//

Правда про ІV Хрестовий похід – одну з найтрагічніших сторінок історії

Про цей Хрестовий похід написано істориками, напевне, далеко більше, аніж про перший чи який інший. Жоден з Хрестових походів не обріс такою кількістю негативних означень і визначень, наклеюванням чорних міток, як ця кампанія хрестоносців. І це не без причинно. Коли екуменічний діалог вийшов на новий рівень, а православній пропаганді видалось якось ніяково нападати на історичні причини великого розколу 1054 року. Адже доволі дискусійними виглядають твердження про виключну вину Риму у цьому питанні – знайшлася прекрасна «відмазка» - взяття хрестоносцями Константинополя 1204 року Божого.

Мовляв, православні ніколи не зможуть вибачити римлянам такий глум, який вони вчинили в Царгороді 1204 року. І взагалі причина розколу не у інтригах Фотія, Керулярія і двору візантійського василевса, а в тому, що хрестоносці захопили і збезчестили Константинопіль.

 

Але цей погляд на історичні події ніколи до середини ХХ століття не був домінантний у поясненні причин Розколу, що більше, самими православними істориками події 1204 року висвітлювались, як наслідок Розколу, а не його причина. Але тепер заради міфологеми, яка корисна для пропаганди, історична істина і неупереджений погляд на неї відсуваються на сто п’ятий план.

 

Але історичні реалії є дещо іншими. Спробуймо на них поглянути. А тоді давати оцінку.

 

У 1187 році Єрусалим знову потрапив під мусульманську окупацію. Це викликало ІІІ Хрестовий похід, якими керували західний римський цісар Фрідріх Барбароса, французький король Філіп ІІ та англійський король Річард Левове Серце. І хоча хрестоносці так і не відвоювали Єрусалим , договір з мусульманським світом від 1192 року передбачав безпечну можливість християнським паломникам відвідувати Святу Землю. Але в часі цього походу за порадою православного монашества візантійський цісар Ісаак Ангел, домовившись з султаном Саладіном,  по-зрадницькому напав на хрестоносців з тилу і був розбитий німецькими загонами. Звісно, що така поведінка греків нічого, крім огірчення не могла викликати у католицькому світі. Що більше, на вимогу Ісаака царгородський патріарх у церкві святої Софії закликав греків різати латинників. «Якщо який ромей вбив десять ромеїв, то нехай тепер вб’є сто латинників, і всі його попередні гріхи будуть прощені» - голосив патріарх перед Фрідріховими послами. Це мало не закінчилось взяттям Царгороду хрестоносцями. Та побачивши, що не мають можливості боронитися, греки згодилися на мирний договір, згідно з яким візантійський василевс  визнавав себе васалом цісаря Священного Римського цісарства германської народності, зобов’язувався платити данину, видавав велику контрибуцію і давав Фрідріху заложників. Здавалось, на цьому конфлікт з греками вичерпано.

 

Та наступний конфлікт стався з кіпрськими греками. Ісаак Комнен, захопивши Кіпр, проголосив себе царем. Коли три кораблі англійських хрестоносців розбило бурею біля берегів Кіпру, Ісаак наказав своїм людям усіх, хто урятувався від цієї катастрофи кинути у в’язницю, де їх замордовано голодом. Що більше, кораблеві, на якому була сестра і обручниця англійського короля Ісаак не дав дозволу причалити до кіпрських берегів. Вже самої заборони було на ті часи достатньо, щоб розпочати війну. Та Річард не був би Річардом, якби не поводився по-лицарськи. Підійшовши до берегів Кіпру, він три рази надсилав до Ісаака прохання визволити його людей. На ці прохання Ісаак кожного разу відповідав гордовитою та нахабною відмовою.  На таку поведінку Річард висадив десант, який легко дав собі раду з грецьким військом. Переможений англійцями Ісаак присягнув Річарду, як васал. Але за кілька днів Ісаак підняв повстання проти англійців. Річард і цього разу дав собі раду з ним і, закувавши у срібні кайдани, повів з собою, як полоненого у Святу Землю. А Кіпр продав останньому єрусалимському королю Ґвіду Луізіяну, чим започаткував Кіпрське королівство, яке потривало до 1480 року.

 

То ж після ІІІ Хрестового походу Захід дивився на греків, як на тих, хто не дотримується договорів і готовий всадити ножа в спину, як тільки від них відвернешся. Додати до цього «славу» греків, як твердошкірих розкольників та єретиків, які не знати з якої радості претендують на верховну владу у цілому світі, хоча не здатні втримати навіть власні землі від нападів інших народів, зокрема мусульманських, картина виходить не з найкращих.
І поки Захід робив відчайдушні спроби визволити Святу Землю від мусульманської окупації, а греки пробували забити хрестоносцям ножа в спину, у Царгороді тривали придворні інтриги.

 

Брат візантійського василевса Ісаака Ангела, за підтримки народу скинув свого брата з престолу, виколов йому очі й засадив до темниці. А сам зацарював під іменем Алексія ІІІ. Син же ж Ісаака, також Алексій, утік від стрийкової розправи.

 

Політична ситуація візантійського цісарства на цей момент була плачевною: візантійців тіснили і мусульманські народи зі сходу, і болгари з заходу, напади піратів на приморські міста стали щоденною реальністю. Притиснений з усіх сторін, маючи живого претендента на престол – племінника Алексія, Алексій ІІІ почав шукати союзника у, як йому видавалося, найбільшій силі тогочасного Заходу Папі Інокентію ІІІ.

 

Маючи перед очима постійні політичні ігри візантійців довкола питання З’єднання Церков, Папа у своїй відповіді виразив думку, що спочатку греки мають своїми вчинками показати добру волю до З’єднання, а тоді вже можна буде говорити про допомогу грецькій державі. Подальша переписка між Римом і Царгородом чітко вказує на те, що Папі розходилось про речі віри та функціонування Церкви, а василевсу та патріарху лише про питання політичної допомоги для ослабленого роменського царства.

 

У той час знову почались утиски християн на Святій Землі та проблеми для паломників зі Заходу. Тому західне християнство організувало ІV Хрестовий похід, щоб визволити Святу Землю від мусульманської деспотії. Що більше, Папа Інокентій ІІІ виразно заборонив хрестоносцям пхатися в політичні інтриги константинопольського двору. Адже перед цим царевич Алексій Ангел звернувся до Папи про допомогу проти стрийка Алексія ІІІ. Папа, сподіваючись продовжити діалог з Царгородом, відмовив Алексію, про що повідомив константинопольський двір, ще раз показавши добру волю по відношенню до василевса.

 

Але хрестоносці ІV Хрестового походу були далекі від ідеалів І Хрестового походу і навіть від лицарства короля Річарда. Вже в самому старті вони показали, що їх радше провадить політичний інтерес, ніж бажання визволити християнські святині з мусульманських рук.

 

Щоб потрапити у Святу Землю, на початку було вирішено винаймити кораблі у Венеціанської Республіки, які б мали перевести хрестоносців у єгипетську Александрію. Та венеціанці вирішили використати хрестоносців у своїх політичних цілях. Перше вимагали, як плату завоювання хорватського міста Задар та допомогу для Алексія Ангела проти Алексія ІІІ. Венеціанський дож Енріко Дондоло хотів помститися візантійцям за те, що кілька років тому цар Алексій ІІІ осліпив його з допомогою зеркала, яке концентрувало сонячні промені. А Задар був для Венеціанської Республіки стратегічно важливим торговим пунктом.

 

Папські гнівні послання ніякого впливу на хрестоносців і венеціанців не справили. 10 листопада 1202 року хрестоносці  взяли католицький Задар і передали його в руки венеціанців. Папа вимагав від хрестоносців віддати місто у руки хорватсько-мадярського короля та намарне. Його голос хрестоносці не почули. Навіть екскомуніка не подіяла на поважних католицьких баронів. Після Задру хрестоносці відправились на Царгород.

 

В червні 1203 хрестоносці захопили Константинополь, торжественно відновили владу сліпого Ісаака Ангела, поставивши співвладаром Алексія ІV, а Алексій ІІІ утік.

 

Але молодий Алексій ІV, який підписав у Венеції договір з хрестоносцями, який передачав З’єднання Церков, грошову нагороду хрестоносцям та військову допомогу проти мусульман не збирався виконувати договору. Поки хрестоносці під мурами Царгороду чекали виконання умов договору, однієї ночі Алексій послав грецькі кораблі з грецьким вогнем, щоб попалити венеціанські галери, які стояли на рейді біля Царгороду. Тільки чудом вдалося хрестоносцям уникнути катастрофи.

 

В між часі у візантійський столиці стався черговий придворний перевоворт. Алексій Дука скинув з престола Ісаака та його сина Алексія. Ісаак помер від серцевого нападу, а Алексія сам Алексій Дука вбив у тюрмі. Згідно тодішнього права, Алексій V усе ж таки мав дотриматись умов договору Алексія ІV з хрестоносцями. Принаймні таке розуміння було у західних феодалів. Опинившись в скрутній ситуації, Алексій V відчайдушно шукав виходу, як уникнути виконання договору свого попередника, а також позбутися присутності хрестоносців під царгородськими мурами. У той час до хрестоносців пристала велика частина греків та латинян, які за часів Андроніка І заледве втекли з Царгороду від кривавої розправи, яку Андронік І у 1182 організував проти латинів та їхніх прихильників у Царгороді. Це радикалізувало військо хрестоносців.

 

Відповіддю на чергові крутійства візантійського двору був напад на Царгород 8 квітня 1204 року, який греки відбили. Укріпивши свої ряди, хрестоносці 12 квітня знову вдарили на Царгород і цього разу його захопили.

 

Істиною є те, що у візантійськиій столиці хрестоносці вчинили розбій, пограбувавши її. Але за тодішнім правом, вони не були правопорушниками. Можна з висоти сьогоднішнього дня критикувати їх за вчинені неподобства. Але не слід забувати, що кожна історична подія, витягнена з її історичного контексту, набуває зовсім інакшого значення, а тим більше, коли її тлумачиться з перспективи іншого часу.

 

Так ІV Хрестовий похід фактично означив собою пропасть самої ідеї хрестових походів, як визвольних війн християнства проти мусульманської експансії. Так, він не досягнув своєї цілі. Але робити з нього основну причину римсько-візантійських непорозумінь було би антиісторочно.

 

Цікавим є той факт, що тодішній візантійський літописець Нікета Хроніат, описуючи у чорних фарбах падіння столиці ромеїв, хвалить першого латинського імператора Балдуіна. Цей візантійський літописець зазначає християнські чесноти нового володаря, наголошуючи в особливіший спосіб, що для греків він був кращим, аніж візантійські василевси. 

 

ІV Хрестовий похід не можна записати до геройських сторінок християнської історії, але ще більшим злочином проти правди і праведності було б з нього робити пугало, яке по сьогоднішній день стоїть між католицтвом і православ’ям, не даючи осягнути Єдність. А тим католикам, які зведені православної пропагандою, б’ють себе за нього в груди, вартувало би спочатку добре вивчити історію Церкви, щоб, принаймні, знати за що бити себе в груди.