборти, а яке будуть змушені платити і роботодавці-католики, тільки консолідує опір американської католицької спільноти, роблячи з них не зовсім добровільних союзників американських республіканців.

Америка уже давно не бачила стотисячних католицьких зібрань. Аж ось минулого тижня понад 100 тисяч католиків зі всієї Каліфорнії взяли участь у великому святкуванні на стадіоні в Лос-Анджелесі на честь Божої Матері Гваделупської. Мексиканський образ Марії вшановують у цьому місті по-особливому. Церемонію організувало братство «Лицарі Колумба» і місцева Архиєпархія. І це на тлі заяв «Лицарів Колумба», що прозвучали у тій же ж Каліфорнії, про те, що вони готові боронити Церкву і ще тісніше співпрацювати з церковним проводом. Чи не найвпливовіша католика мирянська організація у світі відкрито заявляє про свою готовність стати до боротьби за права Церкви. І це не просто войовничі заяви. Організація, яка налічує кілька мільйонів членів, яка має мільярдні статки і головне – значний вплив, може серйозно знизити шанси Обами увійти повторно в Білий Дім президентом США.

Додайте до цього Міта Ромні, республіканського кандидата у президенти, з його мільйонною армією мормонів, які широко заступлені в американській поліції та юриспруденції, які так само мають значні фінансові ресурси. Шанси Обами потрапити ще раз у президентське крісло уже не виглядають такими переконливими. Хіба що цей пан антихристиянин покличе на допомогу наших українських противсіхів.

Міт Ромні уже скористався войовничим секуляризмом Обами, звинувативши його у розв’язанні війни проти релігії. Щобільше, Ромні вирішив «католику» Байдену, Обаминому віце-президенту, прихильнику абортів, протиставити proliveкатолика Пола Раяна. Американська політика на наступних президентських виборах серйозно і на довго вирішила розіграти pro live карту, зафарбувавши її у специфічно християнські та відповідно антихристиянські тони. А така карта загрожує серйозними поділами американського суспільства. І у цьому не вина християн, які вимушені боронитися перед напосіданням антихристиянських сил.

Як би там не було, але не зовсім ідеальний католик Пол Раян має усі шанси стати новою pro live іконою Америки. І це можемо розглядати як великий позитив для Католицької церкви в Америці. До того ж, як це не парадоксально, але найбільша заслуга у цьому пана Обами. Бо саме він своїм тиском на американських католиків, перетворив їх на центр, довкола якого групуються усі, кому небайдужа доля рідної країни.

Католицька Церква в Америці отримує унікальний шанс у своїй історії – стати новим організаційним ядром здорових сил в американському суспільстві. Посилена консервативними представниками єпископату та зростом кількості  нових священичих покликань, Вона не просто має шанс вийти Переможцем у нерівній боротьбі проти кампанії очорнення, яку ведуть ліберальні ЗМІ, але й переможно підняти прапор Христового Царства у країні, яка потребує духовної онови.

Американські ліберальні католики у цій ситуації матимуть два виходи – або повернутися до Церкви, або повністю з Нею розірвати. Проте їхній вплив уже й так мінімалізований, тому навіть їхній відхід не спричинить серйозних проблем для народу Божого у США. Останні події, що розгорнулися довкола Конференції Жіночих Монаших Згромаджень Сполучених Штатів, вказують на те, що лібералізм стрімко втрачає свої позиції під натиском самоонови Церкви. Адже одним з його виразників поки що залишається саме ця Конференція. Останні заяви в США Префекта Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури кардинала Раймонда Бурке вказують саме на згаданий шлях – або повернутися до Церкви, або зовсім відійти. І Ватикан, думаю, абсолютно серйозно вказує і укинення статусу «папський» та «католицький» Лімському Університету, який донедавна мав цей статус.

Отак богослови, борці за інтелектуальну і академічну «свободу», втратили можливість діяти в Церкві, як вовки в овечих шкурах, поширюючи свої ліберальні та помилкові погляди на студентські маси, що дали себе звабити мімікрією ліберального «католицизму».

Подібно, але з інших причин, і Церква в Україні, утіловленна в конкретному часі та в конкретному просторі, як Помісна Католицька Церква має історичний шанс стати оздоровчим чинником для українського суспільства. Минулого тижня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук чітко це підтвердив. Приблизно 40% українських християн не ідентифікують себе з жодною Церквою, але половина з них симпатизує УГКЦ. «Саме тому багато хто вважає нашу Церкву сильним моральним ядром, яке може стати основою для відродження суспільства», – сказав Блаженніший в інтерв’ю для словацького видання «Слово» .

Така заява Глави УГКЦ не може не тішити. Американські католики силою обставин стали магнітом для американського суспільства, можливо, навіть самі не усвідомлюючи цього чітко. А в українських греко-католиків є усі шанси, що вони свідомо під проводом Глави Помісної Церкви стануть осердям майбутнього духовного відродження українського суспільства.

Звісно, і в американських католиків, і в католиків України є свої проблеми. Але Бог нас кличе до поширення Царства Христа Царя такими, які ми є – недосконалими, недовершеними. У Церкві завжди, аж до кінця світу, ростимуть разом пшениця і кукіль – про це нас попередив сам Христос (див. Мт 13, 24–30). І ті, що очікують ідеальної Церкви, насправді роблять Христа неправдомовцем. Саме така, конкретна Церква, у якій росте і кукіль, і пшениця, покликана вершити Свою місію у цьому світі. І саме така Церква, саме така УГКЦ, якою Вона є, з усіма Її проблемами, у сестринській єдності з Римо-Католицькою Церквою в Україні покликана нести світло Христове українському суспільству.

І саме на нас, на католиках України, лежить величезна відповідальність за цю місію. Єрархи самі без нас нічого не зможуть зробити. Наші самоорганізація під їхнім проводом і опікою та активізація у церковному житті є потрібними передумовами успішного виконання нами, як народом Божим, як Церквою, своєї місії. Совершенний послух Христові та Його Святій Церкві, не тупий послух раба, а зрілий, активний, ініціативний  послух синів і дочок – є нашим обов’язком як членів Божого народу і членів українського суспільства.

о.Орест-Дмитро Вільчинський