//

Чому залишаємося в церкві

Католицький священик Джеймс Мартін розмірковує про те, чому нам потрібно залишатися в церкві, незважаючи на всі труднощі.

 

Один з найдивовижніших уривків Нового Завіту знаходиться на початку Євангелія від Івана (6:60-69). В ньому ми читаємо, як деякі учні, почувши "важкі" проповіді Ісуса, поверталися до свого колишнього життя і вже не слідували за Ним.

 

Повертатися до колишнього способу життя будучи з Ісусом? Це здається майже неможливим. Адже так багато віруючих сьогодні були б готові (в буквальному сенсі цього слова) віддати праву руку, щоб побачити і почути те, що учні бачили і чули на живо. Стати свідком дивних чудес Ісуса, почути як тесля із Назарету говорить притчами.

 

Як, цікаво, хтось міг піти від Ісуса, після того як ходив з ним?

 

Насправді, це не так вже й складно зрозуміти. Іноді нас лякають зміни і ми відвертаємося від Божого запрошення. Що це означає для нас - залишити свій колишній шлях, звичний спосіб ставлення до інших і розуміння свого місця в світі? Істинне перетворення - це не просто кидання поганих звичок, це відмова від минулого себе. І це дуже лякає. Тому легко зрозуміти, коли люди йдуть з церкви.

 

Ми також йдемо, оскільки цей шлях досить "скелястий". Життя в християнському суспільстві важке. В той чи інший момент, кожен хоче "піти" від релігії. Церква може бути жорстким місцем. Ми чуємо речі, які ми не любимо, ми бачимо речі, які не схвалюємо, ми змушені молитися з людьми, з якими не згодні. І це важко, дуже важко.

 

Але саме в цих спільнотах найчастіше досягається найсильніший досвід переживання Божої дії. Богослов Джейн Редмонт вказала мені кілька років тому причину багатьох діянь Святого Духа в групах. За своєю природою ми релігійні і соціальні, бо ми об'єднуємося для поклоніння.

 

Ісус розумів це. Пам'ятаєте, він покликав не одного апостола, щоб той став його особистим помічником, він покликав цілу групу людей - апостолів та учнів. На початку свого служіння, перебуваючи в декількох хвилинах від Галилейського моря він кличе Петра і Андрія, Івана та Якова  -це чотири людини одразу. Після свого воскресіння, він являється людям індивідуально (наприклад, Марії Магдалині), але частіше це відбувалося в групі.

 

Церква - це місце, де ми, християни, народилися і з якого ми залишимо це життя. Через хрещення ми покликані в особливе місце в церкві. Це означає, що ми покликані не тільки насолоджуватися плодами, але і працювати в виноградниках, навіть якщо цей виноградник заповнений шипами, ми виснажені, сонце палить без жалю, а плодів практично не видно. Саме в нашій церкві ми будемо працювати, як би це не було складно, як би це не здавалося часом неможливим, наше спасіння, поряд з іншими грішниками - грішниками такими ж як і ми.

 

«Господи! До кого нам іти? "- Сказав Петро в тому уривку Євангелія від Івана. Церква - це не Ісус, але це - його видиме тіло на землі. І так само як на тілі Христа після Воскресіння, у церкви є рани. Таким чином, ви могли також запитати: "Куди ще нам іти?"

 

І у важкі часи це допомагає пам'ятати, що це і ваша церква, також. Бог покликав Вас в неї, по імені, в день Вашого хрещення. Ніколи не забувайте, що Ісус покликав кожного з учнів з певною метою. Кожен з них мав різні дари і таланти, і був в змозі допомогти творити Царство Боже по-різному. Як сказала Мати Тереза: "Ви можете зробити те, що я не можу зробити. Я можу зробити те, що ви не можете зробити. Разом будемо робити щось прекрасне для Бога". Хоча учні часто сварилися один з одним, Ісус хотів, щоб вони всі були там. Коли Ви хочете піти, або коли інші говорять, що не хочуть бачити Вас поруч, пам'ятаєте, хто покликав Вас.

 

У церкві можуть бути важкі часи для всіх нас - як у Папи Римського, так і у людей на церковних лавах. Але це не час щоб йти. Це час, коли церква потребує вас найбільше, так само, як Ісус потребував учнів.

 

За матеріалами www.knigonosha.org