Дев'ята неділя -- Мт. 14, 22-34

Сьогоднішній приклад про Петра, який йшов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то настрахалися. Коли ж вони впізнали, що то є Христос, то Петро, після Його слів, почав іти до Ісуса по воді. Доки Петро дивився на Христа – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині невластиво ходити по воді, почав тонути.

Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християнина є мученики, які завжди, не взираючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не взираємо на зовнішні обставини, ми наче можемо йти по воді.

Коли ми старємось якось реально, по людські дивитись на обставини, то відразу починаємо тонути. У християнстві не тільки песимізм, але й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливий, в християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам спроможність йти попри будь-які обставини, віра і вдивлення в Ісуса Христа. І тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб попри будь-які життєві бурі і невзгоди, будь-які ситуації йти понад усім і через усе у відповідь на те, що нам допомагає йти через ті реальності життя наш Господь.  

+ Венедикт