//

Проповідь на Перший Євхаристійний Конгрес. Вівторок - 29 травня 2012 р

Свята Меса - справжня Жертва і Трапеза Нового Завіту

«І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати,бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.

 

”І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин. ”Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.»

/ Лк 22, 14-16, 19-20 /

 

Так багато століть вся спільнота Церкви перебуває в Євхаристії, і до цих пір ніяк не збагнути всієї цієї таємниці. Якщо ми запитаємо, як довго тривала перша Свята Меса, слід було б увійти в усі внутрішні і зовнішні переживання Ісуса і всіх свідків цієї Події. І навіть якщо ми зробимо це, то ми не можемо обрахувати внутрішній час кожного з учасників, тому що багато чого сталося під час Тайної Вечері в житті кожного, і багато було сказано. Життя деяких надзвичайно скоротилось і злетіло, а для інших солодко продовжилося.

 

Підготовка до Першої Євхаристії тривала довгі століття Старого Завіту. У різних символах, образах, подіях та персонажах ми бачимо внутрішню спрямованість самого Бога і всього населеного світу до сакраментального союзу. Створення зерна і виноградної лози, а потім робота людини в поті чола свого принесли аж до Вечірника євхаристійні знаки. Дяка ж продовжується до цього дня в історії Воскреслого Христа і Його Церкви.

 

Отже Євхаристія бере свій початок в Серці Ісуса, який палко бажає їсти пасху з учнями cвоїми. Почалася прощальна Вечеря у Великий Четвер у присутності близьких. Це були учні, які супроводжували Ісуса під час Його трирічної мандрівки. Був це шлях вслід його думки, учні супроводжували Його в Його любові до Отця і до кожної людини. Багато хто з них, дізнавшись про Царство, вже передчували радість, але вони не могли навіть подумати про страждання, які в цю радість вводять.

 

Жертовний Бенкет Агнця, поєднав у несповідимій гармонії радість і біль. Радість освітила страждання, а біль очистила радість. Підчас цієї Першої, Єдиної і Останньої Святої Меси, в якій ми беремо участь сьогодні, Ісус продовжує бути в Гефсиманському саду. Вже тоді, чаша спасіння почала наповнюватися цим чудовим Напоєм, який потішив в стражданнях цілі покоління Святих Церкви. «Як краплі крові» праця Його молитви в Гефсиманському саду відкриває почуття тривоги і страху, а також знехтування, нерозуміння, самотності і занедбаності, які не раз переживають перед Євхаристією священики Ісуса. До Жертви Розради вони часто приступають залишеними не тільки Вибраним народом, але навіть своїми коханими братами, від яких завжди могли очікувати взаємної допомоги, а все-таки у важкі для них часи залишаються тільки в товаристві Ангелів. Тому, як Римська Церква, ми молимося в євхаристій ній молитві так: «Смиренно благаємо Тебе, Всемогутній Боже: нехай ця жертва руками Твого святого Ангела буде занесена на вишній Твій престол, перед обличчя Твоєї Божої величі, щоб ми, приймаючи з цього вівтаря Пресвяте Тіло і Кров  Твого Сина, сповнилися всяким небесним благословенням і благодаттю». Потім довгий іспит сумління - ніч, проведена в неславі і різних судилищах. Не чужий нам цей болючий досвід «від Анни до Каяфи», щоб після побиття і дороги на пагорб покарання, серед дикого натовпу прибути до полудня у Велику П'ятницю на місце Жертвопринесення. Нарешті, довгі години агонії в присутності Матері і декількох друзів. Біль розірваного Тіла, потік Крові і систематичне, повільне удушення, що призвело до розриву Серця і крику: «Отче, у руки Твої віддаю дух мій». У цій Жертві Ісус віддався своєму Отцеві, а потім кожному покликаному на Трапезу Агнця.

 

Ось чому «Євхаристійне Жертвоприношення направлено за своєю природою на внутрішній союз віруючих з Христом через Причастя: отримуємо Того, хто пожертвував собою для нас, ми отримуємо Його Тіло, яке Він дав за нас на Хресті і Його Кров, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (пор. Пій XII, енцикліка Mediator Dei, від 20 листопада 1947 року, ААS XXXIX (1957), с. 563). До найвищого вшанування Тіла і Крові закликає нас сама Подія і повага Церкви.

 

Яке ж значення має оформлення Святої Меси? Чи повинна бути в сльозах або в щасливих зітханнях? Відповідь можна знайти в самому Ісусі. Все має стати «гідним цієї великої таємниці». Блаженний Йоан Павло II, питає: «Що може бути достатнім, щоб належним чином прийняти дар, який Божественний Наречений постійно робить з себе для Церкви-Нареченої, щоб і наступним поколінням віруючих залишити Жертву складену раз і назавжди на Хресті, і, таким чином стаючи їжею для всіх віруючих? »(пор. Іван Павло II, Ecclesia de Eucharistia, 48).

 

Що може бути достатньо?

 

Блаженний Папа відповідає: «Навіть якщо логіка «Трапези »пробуджує сімейну атмосферу, Церква ніколи не піддалася спокусі банального ставлення до цієї «близькості»з її Нареченим і не забула, що Він також є її Господом, а «Трапеза»завжди залишається жертовним бенкетом, позначеним Кров'ю, пролитою на Голгофі»(там же).

 

Що може бути достатньо?

 

Відповімо, що до Хліба, який ламається священиками на наших вівтарях, і що дається нам як паломникам блукаючим дорогами світу, який є Panis Angelorum, Хлібом ангелів, не можна зближатися без смирення! Бог не відвернеться від гордої людини і ввійде всередину навіть гордої людини в Євхаристії, але тоді храм Господній стає в'язницею. Ось чому перед Причастям ми говоримо слова невластиві весільним гостям, а швидше покірним слугам, як сотник в Євангелії: «Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під дах мій» (Мт. 8, 8, Лк 7, 6).

 

Почитати Господа значить повірити в Присутність і віддати честь самому Христу, «який у євхаристійному сопричасті довіряє себе кожному з нас, нашому серцю, нашій совісті, нашим устам: як наша їжа» (пор. Йоан Павло II, Dominicae cenae, 11).

 

Отже ми намагаємося захистити священну гідність Євхаристійного служіння, а також дух євхаристійного сопричастя. У минулі століття, не було недоліку в побожному страху відносно євхаристійної Присутності, так, що віруючі з почуттям негідності були далекі від частого Святого Причастя. Це була реакція на занадто поверхове ставлення до Святих Дарів на ранніх стадіях християнства.

 

В даний час ми спостерігаємо швидше інші тенденції. Поруч з масовою відсутністю внутрішньої готовності внутрішнього прийняття Ісуса як Господаря і Спасителя свого життя, ми спостерігаємо також відсутність спраги і голоду Євхаристії. Є також чимало випадків, коли всі учасники євхаристійного зібрання приступають до Святого Причастя, а це часте Причастя не відповідає частій Сповіді, щоб очистити свою совість. Найчастіше це відбувається під впливом громад і спільнот, де проповідується «ставлення до Святої Меси тільки як до свята, на яке слід приходити, щоб приймаючи Хліб Господній, зробити маніфестацію братського спілкування» (пор. Йоан Павло II, Dominicae cenae, 11).

 

У текстах Апостольського Престолу ми знаходимо такі слова, що належним доповненням до Жертви вівтаря є причастя у Господній Трапезі, але «в рівній мірі, як ми всі знаємо, для повноти цієї жертви достатньо, щоб здійснюючий Месу священик прийняв Божественне Причастя, і не є необхідним – хоча й дуже бажано – щоб і люд приступив до Трапези Господньої»(пор. Пій XII, Mediator Dei).

 

У всіх цих спогадах ми прямуємо до світанку Воскресіння. Отже, якщо наша участь у Святій Месі пов'язана з певним зусиллям – тим краще! Нехай радість тріумфує в наших серцях, оскільки ми стаємо співпричетні переживанням самого Ісуса! Нам стає легше співчувати Ісусові, і вникнути в сенс Жертви, без якої немає любові. Отже, страждаючи, нам радісніше брати участь в Євхаристії.

 

Євхаристія це Таїнство Любові, в якому Ісус полюбив нас до кінця (Йн, 13,1). У Святій Месі Він являє нам жест «величезного смирення: перед тим як померти за нас на хресті, Він підперезався рушником і омив ноги учням. Так само і в Таїнстві Євхаристії, Ісус і надалі нас любить «до кінця», аж до віддання свого Тіла і своєї Крові. Яке ж здивування мало наповнити серця Апостолів від дій і слів Господа під час цієї Вечері!»(Пор. Бенедикт XVI, Sacramentum Caritatis, 1).

 

Давайте ще раз пильно придивімося цьому Таїнству! Ісус омиває ноги нам: таким якими ми є. Ісус нас все ще любить незважаючи ні на що. Ісус своїм Серцем перебуває з голодними і спраглими, Він йде в свій храм, яким є людина! Ісус це Ліки безсмертя і Сила схильних до розпачу учасників Євхаристії! Ісус це Муж істинний і благородний! Ісус цє Світло і Життя для вас і для мене!

 

О. Олег Сартаков
Київсько-Житомирська дієцезія
Джерело: www.catholic-media.org